В університеті учителем Володимира Михалевича був академік АН УРСР Борис Володимирович Гнєденко - засновник і керівник відомої в усьому світі української школи з теорії ймовірностей. Перші наукові праці студента В. Михалевича, виконані під керівництвом академіка Б.В. Гнєденка, були присвячені дослідженню емпіричних функцій розподілу. Ще в студентські роки В. Михалевич опублікував три наукові статті (дві у співавторстві і одну самостійно) у «Докладах АН СССР». Наука стала змістом його життя.

Після закінчення університету у 1953 році Володимир став аспірантом Б.В. Гнєденка. Але згодом разом з ще двома аспірантами Володимиром Королюком і Анатолієм Скороходом, був відряджений до Московського державного університету імені М.В. Ломоносова, де працювала всесвітньо відома школа, керована академіком А.М. Колмогоровим. В.С. Михалевич став його улюбленим учнем.

У 1956 році, після захисту в Москві кандидатської дисертації, В.С. Михалевич повернувся в Київський національний університет імені Т. Шевченка, де почав читати на механіко-математичному факультеті нові курси лекцій з теорії ігор і послідовного статистичного аналізу. Ці лекції відвідували студенти, що стали згодом докторами наук, членами-кореспондентами й академіками НАН України (наприклад, Ю.М. Єрмольєв, І.М. Коваленко, О.А. Летичевський, В.Н. Редько, О.М. Шарковський, Н.З. Шор та ін.). Треба зазначити, що багато хто з них, ще будучи школярем, слухав в 1951–1953 рр. популярні лекції студента й аспіранта В.С. Михалевича.
Володимир Сергійович мав добру вдачу, легко сходився з людьми, був доброзичливим, відкритим для спілкування.

Учень В.С Михалевича академік І.М. Коваленко, коли йдеться про його «головного вчителя», згадує той щасливий для нього і його однолітків час, коли Володимир Сергійович ще не був завантажений величезною організаційною роботою, на якій він був дуже зайнятий: тоді у нього залишався час для керівництва молодими дослідниками, причому в дуже широкому колі напрямів. Для Наума Шора, Юрія Єрмольєва це були різні аспекти оптимізації, для Тадеуша Мар’яновича – програмні засоби моделювання, для Володимира Ковалевського – послідовні методи розпізнавання образів, для Павла Кнопова – робастні критерії, для Віктора Шкурби – методи сіткового планування, для Ігоря Коваленка – статистичні вирішальні функції.

Багато хто може засвідчити величезний авторитет В.С. Михалевича серед дослідників військових операцій. Створені В.С. Михалевичем і його учнями математичні методи дістали значний резонанс в середовищі військових інженерів і застосовувалися до розв’язання багатьох задач оптимізації планування і технічного обслуговування.
Інтенсивний розвиток масового виробництва у повоєнні роки породив гостру проблему вибіркового статистичного контролю, коли за результатами перевірки обмеженої кількості виробів треба зробити висновок про якість великої їх партії. При цьому збільшення обсягу контрольної вибірки зменшує ризик прийняття бракованої партії, але зумовлює зростання вартості статистичного експерименту. Виникає проблема пошуку оптимального співвідношення між вартістю вибірки та можливими втратами від прийняття бракованої партії. Саме такі задачі були предметом досліджень В.С. Михалевича. Він запропонував оригінальні методи приймального статистичного контролю. Ці результати були покладені в основу захищеної ним кандидатської дисертації.

Оскільки застосування запропонованих ним методів прийняття рішень за допомогою послідовного перебору варіантів пов’язане зі значним обсягом обчислень, Володимир Сергійович зацікавився можливістю використати для цієї мети обчислювальну машину МЕОМ, яка в цей час активно експлуатувалася в лабораторії обчислювальної техніки Інституту математики. Разом зі своїми колегами В. Королюком та К. Ющенко він включається в дослідження, здійснювані з використанням комп’ютера.

У цей же час директор Інституту математики Б.В. Гнєденко запросив на роботу Віктора Михайловича Глушкова і доручив йому очолити лабораторію обчислювальної техніки, тематика якої поступово розширюється. Розпочинаються роботи, спрямовані на створення нових зразків обчислювальної техніки.

