реклама партнерів:
Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS



  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум "Сіверщини" » Чернігівщина » Видатні діячі Чернігово-Сіверщини » К
К
ЖурналістДата: П'ятниця, 05-Жов-07, 20:03 | Повідомлення # 1
Група: Видалені





Складемо енциклопедію видатних людей нашого краю!
Учасники форуму запрошуються доповнити цей розділ: діячі культури і науки, військові діячі і революційні, князі і гетьмани з полковниками, комуністи і антикомуністи - всі заслуговують бути в цьому розділі, якщо вони дійсно залишили помітний слід в історії Чернігово-Сіверщини.

Для цього:
1. Вам необхідно зареєструватись на сайті (якщо не зареєстровані)
2. Оберіть в цій категорії відповідний розділ з літерою, на яку починається прізвище видатного діяча та використовуючи "ВІДПОВІДЬ", відправте своє повідомлення.

Пишіть wink

 
СпудейДата: Вівторок, 27-Трав-08, 16:53 | Повідомлення # 2
Група: Читач
Повідомлень: 144
Нагороди: 2
Статус: Відпочиває
Колесник Віктор Федорович
Народився 9 серпня 1950 р. в с. Озеряни Варвинського р-ну Чернігівської обл. в селянській родині. У 1964-1969 рр. навчався у Прилуцькому педагогічному училищі ім. Івана Франка, яке закінчив з відзнакою. У 1974 р. з відзнакою закінчив історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка і був рекомендований до аспірантури університету. У 1974-1977 рр. - аспірант Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. У травні 1978 року захистив кандидатську дисертацію з історії робітничого класу Української РСР в другій половині 1920-х років. У жовтні 1991 року захистив докторську дисертацію на тему: "Робітничий клас України наприкінці 20-х - в 30-ті роки: Історіографія". Трудовий шлях розпочав у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка у вересні 1977 р. Працював асистентом, старшим викладачем, доцентом. Здобув вчене звання професора. З 2001 р. завідувач кафедри давньої та нової історії України Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. З листопада 2003р. - декан історичного факультету. Бере активну участь у науковій роботі: член спеціалізованих рад по захисту дисертацій, здійснює наукове керівництво аспірантами. Підготував 7 кандидатів наук. Опублікував понад 80 наукових і науково-методичних праць присвячених соціально-економічній історії України 1920-х - 1930-х років, історіографії історії України, українському національному рухові 18 - початку 20 ст. Викладав спеціальні курси: "М.С.Грушевський - громадський і політичний діяч", "Економічні і національно-культурні процес в Українській РСР у 1920-1930-і роки", "Суспільно-політичні рухи в Україні на початку ХХ ст." на історичному факультуті, нормативний курс "Історія України" на економічному факультеті.
Праці: Шляхом національного відродження: Національне питання в програмах та діяльності українських партій Наддніпрянщини. 1900-1907. - К., 1988. - 184 с.; Український рух в Австро-Угорщині (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). - К., 1998. - 27 с.; Новітня історія України (1900 - 2000). - К., 2000. - 663 с.; Російська демократична інтелігенція та українське національне відродження (кінець XVIII - початок ХХ століття). - К., 2002. - 172 с.
Джерело - http://www.history.univ.kiev.ua/personalii.html
Додатки: 8158783.jpg(18.5 Kb)


Спудей

Повідомлення відредагував Спудей - Вівторок, 27-Трав-08, 16:54
 
ВасильДата: Субота, 20-Вер-08, 19:18 | Повідомлення # 3
Редактор
Група: Головний редактор
Повідомлень: 243
Нагороди: 7
Статус: Відпочиває
Арка́дій Васи́льович Ка́зка (11 вересня (23 вересня) 1890, м. Седнів, тепер смт Чернігівського району Чернігівської області — 23 листопада 1929, Одеса)
український поет, перекладач, педагог. Творчий побратим поета Павла Тичини. Член літ. організації "Плуг". Доведений до самогубства органами НКВД СРСР (інші версії - убивство в камері, інсценізоване як самогубство).

Біографія
Батько поета, Василь Казка, регент церковнго хору. За походженням - козак. Син виховувався у творчій атмосфері. Закінчив Чернігівське реальне училище. Під час навчання заприязнився з поетом Павлом Тичиною, з яким мешкав монастирському гуртожитку, разом співав у церковному хорі, відвідував славнозвісні «суботи» Михайла Коцюбинського.

