Народився цей силач 1883 року у с.Блистова Менського району у бідній козацькій родині. Серед чотирьох широкоплечих синів Сави Кореня саме другий — Терентій (по-сільському — Терешко) мав неабияку фізичну силу. Спочатку хлопець пробував силу на бичках —чи зможе скрутити та поставити на коліна, любив підбурити двох — трьох старших парубків, аби помірятися силою в боротьбі. У 16 років вже був як богатир і в 1900 році разом із гуртом селян подався на заробітки до Таврійської губернії, до німців-колоністів у найми. Якось посперечався із хазяїном-німцем на «п’ятірку», що втримає візок, запряжений добрим конем, на якій хазяїн саме збирався їхати в кірху. Уперся Терентій об поріг воріт, і скільки німець не поганяв коня — десь близько години тривало змагання — довелось визнати перемогу Терентія. Повернувшись із заробітків, частину грошей віддав батькові, а на іншу купив ручну соломорізку. Більше року ходив по подвір’ях, крутив соломорізку, заробляючи на хліб собі та сім’ї.
У 1903 році селян з України запрошували на переселення до Приамур’я. Вирішив шукати іншої долі і Терентій. Зупинився в далекого родича Антипа Кореня в с.Спаському і вже через чотири місяці на зароблені гроші купив коня та воза і поїхав у м.Хабаровськ, де був візником, хоча тут сильній людині було нецікаво. Продав коней та воза і поїхав до Порт-Артура, де працював змазувачем на чавунній дорозі. Хотів зайнятися торгівлею, купив будиночок, але не вийшло, як мріялось. Почалась війна із Японією, у будиночок влучила бомба, довелося евакуюватися в м.Харбін.
У Харбіні на той час був цирк братів Нікітіних із 12-ма борцями-важковаговиками. Подивився Терентій Савич на виступи артистів-атлетів, захотілось вступити в єдиноборство із будь-яким борцем, без попередньої підготовки. Звернувся до директора цирку, але йому відмовили, хоча призначили день для знайомства із правилами та підготовкою до випробування стійкості. У першому пробному поєдинку Терентій вже через хвилину переміг маститого суперника, із наступним силачем поєдинок тривав три хвилини. Цей іспит зарахувався на «відмінно». Почались мандри із цирком. Придивившись до українського силача, директор цирку вирішив відправити його до Петербурга для підвищення майстерності. І ось уже петербурзький граф Г.Рибоп’єр, меценат клубу «Петербурзьке атлетичне товариство», звернув увагу на новачка. Одночасно Терентій почав займатися в клубі «Петербурзький гурток любителів атлетики», який заснував В.Краєвський для видатних силачів Російської імперії.
1906 року в усьому світі починає об’єднуватись спортивний рух, і граф Рибоп’єр відправляє до Парижа на з’їзд спортсменів-важковаговиків у складі команди Терентія Кореня. Тут відбулись міжнародні змагання з підняття ваги. Атлет, лежачи на спині, в правій руці тримаючи 4-пудову гирю, мав звестися на ноги. Подивився на цю вправу Терентій і запропонував свою — виконати те ж саме, але з 6-пудовою гирею в лівій руці. Під оплески він був нагороджений першим призом!
1906 року на з’їзді борців (так тоді називались міжнародні змагання) в Лондоні Терентій Корінь виборов уперше звання чемпіона світу з класичної боротьби. Нечувана подія в тодішньому спортивному світі! Наступного року — Терентій вже учасник міжнародних змагань у Чикаго та Нью-Йорку.
У 1908 році довелося змагатись у містах Російської імперії. Разом із групою артистів-борців Терентій їде на гастролі до м.Баку, де на показових виступах запрягався у віз і возив по манежу 30 людей, піднімав паровий котел середніх розмірів, носив залізне коромисло, на яке з обох боків чіплялось по 15 осіб, розгинав підкови, робив «краватку» із дахового заліза. Дуже поважали тоді людей із надзвичайною фізичною силою: збирались натовпи, інколи гастролі цирку продовжувались на вимогу громади великих міст.
Особливо запам’ятався всім номер, який показав Терентій Корінь у Царицині. Терентій зводив руки на грудях, до яких прикріпляли двох верблюдів, котрі тягнули в різні боки, і верблюди не змогли розвести силачу руки. А в Саратові замість верблюдів — по двоє коней на кожну руку. І знову Терентій вистояв!