Після організації в 1957 р. Обчислювального центру В.М. Глушков, який став його директором, запропонував Володимиру Сергі¬йовичу очолити групу фахівців для роботи в галузі надійності електронних схем. Так розпочалася його діяльність у галузі інформатики. Передбачалося, що використання обчис¬лювальної техніки в управлінні народним господарством відкриє нові великі перспективи. У зв’язку з цим у I960 р. в Обчислювальному центрі був організований відділ автоматизованих систем управління виробництвом. Його керівником обрали Володимира Сергійовича. Пізніше цей відділ став відділом економічної кібернетики, основними напрямами роботи якого були проблеми оптимального планування, дослідження операцій, проектування складних об’єктів і систем автоматизації процесів у виробництві і на транспорті. Одночасно з виконанням наукових досліджень у відділі розгорнулася широка робота з підготовки кадрів. Лише за три роки (1960-1962) тут пройшли підготовку понад сто фахівців з різних регіонів Радянського Союзу.

Розробляючи алгоритми чисельного розв’язання екстремальних задач техніко-економічного планування, B.C. Михалевич звернув увагу на доцільність використання ідей теорії послідовних статистичних рішень. Як наслідок - була обґрунтована схема послідовного аналізу варіантів і запропоновані чисельні алгоритми її реалізації на комп’ютерах. Про результати Володимир Сергійович доповів на IV Всесоюзному математичному з’їзді у 1961 р.
Метод послідовного аналізу варіантів дуже швидко здобув загальне визнання і широке застосування. З подачі академіка М.М. Мойсеєва цей метод москвичі назвали «київським віником». «Київський віник» став одним з основних інструментів при розв’язанні задач оптимального проектування доріг, електричних і газових мереж, при визначенні найкоротших шляхів на графах, критичних шляхів у задачах сіткового планування, розміщення виробництва, теорії розкладів, календарного планування та багатьох інших.

Ідея методу «київського віника» дала поштовх для появи ряду інших алгоритмічних схем і методів розв’язання складних задач оптимізації. Зокрема, це стосується надзвичайно складних задач дискретної оптимізації та задач стохастичного програмування. На цих ідеях сформувалась київська школа оптимізації, до якої приєднались десятки колективів Національної академії наук України, Київського, Дніпропетровського, Запорізького, Харківського, Львівського, Ужгородського університетів, НТУУ «КПІ» та цілого ряду проектних установ і організацій. До її складу входять провідні фахівці з різних галузей науки.

В 60-х роках в Європі і США почалися, як відомо, активні наукові дослідження в області оптимізації та керування. Не стояли осторонь і наші вчені. Відомий російський учений академік М.М. Мойсеєв організував періодично діючі літні школи з оптимізації для спеціалістів даного профілю. В Україні щось подібне робив В.С. Михалевич, тим більше, що в його активі був значний доробок у цій області. Тут варто згадати також Республіканські школи з обчислювальної математики та теорії обчислень, які систематично проводяться в Україні вже понад три десятки років (у 2009 році відбулася 35-а школа в Кацівелі). Ці школи поступово стали міжнародними.
На основі схеми послідовного аналізу варіантів В.С. Михалевич та Н.3. Шор запропонували узагальнений принцип оптимальності для монотонно-рекурсивних функцій, який є досить широким узагальненням «принципу оптимальності» Беллмана в динамічному програмуванні.

У 1963 р. В.С. Михалевич був призначений координатором робіт з впровадження систем сіткового планування та управління в основних машинобудівних та оборонних галузях СРСР і в будівництві. Ця робота сприяла використанню систем розрахунку сіткових графіків для керування багатьма великими конструкторськими проектами та будівництвом важливих об’єктів загальнодержавного значення.
Задачі оптимального календарного планування і сіткові задачі оптимального розподілу обмежених ресурсів є спеціальними задачами дискретного, зокрема, цілочислового чи булевого програмування. З виникненням теорії обчислювальної складності екстремальних комбінаторних задач стало очевидним, що абсолютна їх більшість належить до класу NP - складних проблем обчислювальної математики. Практичний висновок з цієї теорії полягає в тому, що існування ефективних досить простих обчислювальних алгоритмів для цих задач є дуже неправдоподібним. Тому для пошуку оптимальних розв’язків у нашому розпорядженні залишаються лише дуже складні обчислювальні схеми (приклад такої - послідовний аналіз варіантів). Перші спроби описати алгоритми послідовного аналізу варіантів для деяких більш менш простих в постановці задач календарного планування (типу «верстати–деталі») належать В.С. Михалевичу і В.В. Шкурбі.