Навчався в Київському комерційному інституті, не закінчив через нестатки. Повернувся до Чернігова, працював креслярем у земській управі. Згодом учителював у селах Київщини, Дніпропетровщини, в Одесі. Викладав співи та українську мову.

Вночі 10 вересня 1929 К. заарештовано у справі СВУ, відправлено в одеську в'язницю. Поводився на допитах гідно, нікого не обмовив (крім того, послідовно використовув українську мову). Доведений слідчим НКВД Григоренко до самогубства (23 листопада повісився, за іншими даними - убитий в камері слідчого відділу НКВД СРСР). Матеріали слідства в архівах знищені, порушувати кримінальну справу відносно смерти К. в нинішній Україні відмовилися (1997).

Творчість
Ще до 1917 К. перекладав із західноєвропейських, російської літератури. В УСРР власні вірші і поеми друкував у журналах «Літературно-науковий вісник», «Нова громада», «Плуг».

На початку 20-х років підготував рукописну збірку поезій «Сумливе», яку подарував Григорієві Верьовці. З листа до Тичини (11 лютого 1925) видно, що К. готував до видання збірку «Розірване намисто», а в листі до свого учня Василя Мисика писав про підготовку збірки «Васильки».

[ред.] Посмертна доля
Видати збірку свого друга мріяв Павло Тичина на початку 1960-х років. Хоча й тоді ім'я Казки, як і всіх убитих у справі СВУ, були під забороною. Проте 1965 у збірнику «День поезії» В. Мисик (а не Тичина) опублікував низку творів свого вчителя.

1989 у видавництві «Радянський письменник» вийшла книжка К. «Васильки» (упорядкування і вступна стаття С. Тельнюка). Там подано оригінальні вірші, поеми, листи до Павла Тичини та Лідії Папарук, переклади з І. Буніна, В. Маяковського, В. Мюллера, Г. Стефані.

Архів Казки загинув під час Другої Світової війни.

 
ВасильДата: Неділя, 15-Лис-09, 17:57 | Повідомлення # 4
Редактор
Група: Головний редактор
Повідомлень: 243
Нагороди: 7
Статус: Відпочиває
Варфоломі́й Гаври́лович Кириле́нко (25 серпня 1893, c. Хлоп’яники, тепер Сосницького району Чернігівської області — після 1942) — український поет, перекладач.

Закінчив Криворізьку вчительську семінарію. Був редактором криворізької газети «Вісті» (1920).

Навчався 1921–1924 в Кам’янець-Подільському інституті народної освіти. У цей період у Кам'янці-Подільському був редактором літературного журналу «Буяння», працював літературним редактором у газеті «Червона правда». Разом з Іваном Дніпровським, Захаром Кицюком очолював кам'янецьку філію «Гарту».

1942 вивезено з Кривого Рога на примусові роботи в Німеччину. Подальша доля невідома
Автор збірок поезій «Відкуги квилінь», «Хмиз» (1920), новели «Остання ніч» (1922), п'єси «Так було» (1925).

Переклав окремі твори Аркадія Гайдара, Валентина Катаєва, Олексія Новикова-Прибоя та ін.

Ця інформація подана з Вікіпедії. Але треба уточнити -- за даними родичів, Варфоломій Кириленко приїздив у рідне село з дружиною після війни. Тож прожив він значно довше 1942 року. Детальніше -- на блозі Василя Чепурного.

 
finkaДата: Четвер, 28-Жов-10, 22:27 | Повідомлення # 5
Група: Редактор
Повідомлень: 157
Нагороди: 11
Статус: Відпочиває
Людина, яка перемогла лева

Народився цей силач 1883 року у с.Блистова Менського району у бідній козацькій родині. Серед чотирьох широкоплечих синів Сави Кореня саме другий — Терентій (по-сільському — Терешко) мав неабияку фізичну силу. Спочатку хлопець пробував силу на бичках —чи зможе скрутити та поставити на коліна, любив підбурити двох — трьох старших парубків, аби помірятися силою в боротьбі. У 16 років вже був як богатир і в 1900 році разом із гуртом селян подався на заробітки до Таврійської губернії, до німців-колоністів у найми. Якось посперечався із хазяїном-німцем на «п’ятірку», що втримає візок, запряжений добрим конем, на якій хазяїн саме збирався їхати в кірху. Уперся Терентій об поріг воріт, і скільки німець не поганяв коня — десь близько години тривало змагання — довелось визнати перемогу Терентія.

Повернувшись із заробітків, частину грошей віддав батькові, а на іншу купив ручну соломорізку. Більше року ходив по подвір’ях, крутив соломорізку, заробляючи на хліб собі та сім’ї.

