Бжеський: неспокійний ерудит
Роман Бжеський народився 5 квітня 1894 в Ніжині, що на Чернігівщині. Виростав у польсько-українській родині, мати Олена походила зі старшинської родини Грищенків, бабця Юлія Півінська - споріднена з Миколою Гоголем. Уже з юних літ визначився як українець і усе своє життя віддав боротьбі за самобутність, свободу і державність України. Натомість батько Романа - Степан Бжеський - після вибуху революції 1917 р. зі сестрою Лідою переселився до Польщі, там і помер, похований у Радомську біля Варшави, а по сестрі Ліді слід пропав після бомбардування Варшави. У студентські роки Роман Бжеський був активним членом таємної молодіжної організації „Братство самостійників”, до якої належали ще такі відомі діячі, як Павло Тичина, Василь Елланський, Євген Онацький, Валентин Отаманівський та інші. З вибухом Національної революції 1917 р. Бжеський кинувся у вир політичної боротьби і державного будівництва. Допомагав у Чернігові організувати полк ім. П. Дорошенка, був уповноважений від Української Центральної Ради організувати державне життя у Кролевці, згодом - у Літині на Вінниччині. Після большевицького перевороту в Петербурзі працював у загальному департаменті Генерального секретаріату внутрішніх справ, тодішньому уряді України. Після окупації України червоними полками Муравйова Бжеський воював у лавах УСС під командуванням сотника Василя Кучабського та збройно захищав українську владу в Києві. Навесні 1918 р. їздив як спеціально уповноважений від уряду України до Москви на дипломатичні переговори з Г. Чічеріном, Левом Караханом та й з самим Леніним. За гетьманування Павла Скоропадського Бжеський працював у Міністерстві внутрішніх справ, був активним членом партії хліборобів-демократів, разом з Д. Донцовим та М. Міхновським. Тоді зустрічався на переговорах у Києві з Х. Раковським і Д. Мануїльським.
Після програних перших Визвольних змагань й арешту большевиками Бжеський у 1920 р. переходить совєтсько-польський кордон і поселяється на Волині в Крем’янці. Там працює директором української книгарні повітового товариства „Просвіта”, якого був активним членом. У таємних гуртках проводить зі студентами курси українознавства та політичної освіти – понад 50 осіб проходили в таких „семінарах” націоналістичний вишкіл, майже усі вони загинули в боротьбі за Україну. Галина Сварник, яка вивчала листування Романа Бжеського з Дмитром Донцовим, яке зберігається в архівах Варшави, характеризує політично-освітню діяльність Бжеського на Волині в 20-30-их роках минулого століття таким чином:
„Виходячи з досвіду, здобутого в революційні роки, він узявся вишколювати національно свідому молодь, організувавши конспіративний курс „українознавства”, де викладав не тільки історію України, але й „природничий” та „суспільствознавчий” курс, який складався з основ політекономії, критики марксистських теорій, теорії нації, держави та державних устроїв. „Українознавство” включало в себе географію, історію, етнографію та антропологію України і націоналізм”.
Роман Бжеський по кілька разів нелегально відвідує в підсовєтській Україні Київ, Харків та інші міста, зустрічає колишніх однодумців, не раз потрапляє до тюрми, звідки його визволяє відомий поет В. Еллан-Блакитний, який допомагає йому з підробленими документами. За власним свідченням, Бжеський в роках 1917-1939 був 17 разів арештований, отримав кілька присудів смерті, був запроторений до польського концтабору в Березі Картузькій 1934 року.
В цей час він тісно співпрацював із Дмитром Донцовим, друкував вірші й статті на сторінках „Літературно-Наукового Вісника”. Неперехідну для дослідників цінність становлять спогади Романа Бжеського „Згадки з минулого. 1916-1921 роки”, надруковані в ЛНВ під псевдонімом „Характерник”. Вони знайшли продовження у „Нарисах з історії українських Визвольних змагань 1917-1918 років. Про що історія мовчить”, що їх 1970 р. автор видав під псевдонімом - „Р.Млиновецький”.
Після приєднання Західної України до УССР Р. Бжеський перебував у Кракові. Не будучи членом ОУН, на прохання культурної референтури ОУН, яку очолював поет Олег Ольжич, він готував політико-освітню літературу для похідних груп ОУН, серед іншого – „Історія України”, „Націоналізм” та інші. Після німецького нападу на СССР Бжеський у 1941-43 рр. працював заступником редактора газети „Волинь”, яка виходила в Рівному під редакцією Уласа Самчука.
У 1943 році Р. Бжеський на прохання Ольжича разом із родиною виїхав через Краків до Праги, де він до 1945 року працював на замовлення видавництва УНО. Бжеський збирав матеріали для нових публікацій у Празі в архівах „Музею визвольної боротьби” та в університетській бібліотеці, спілкувався з такими відомими діячами, як В. Орелецький, О. Лащенко, М. Антонович, О. Лятуринська, Ю. Клен, І. Тиктор. В тому часі були написані, зокрема, „Біла книга. Національна і соціяльна політика совєтів на службі московського імперіялізму”, „Історія українського народу” й велика праця, яка досі не віднайдена, „Історичні взаємини України-Московщини протягом тисячоліття”.
Зібрана неповна бібліографія праць Р. Бжеського, яку видала Надія Бжеська 1988 р., обіймає 128 позицій. Р. Бжеський у своїх публікаціях користувався 15 псевдонімами (Р. Млиновецький, Р. Паклен, Р. Задеснянський, Р. Орликівець, Дажбожич – найвідоміші з них), він автор кількох ґрунтовних досліджень про Т. Шевченка, Л. Українку, І. Мазепу, М. Куліша, М. Хвильового, Л. Мосендза та інших видатних постатей, у своїх, часто полемічних, писаннях порушував ключові теми з історії та культури України, в тому й Великого Голодомору. Проявила себе ця людина як державний діяч, вдумливий історик, блискучий публіцист, поет, критик і літературознавець, а за покликанням - обдарований художник (навчався в школі Г. Нарбута).
Бжеський був, за висловом М. Бойка, „замкнутим у собі академіком без академії”, крім того він - глибокий ерудит та глибокий знавець національної тематики в історії, політиці, культурі. Фундаментальна мета усіх його досліджень – довести й переконати, що Москва була і залишається ворогом самостійності й самобутності України №1, без уваги на зміни її уряду та політичних режимів.
Академік Ярослав Дашкевич - один із перших дослідників, який у 90-их роках нагадав нам про життя і діяльність Романа Бжеського, пише: „Ця людина, її творчість не заслуговують на забуття. Р. Бжеському належить відповідне місце також в українській історіографії консервативного націоналістичного напряму, і місце все ж таки не останнє”.
Помер Роман Бжеський у 1982 році в Детройті, похований на православному цвинтарі в Бавнд-Бруку.
Сьогодні як ніколи час пильніше приглянутися до цієї непересічної постаті і, зокрема, до його творчості, адже важко не погодитись з твердженням Ярослава Дашкевича, що спадщина Бжеського як історика заслуговує на велику увагу, бо несподівано виявляється, що цей, трохи дивакуватий, дуже неспокійний і фанатичний ерудит мав рацію у багатьох, багатьох випадках.
Андронік Кармелюк
Джерело:http://www.ukrnationalism.org.ua/publications/?n=1328