У 1966 р. В.С. Михалевич організував першу Всесоюзну конференцію з математичних проблем сіткового планування та управління. Конференція консолідувала багатьох спеціалістів країни для розв’язання проблем оптимального керування народним господарством і окреслила перспективи розвитку цього напряму робіт. У той же час в Інституті кібернетики сформувалися значні наукові сили, здатні самостійно виконувати відповідальні роботи і розвивати актуальні напрями кібернетичної науки. В 60-і роки були одержані принципово нові результати і запропоновано ефективні чисельні алгоритми, зокрема метод узагальненого градієнтного спуску, який дає змогу мінімізувати опуклі функції з розривним градієнтом, тобто може застосовуватись у негладкій оптимізації. У подальшому метод узагальненого градієнтного спуску був поширений на клас задач опуклого програмування. До речі, на Заході аналогічні методи були запропоновані майже на 10 років пізніше, коли там зрозуміли, що вони є ключем до розв’язання задач великої розмірності. У 1982 р. В.С. Михалевич і Н.3. Шор на 11-му Міжнародному симпозіумі з проблем математичного програмування зробили доповідь про розвиток методів та технологій розв’язання задач великої розмірності, яка викликала великий інтерес науковців.

У монографії В.С. Михалевича і А.І. Кукси (Михалевич В.С., Кукса А.И. Методы последовательной оптимизации в дискретных сетевых задачах оптимального распределения ресурсов. – М.: Наука, 1983. – 208 с.), що підсумовує цей напрям досліджень, розроблено та теоретично і експериментально обгрунтовано цілу низку підходів до розв’язування задач такого типу. Йдеться про динамічне програмування в класичному розумінні (Р. Беллман), послідовний аналіз варіантів, а також про розвинуті схеми методу гілок і меж. Нові схеми використання і оптимізації так званих двоїстих оцінок у методі гілок і меж, що розглядаються в монографії Михалевич В.С., Трубин В.А., Шор Н.З. Оптимизационные задачи производственно-транспортного планирования ( – М.: Наука, 1986. – 264 с.), об’єднують їх ще з одним напрямом, про який уже йшлося, - методом узагальненого градієнтного спуску для задач великої розмірності.

Низка фундаментальних результатів у розвитку цілочислового лінійного програмування, які потім були опубліковані в цій монографії, використовувались в розв’язанні важливих класів екстремальних задач на графах (задач оптимального розміщення, покриття, упаковки, проектування мереж зв’язку тощо).

Ще одним важливим науковим напрямом, у якому працював Володимир Сергійович разом з учнями, став розвиток методів стохастичної оптимізації, в яких враховуються ймовірнісна природа досліджуваних процесів і ризик, пов’язаний з невизначеністю - характерною рисою процесу прийняття рішень. Ці методи можна застосовувати для розв’язання складних прикладних задач, де досліджуваний об’єкт швидко й непередбачувано змінює свою поведінку. Даний напрям знайшов розвиток у роботах Ю.М. Єрмольєва і його учнів.

Серед багатьох прикладних напрямів, які безпосередньо розвивав (або навіть ініціював) В.С. Михалевич, варто згадати дослідження з проблем розпізнавання та ідентифікації у стохастичних системах, а також з проблем оптимізації обчислень. Ці напрями активно розвиваються в Інституті кібернетики впродовж усіх років його існування, і ми ще зупинимося на них.

Предметом постійної уваги В.С. Михалевича були дослідження в галузі економіко-математичного моделювання. Особливо відчутною стала потреба розробки економіко-математичних моделей на новому етапі, коли Україна почала опановувати механізми ринкової економіки. Під його керівництвом розроблялися математичні моделі процесів, що відбувалися в економіці перехідного періоду, розвивались інформаційні технології для підтримки прийняття рішень, створювалися програмно-технічні комплекси для практичної реалізації запропонованих моделей. Передусім були побудовані й досліджені принципово нові балансові моделі, в яких враховано органічно притаманну перехідній економіці нестабільність цін, що супроводжується такими негативними процесами в галузі фінансів, як інфляція, зростання неплатежів, грошовий дефіцит.

Для аналізу процесів перехідної економіки розглядалися динамічні моделі у вигляді систем лінійних диференціальних рівнянь, що, як правило, не можуть бути розв’язані в аналітичному вигляді. Проте застосування методів якісного аналізу, декомпозиції, певних аналітичних перетворень і чисельних експериментів дало можливість зробити деякі висновки про розв’язки таких рівнянь. На основі проведених досліджень були проаналізовані інфляційні ситуації: інфляційна криза попиту та структурна інфляційна криза. Порівняльний аналіз підтвердив адекватність запропонованих моделей реальним процесам.