У 1903 році селян з України запрошували на переселення до Приамур’я. Вирішив шукати іншої долі і Терентій. Зупинився в далекого родича Антипа Кореня в с.Спаському і вже через чотири місяці на зароблені гроші купив коня та воза і поїхав у м.Хабаровськ, де був візником, хоча тут сильній людині було нецікаво. Продав коней та воза і поїхав до Порт-Артура, де працював змазувачем на чавунній дорозі. Хотів зайнятися торгівлею, купив будиночок, але не вийшло, як мріялось. Почалась війна із Японією, у будиночок влучила бомба, довелося евакуюватися в м.Харбін.

У Харбіні на той час був цирк братів Нікітіних із 12-ма борцями-важковаговиками. Подивився Терентій Савич на виступи артистів-атлетів, захотілось вступити в єдиноборство із будь-яким борцем, без попередньої підготовки. Звернувся до директора цирку, але йому відмовили, хоча призначили день для знайомства із правилами та підготовкою до випробування стійкості. У першому пробному поєдинку Терентій вже через хвилину переміг маститого суперника, із наступним силачем поєдинок тривав три хвилини. Цей іспит зарахувався на «відмінно». Почались мандри із цирком. Придивившись до українського силача, директор цирку вирішив відправити його до Петербурга для підвищення майстерності. І ось уже петербурзький граф Г.Рибоп’єр, меценат клубу «Петербурзьке атлетичне товариство», звернув увагу на новачка. Одночасно Терентій почав займатися в клубі «Петербурзький гурток любителів атлетики», який заснував В.Краєвський для видатних силачів Російської імперії.
1906 року в усьому світі починає об’єднуватись спортивний рух, і граф Рибоп’єр відправляє до Парижа на з’їзд спортсменів-важковаговиків у складі команди Терентія Кореня. Тут відбулись міжнародні змагання з підняття ваги. Атлет, лежачи на спині, в правій руці тримаючи 4-пудову гирю, мав звестися на ноги. Подивився на цю вправу Терентій і запропонував свою — виконати те ж саме, але з 6-пудовою гирею в лівій руці. Під оплески він був нагороджений першим призом!

1906 року на з’їзді борців (так тоді називались міжнародні змагання) в Лондоні Терентій Корінь виборов уперше звання чемпіона світу з класичної боротьби. Нечувана подія в тодішньому спортивному світі! Наступного року — Терентій вже учасник міжнародних змагань у Чикаго та Нью-Йорку.
У 1908 році довелося змагатись у містах Російської імперії. Разом із групою артистів-борців Терентій їде на гастролі до м.Баку, де на показових виступах запрягався у віз і возив по манежу 30 людей, піднімав паровий котел середніх розмірів, носив залізне коромисло, на яке з обох боків чіплялось по 15 осіб, розгинав підкови, робив «краватку» із дахового заліза. Дуже поважали тоді людей із надзвичайною фізичною силою: збирались натовпи, інколи гастролі цирку продовжувались на вимогу громади великих міст.

Особливо запам’ятався всім номер, який показав Терентій Корінь у Царицині. Терентій зводив руки на грудях, до яких прикріпляли двох верблюдів, котрі тягнули в різні боки, і верблюди не змогли розвести силачу руки. А в Саратові замість верблюдів — по двоє коней на кожну руку. І знову Терентій вистояв!

Серед нагород Терентія (7 золотих хрестів, 9 золотих медалей, срібні та бронзові медалі чемпіонів світу, грошові премії) була особлива — золота медаль з написом «Переможцю левів». 1907 р. у США в Чикаго відбулись незвичайні змагання — із левом. Поєдинок проходив на арені цирку за умов Терентія Кореня: щоб лев був у наморднику, а на лапах — подушки, аби закрити величезні гострі кігті. Оркестр зіграв знаменитий «туш», зал завмер. Терентій заходить у клітку, починається боротьба, лев не підкоряється рукам силача, зачіпляється лапами за решітку і… зриває подушки. Блискавично хапає борця своїми кігтями під ребра, які одразу хруснули. Умови порушені. Але допомоги чекати нема звідки. Проте Терентій не розгубився, хоча й розумів, що поєдинок став уже смертельним. Корінь підхопив 150-кілограмового лева, підняв над собою і кинув на підлогу клітки. Лев вишкірився, несамовито заричав і більше не піднявся. А закривавлений борець вийшов самостійно із клітки… Напевно, довго пам’ятали жителі Чикаго це видовище, бо більше такі поєдинки не проводились.