Серед нагород Терентія (7 золотих хрестів, 9 золотих медалей, срібні та бронзові медалі чемпіонів світу, грошові премії) була особлива — золота медаль з написом «Переможцю левів». 1907 р. у США в Чикаго відбулись незвичайні змагання — із левом. Поєдинок проходив на арені цирку за умов Терентія Кореня: щоб лев був у наморднику, а на лапах — подушки, аби закрити величезні гострі кігті. Оркестр зіграв знаменитий «туш», зал завмер. Терентій заходить у клітку, починається боротьба, лев не підкоряється рукам силача, зачіпляється лапами за решітку і… зриває подушки. Блискавично хапає борця своїми кігтями під ребра, які одразу хруснули. Умови порушені. Але допомоги чекати нема звідки. Проте Терентій не розгубився, хоча й розумів, що поєдинок став уже смертельним. Корінь підхопив 150-кілограмового лева, підняв над собою і кинув на підлогу клітки. Лев вишкірився, несамовито заричав і більше не піднявся. А закривавлений борець вийшов самостійно із клітки… Напевно, довго пам’ятали жителі Чикаго це видовище, бо більше такі поєдинки не проводились.
Терентій і далі брав участь у багатьох змаганнях, хоча травма давала про себе знати. І все ж 1912 року він став учасником V Олімпійських ігор у Стокгольмі. Про результати виступу нам невідомо, але силач сходився в поєдинках зі знаменитостями того часу: Заїкіним, Шем’якіним, Деміним, Романовим, Петровим, Піддубним, Медвєдєвим.
Жителям с.Блистова Терентій Корінь запам’ятався зокрема 1912 року. Біля магазину на площі він перекидав пудові гирі через хату, жонглював одною і двома гирями, ніби м’ячиками. Спробували селяни розвести руки Терентію, чіпляючись до мотузок по 20 чоловік, але не змогли. Змайстрували коромисло, на якому повисло по 8 і більше огрядних чоловіків, і Терентій носив їх по вулиці. А ще хрестився із пудовою та двопудовою гирями. До речі, в ті роки село Блистова було багатолюдним, аж 3017 душ та 539 дворів.
Чимало легенд про силача ходить по селу. Інколи Терентій запрягався у воза і їхав по дрова до лісу. Наваливши колод, самостійно привозив їх до села, а в цей час кінь спокійно йшов поряд. Любив із гумором показати свою силу: бувало, носив валізу з двома гирями і несподівано давав комусь потримати. Дуже красиву мав статуру, за що також одержував призи на змаганнях.
1917 року Терентій Савич одружився з дочкою провізора з м.Казань Клавдією Єгорівною. Мав двох дочок, Людмилу та Раїсу. Потім жив у Саратові, займався самоосвітою, добре знав німецьку мову. Призвичаїв до занять з розвитку сили своїх братів Івана, Пилипа та Андрія. У 45 років мав вагу 140 кг при зрості 183,5 см. Помер 1931 р. несподівано на 46-му році життя від виразки кишечника (селяни кажуть, що від раку). Був похований у Саратові.
До сьогодні збереглася хата, де жив Терентій Корінь, силач від природи. Земляки вшанували пам’ять цієї людини, назвавши вулицю в Блистові іменем Терентія Кореня, а у селищній раді висить його портрет.
Відомо що є родичі Кореня в Чернігові та Києві.
Валерій СЕНЧУК.
За матеріалами краєзнавця із с.Блистова Михайла Мишастого.
Менський район.
Народився 9 серпня 1950 р. в с. Озеряни Варвинського р-ну Чернігівської обл. в селянській родині. У 1964-1969 рр. навчався у Прилуцькому педагогічному училищі ім. Івана Франка, яке закінчив з відзнакою. У 1974 р. з відзнакою закінчив історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка і був рекомендований до аспірантури університету. У 1974-1977 рр. - аспірант Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. У травні 1978 року захистив кандидатську дисертацію з історії робітничого класу Української РСР в другій половині 1920-х років. У жовтні 1991 року захистив докторську дисертацію на тему: "Робітничий клас України наприкінці 20-х - в 30-ті роки: Історіографія". Трудовий шлях розпочав у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка у вересні 1977 р. Працював асистентом, старшим викладачем, доцентом. Здобув вчене звання професора. З 2001 р. завідувач кафедри давньої та нової історії України Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. З листопада 2003р. - декан історичного факультету. Бере активну участь у науковій роботі: член спеціалізованих рад по захисту дисертацій, здійснює наукове керівництво аспірантами. Підготував 7 кандидатів наук. Опублікував понад 80 наукових і науково-методичних праць присвячених соціально-економічній історії України 1920-х - 1930-х років, історіографії історії України, українському національному рухові 18 - початку 20 ст. Викладав спеціальні курси: "М.С.Грушевський - громадський і політичний діяч", "Економічні і національно-культурні процес в Українській РСР у 1920-1930-і роки", "Суспільно-політичні рухи в Україні на початку ХХ ст." на історичному факультуті, нормативний курс "Історія України" на економічному факультеті. 