Значну увагу приділяв учений також дослідженням монетарної та бюджетної політики держави. Були запропоновані моделі, що дають можливість встановити оптимальну масу грошей, яка з урахуванням динаміки цін не створює додаткових інфляційних ефектів. Цей напрям успішно розви¬вається в Інституті кібернетики.
B.C. Михалевича хвилювали також проблеми екології. Особливо актуальною ця проблематика стала після Чорнобильської катастрофи. Як відомо, під його керівництвом були виконані важливі роботи з чорнобильської тематики, зокрема, створено під керівництвом А.О. Морозова спеціальний програмно-технічний комплекс в СКБ ММС Інституту кібернетики, на якому в оперативному режимі оброблялися поточні дані стану забруднень Чорнобильської зони, ріки Прип’ять, Київського водосховища і прогнозувався процес поширення забруднень. Цей комплекс став основним інструментом аналізу ситуацій і прогнозування наслідків Чорнобильської катастрофи. Залучення до цієї проблематики значної кількості провідних фахівців привело до появи в інституті наукового напряму, який можна назвати комп’ютерними технологіями в екології, що нині активно розвивається. На окремих проблемах розвитку цього напряму ми ще зупинимося в главі IІІ.

Значну увагу В.С. Михалевич приділяв розвитку методології системного аналізу та використанню його методів при розв’язанні складних задач, що виникають в економіці, управлінні, проектуванні складних об’єктів, військовій справі. Під його впливом цією проблематикою активно займалися ряд наукових відділів Інституту кібернетики НАН України та спеціалісти інших установ, зокрема Київського національного університету імені Т.Шевченка та Київського політехнічного інституту (КПІ). З ініціативи В.С. Михалевича в КПІ у 1988 році було відкрито кафедру математичних методів системного аналізу. Враховуючи важливість розвитку теорії та методів системного аналізу, пізніше на базі двох наукових відділів Інституту кібернетики та згаданої кафедри КПІ було створено Інститут прикладного системного аналізу НАН України і Міністерства науки і освіти України. Цей інститут очолив відомий спеціаліст у галузі системного аналізу академік НАН України М.З. Згуровський.

Суттєва і безпосередня роль В.С. Михалевича як наукового керівника значних науково-технічних проектів на галузевому, і навіть на міжгалузевому, рівні виявилась також в численних розробках систем спеціального призначення, що здійснювались в часи СРСР як в самому Інституті кібернетики, так і в його конструкторсько-технологічних підрозділах. Наведемо лише декілька прикладів, що підтверджують це.
В межах виконання завдань Мінсудпрому СРСР було розв’язано низку ймовірнісних задач оцінювання надійності та оптимального резервування елементів технічних систем. Потім, уже в інтересах ВМФ СРСР, було виконано унікальну за об’ємом та масштабами дослідно-конструкторську роботу, в якій на науковій основі розв’язано велику кількість задач дослідження операцій, пов’язаних із забезпеченням та оптимізацією надійності, експлуатації і матеріально-технічного забезпечення ВМФ. Серед них була практична задача оптимального планування перспективних і поточних ремонтів кораблів, що мала вигляд частково-блочної задачі булевого лінійного програмування з кількістю змінних порядку 105.

Ще одна з великих робіт галузевого рівня, в якій В.С. Михалевич брав безпосередню участь як науковий керівник, пов’язана з розв’язанням оптимізаційних задач в інтересах Центра керування польотами та Центра підготовки космонавтів СРСР. Зокрема, у межах цих досліджень і розробок було вперше розв’язано задачі оптимального формування наукових програм космічних польотів, оптимізаційне моделювання діяльності космонавтів у нештатних ситуаціях, а також задачі оптимального планування і керування діяльністю космічних екіпажів.

Широта інтересів В.С. Михалевича, загострене відчуття всього нового, актуального, перспективного значною мірою сформувалися під виливом В.М. Глушкова. Коли в 1962 р. Обчислювальний центр був реорганізований в Інститут кібернетики, Володимира Сергійовича призначили заступником директора з наукової роботи. На цій посаді він був до 1982 р. Коли не стало В.М. Глушкова, весь тягар справ, зобов’язань, незавершених робіт, перспективних розробок ліг на його плечі. І він з гідністю продовжив справу свого видатного попередника.
Одним з останніх задумів В.М. Глушкова була розробка макроконвеєрного обчислювального комплексу - суперЕОМ вітчизняного зразка. Наприкінці сімдесятих років світове електронне машинобудування стояло перед проблемою створення ЕОМ з швидкодією у мільярди операцій за секунду і паралельним виконанням обчислень на багатьох процесорах. Кілька проектів такого рівня були запропоновані у Радянському Союзі. Серед них макроконвеєрний обчислювальний комплекс (МКОК), розроблений Інститутом кібернетики. Особливістю цього проекту були оригінальні ідеї організації паралельних обчислень та внутрішньої математики ЕОМ, які не мали аналогів у світовій практиці. Вказана обставина, замість того, щоб сприяти реалізації проекту, виявилася істотним гальмом у його розробці і практичному втіленні: у нашій державі, на жаль, віддавали перевагу проектам, що копіювали західні зразки. Це відбилося на обсягах фінансування макроконвеєрного комплексу. Подолати труднощі, пов’язані із завершенням розробки та впровадженням у серійне виробництво МКОК, В.М. Глушков не встиг. Це довелося робити B.C. Михалевичу. Він мобілізував колектив і використав усі важелі для того, щоб роботи із створення макроконвеєрного комплексу були успішно завершені.

Глибоко усвідомлюючи значення, можливості, перспективи розвитку та використання обчислювальної техніки, В.М. Глушков ще в 60-ті роки висловив ідею комп’ютеризації процесів керування на всіх рівнях: від окремого виробництва до галузі і держави. На той час ця ідея сприймалась як фантастична, бо наявна технічна база не давала можливості реалізувати її повною мірою. Проте певні роботи велися. Досліджувалися процеси створення автоматизованих систем керування виробництвом, організації галузевих обчислювальних центрів, об’єднання їх у мережі, створення єдиних систем збирання, обробки і передачі даних. Усе це дало змогу передбачити перспективу комп’ютеризації всіх видів людської діяльності: виробництва, навчання, спілкування, службових операцій, побутових справ і таке інше.

Ця ідея була закріплена створенням принаймні двох глобальних проектів: єдиної мережі обчислювальних центрів країни, а також загальнодержавної автоматизованої системи управління. В.С. Михалевич був безпосереднім учасником розробки цих проектів.

Необхідно враховувати, що такі проекти були орієнтовані на планову економіку і централізовану систему управління державою. Проте на початку дев’яностих років ситуація істотно змінилася. Поява відносно дешевих персональних комп’ютерів значної продуктивності та швидкодіючих засобів зв’язку зробили комп’ютеризацію суспільства не тільки можливою, а й необхідною. І в Інституті кібернетики під керівництвом Володимира Сергійовича знову відновилися роботи зі створення програми інформатизації суспільства, орієнтованої на нові науково-технічні можливості та економіко-політичні умови України як самостійної держави. Зусиллями фахівців Інституту кібернетики, інших установ Національної академії наук України, галузевих інститутів, представників державних органів така програма була розроблена.

Слід сказати, що цю роботу підтримувало керівництво держави. В.С. Михалевич був призначений радником Президента України з питань інформатизації. Було розуміння і сприяння з боку Кабінету Міністрів та Верховної Ради України. Для практичної реалізації Національної програми інформатизації суспільства створили спеціальний державний орган - Агентство з питань інформатизації при Президентові України. Згодом Верховна Рада прийняла Програму інформатизації та Закон про Національну програму інформатизації України. 1998 року при Верховній Раді України створена Консультативна Рада з питань інформатизації. Здавалося б, усі умови для практичного здійснення Національної програми інформатизації України створені. Проте бракувало основного - необхідних матеріальних коштів. За нинішніх складних економічних умов це можна зрозуміти. Проте не можна зрозуміти і погодитися з іншим: навіть незначні кошти, що виділяються на програму інформатизації, використовуються не завжди раціонально і не узгоджуються з прийнятими нормативними документами.

В.С. Михалевич чітко уявляв потреби держави і мобілізував колектив на виконання актуальних завдань і перспективних проблем науки. Він був авторитетним ученим не тільки в нашій країні: регулярно брав участь у міжнародних наукових форумах, тісно співпрацював з Міжнародним інститутом прикладного системного аналізу, очолюючи Національний комітет з системного аналізу, був членом Європейської асоціації з проблем ризику. Його знала і шанувала міжнародна наукова громадськість. Був також активним громадським діячем. Обирався депутатом Верховної Ради УРСР.
Видатні заслуги Володимира Сергійовича перед наукою були відзначені Державними преміями України та Радянського Союзу, преміями Національної академії наук України імені М.М. Крилова, імені В.М. Глушкова та імені С.О. Лебедева.
Він був членом Президії НАН України, академіком-секретарем Відділення інформатики, організованого ним за активної підтримки президента НАН України Б.Є. Патона. Володимир Сергійович зробив великий внесок у скарбницю вітчизняної і світової науки і співробітники інститутів Кібернетичного центру вдячні Президії НАН України за те, що вона заснувала премію НАН України, яка носить ім’я В.С. Михалевича. У 2000 р. ця премія вперше була вручена його учням - академікам Ю.М. Єрмольєву, І.М. Коваленку, Н.3. Шору.
Володимир Сергійович ревно служив науці, любив Інститут кібернетики, якому віддав значну частину свого життя.
Сьогодні, мабуть, ще не поціновано належно все, що зробив у науці Володимир Михалевич. Очевидно, це стане зрозумілим у майбутньому.

---------------------------------------------------

Cлідами публікацій у газеті «Сіверщина»

Володимир Михалевич — наш видатний земляк

Добридень, шановна редакціє „Сіверщини!” Ми з чоловіком, уродженцем Чернігова, вже кілька років передплачуємо вашу газету. Читаємо її з великим інтересом, ще й деякі статті я сканую і пересилаю своїм друзям та знайомим, у тому числі в Росію.
На останній сторінці газети за 4 березня в рубриці „Тиждень Сіверщини” прочитала: „10 березня 1930 року в Чернігові народився Владислав Михалевич (1930 — 1994) — вчений в галузі кібернетики. Утверджував Інститут кібернетики як всесвітньо відомий науковий центр. Соратник академіка В. Глушкова.”
На жаль, тут вкралася помилка: Михалевича звали не Владиславом, а Володимиром. Володимир Сергійович Михалевич не лише народився в Чернігові, а й закінчив розформовану 2009 року Чернігівську середню школу № 8.

Ми з чоловіком працюємо в Інституті кібернетики НАНУ вже 30 років. Прийшли сюди молодими спеціалістами одразу по закінченні вузів. Чоловік потрапив до відділу, яким керував В.С. Михалевич, який був на той час не лише завідувачем відділу економічної кібернетики, а й заступником директора Інституту кібернетики з наукової роботи. 1982 року, після передчасної смерті академіка Віктора Михайловича Глушкова, Володимир Сергійович очолив ІК НАН України і керував ним до своєї смерті.

Кілька років тому, розбираючи стоси старих паперів у шафі однієї з кімнат відділу, мій чоловік знайшов автобіографію і особовий листок з обліку кадрів, власноруч написані В.С. Михалевичем. Ці папери і зараз зберігаються у колишньому відділі Михалевича. Собі на пам’ять чоловік зробив електронні копії, які я надсилаю до редакції разом з довідкою про наукову роботу В.С. Михалевича за підписом В.М. Глушкова (всі ці папери датовані 1981 роком) та статтею з журналу „Кібернетика і системний аналіз” за 2000 рік, присвяченій 70-річчю від дня народження Володимира Сергійовича.

Можливо, серед журналістів редакції знайдеться людина, яку зацікавлять ці матеріали, і вона підготує статтю про славетного земляка.

Зі знайденої автобіографії Михалевича мій чоловік дізнався, що його колишній начальник закінчив ту ж школу, що й він сам, — № 8! Проте, на жаль, у самій школі навряд чи знали, що один з її випускників досяг значних успіхів у науковій діяльності. У всякому разі про меморіальну табличку на її стіні мова, мабуть, ніколи не йшла. А тепер, коли школи з таким номером у Чернігові більше не існує, а будівлю займає інша організація (і цілком ймовірно, що незабаром її взагалі знесуть — адже вона дуже стара!), про таку табличку годі й мріяти.

У шкільних музеях не часто зустрічається інформація про колишніх учнів, хоча в кожній (навіть сільській) школі, я переконана, є немало випускників, про яких вчителі могли б з гордістю розказувати своїм нинішнім учням.

З повагою – Валентина БОЙКО

м.Київ

Березень 2010 р.