Терентій і далі брав участь у багатьох змаганнях, хоча травма давала про себе знати. І все ж 1912 року він став учасником V Олімпійських ігор у Стокгольмі. Про результати виступу нам невідомо, але силач сходився в поєдинках зі знаменитостями того часу: Заїкіним, Шем’якіним, Деміним, Романовим, Петровим, Піддубним, Медвєдєвим.

Жителям с.Блистова Терентій Корінь запам’ятався зокрема 1912 року. Біля магазину на площі він перекидав пудові гирі через хату, жонглював одною і двома гирями, ніби м’ячиками. Спробували селяни розвести руки Терентію, чіпляючись до мотузок по 20 чоловік, але не змогли. Змайстрували коромисло, на якому повисло по 8 і більше огрядних чоловіків, і Терентій носив їх по вулиці. А ще хрестився із пудовою та двопудовою гирями. До речі, в ті роки село Блистова було багатолюдним, аж 3017 душ та 539 дворів.

Чимало легенд про силача ходить по селу. Інколи Терентій запрягався у воза і їхав по дрова до лісу. Наваливши колод, самостійно привозив їх до села, а в цей час кінь спокійно йшов поряд. Любив із гумором показати свою силу: бувало, носив валізу з двома гирями і несподівано давав комусь потримати. Дуже красиву мав статуру, за що також одержував призи на змаганнях.

1917 року Терентій Савич одружився з дочкою провізора з м.Казань Клавдією Єгорівною. Мав двох дочок, Людмилу та Раїсу. Потім жив у Саратові, займався самоосвітою, добре знав німецьку мову. Призвичаїв до занять з розвитку сили своїх братів Івана, Пилипа та Андрія. У 45 років мав вагу 140 кг при зрості 183,5 см. Помер 1931 р. несподівано на 46-му році життя від виразки кишечника (селяни кажуть, що від раку). Був похований у Саратові.
До сьогодні збереглася хата, де жив Терентій Корінь, силач від природи. Земляки вшанували пам’ять цієї людини, назвавши вулицю в Блистові іменем Терентія Кореня, а у селищній раді висить його портрет.

Відомо що є родичі Кореня в Чернігові та Києві.

Валерій СЕНЧУК.
За матеріалами краєзнавця із с.Блистова Михайла Мишастого.

Менський район.

Додатки: 1933805.jpg(17.4 Kb)
 
finkaДата: Вівторок, 16-Лис-10, 16:32 | Повідомлення # 6
Група: Редактор
Повідомлень: 157
Нагороди: 11
Статус: Відпочиває
Микола Кибальчич

Народився Микола Іванович Кибальчич 31 жовтня 1853 року в місті Коропі, сьогодні Чернігівська область, у родині священика. Підліток пішов на серйозний конфлікт із батьком-священиком, покинув духовну семінарію у Чернігові і вступив до гімназії Новгорода-Сіверського. Там же хлопчик і захопився хімією, за що навіть одержав прізвисько Миколка-піротехнік. Щоб читати технічну літературу, він самотужки вивчив англійську мову. Кибальчич був одним із кращих учнів гімназії. Закінчивши зі срібною медаллю навчання, хлопець обрав для себе шлях вивчення точних наук. Це привело його спочатку в Петербурзький інститут інженерів шляхів сполучення (1871—1873 р.). Не закінчивши його, він перейшов у Медико-хірургічну академію. Тут Кибальчич і познайомився з народовольцями та їхніми ідеями. У 1875 році за зберігання нелегальної літератури був заарештований і майже три роки провів у Лук'янівській в'язниці у Києві, після чого його випустили під нагляд поліції.

Продовжити освіту Кибальчичу не дозволили. Довелося обрати шлях революціонера-підпільника. Народники належно оцінили здібності екс-студента. Згодом Кибальчич працює і в підпільних друкарнях, і у так званих «пекельних лабораторіях», де виготовляли вибухівку і зброю для терористичних актів. Там і проявився його неабиякий талант хіміка і винахідника. Микола навчився у домашніх умовах робити нітрогліцерин і динаміт. Навіть більше — він поліпшив їх якість. Динаміт Кибальчича за своїми характеристиками перевершував динаміт його винахідника — шведа Нобеля. Крім того, він створив рецепт унікальної фарби для підпільних друкарень народовольців.

Кибальчич також написав одну з найважливіших в народовольчій публіцистиці теоретичну статтю — «Политическая революция и экономический вопрос» (газ. «Народная воля», 5 лютого 1881 року).

На імператора Олександра II «Визволителя» терористи-народовольці здійснили шість замахів. Увійшовши до складу терористичної групи Андрія Желябова, Кибальчич проаналізував помилки попередніх замахів і вирішив створити бомбу, якій би не було рівних. Царські генерали пізніше назвуть її справжнім дивом і новим словом у вибухотехніці. По суті, вона стала прообразом сучасної гранати. Подібних зразків у той час техніка Європи ще не знала.

Під час останнього замаху на царя 1 березня 1881 року вирішальну роль зіграла «забійна сила» бомби, створеної Кибальчичем. Однак після цього прожити на свободі талановитому винахіднику вдалося недовго — його заарештували через сімнадцять днів після теракту. У камері, за кілька днів до страти, Микола розробив проект реактивного літального апарата. У проекті Кибальчич розглянув пристрій порохового ракетного двигуна, керування польотом шляхом зміни кута нахилу двигуна, програмний режим горіння, забезпечення стійкості апарата тощо. Схему унікального апарата арештант надряпав уламком гудзика на стіні каземату… Миколі Кибальчичу вдалося передати папери з розробленим проектом адвокату. Однак їх вилучила царська «охранка», долучила їх до справи і відправила у спецархіви таємної канцелярії. Тут вони пролежали до перемоги Жовтневої революції. Вперше було опубліковано в 1918 році в журналі «Былое», № 4-5. В проекті Кибальчич обґрунтував вибір робочого тіла і джерела енергії апарата, висунув ідею про можливість застосування броньованого пороху для реактивного двигуна і про необхідність забезпечення програмованого режиму горіння пороху, розробив пристрої для подачі палива і регулювання, способи запалювання. Подачу порохових шашок в камеру згорання Кибальчич планував забезпечувати за допомогою автоматичних годинникових механізмів. Досліджуючи питання щодо стійкісті польоту, Кибальчич відмітив, що стабілізація апарата може проводитися як відповідним розподілом мас, так і за допомогою крил-стабілізаторів. В проекті досліджене питання про гальмування апарата при спуску. В кінці пояснювальної записки Кибальчич виказав думку про те, що успіх у вирішенні проблеми залежить від вибору співвідношення між масою корисного вантажу, габаритами порохових шашок і геометричними розмірами камери згорання двигунів. Розвиток ракетотехніки було відкинуто назад майже на тридцять років.

Значно пізніше до принципів ракетобудування самотужки прийде вчитель з Калуги — Костянтин Ціолковський. Тож можна лише уявити, як би розвивалася техніка, коли б Кибальчич спрямував свій талант у мирне русло. Цікаво, в якому тоді році людина змогла б здійснити політ у космос?

Кибальчич був відданий до суду разом з Желябовим, Перовською, Рисаковим та Михайловим і страчений 3 квітня 1881 року.

Із матеріалів «Дела о совершенном 1 марта 1881 года злодеянии, жертвой коего пал в бозе почивший император Александр II»:

Звати мене — Микола Іванович Кибальчич. Від народження маю — 27 років, віри — православної. Походження і національність- син священника, росіянин. Звання — був студентом Інституту інженерів шляхів сполучення.

Пам'ятник Миколі Кибальчичу на батьківщиніРідним «царевбивці» Кибальчича було запропоновано змінити прізвище, однак вони відмовилися. Сім'я терориста зазнала шквалу репресій. Усіх юнаків з їхньої родини виключили з навчальних закладів і відправили в солдати. Через півроку, не витримавши потрясіння і переслідувань, померли сестра і брат народовольця. Буря не обійшла і земляків Кибальчича: указом сина убитого царя містечку Короп було заборонено розбудовуватися, а самим коропчанам наказано побудувати церкву і все життя замолювати гріх земляка.

[ред.] Вшанування пам'яті

Ім'ям Кибальчича названо кратер на зворотному боці Місяця, а також вулиці в Києві, Москві і Калузі. На батьківщині встановлено пам'ятник.

[ред.] Бібліографія

Черняк А. Я. Николай Кибальчич — революционер и учёный. М., 1960.
Бражнин И. Я. Голубые листки. Л., 1957.
Кибальчич Ф. А. Николай Кибальчич.М., 1986.

Джерело: Вікіпедія

Додатки: 9061555.jpg(88.7 Kb)


Повідомлення відредагував finka - Вівторок, 16-Лис-10, 16:39
 
Форум "Сіверщини" » Чернігівщина » Видатні діячі Чернігово-Сіверщини » К
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук: