| Спудей | Дата: Четвер, 01-Трав-08, 16:03 | Повідомлення # 1 |
Група: Читач
Повідомлень: 144
Нагороди: 2
Статус: Відпочиває
| Ремболович (Рємбалович) Іван Семенович
Підполковник Петлюрівської армії, творець козацтва на Чернігівщині, сотник дивізії «Галичина», командир УПА Ремболович (Рємбалович) Іван Семенович народився в 1897 р. у м.Городня Чернігівської губернії. Іван Семенович походив з родини священиків. Учасник Першої світової війни. Учасник українізації частин російської армії, за що був заарештований. Перебував у в'язниці 5-ї пішої дивізії, з якої вдалося втекти. Як зазначає дослідник Роман Коваль, Ремболович був командиром пішої півсотні української охоронної сотні м.Городня (весна 1918 р.). Делегат 1-го, 2-го і 3-го всеукраїнських військових з'їздів (Київ, 1917). Того ж року поручик Ремболович стає творцем Чернігівського відділу Українського вільного козацтва.
У боротьбі проти більшовиків
Українське вільне козацтво, як пише дослідник того часу Володимир Дмитрук, це була парамілітарна добровільно створена формація для "оборони вольностей українського народу та охорони ладу від банд збільшовичених дезертирів, що втікали з фронту і постійно нападали і грабували села". Територіальність принципу побудови вільного козацтва означала: в селі організовується сотня, у волостях із наявних у селах сотень утворювався курінь, усі курені, що розташовувались на території повіту, становили полк, і, нарешті, всі полки округи — кіш. Але основним тактичним підрозділом залишалася сотня. Кількість козаків у сотні могла бути різна — від 55 до 700 осіб. У цих формуваннях вільного козацтва вся старшина обиралася. Сотенна старшина складалася з п'яти членів: сотника, писаря, скарбника, хорунжого і бібліотекаря. Сотня мала свій прапор, канцелярію і бібліотеку. Курінну старшину вибирали сотні волостей, полкову — курені повітів, а кошову — полки округи.
Дослідник національно-визвольної боротьби українського народу в 1917 — 1924 рр. Роман Коваль зазначає: "Це історичний факт: Українська держава творилася "знизу", народом, а не владою. Навіть усупереч”. І далі продовжує: "Центральна Рада гальмувала революцію від самостійного її початку: народ хотів проголошення самостійної України, а Центральна Рада вважала це гасло контрреволюційним, таким, що розбиває єдність всеросійського демократичного фронту... Народ прагнув свого війська, а міністри-соціалісти Центральної Ради погоджувались лише на міліцію".
Отож український народ самоорганізувався і створив власне військо, але через недолугість керівництва мусив не розбудовувати державу, а захищати її. На початку 1918 року більшовицькі війська напали на УНР, північні повіти Чернігівщини атакували загони комуністів з Гомеля, що складались в основному з голодних робітників Москви, командував ними Бєрєзін.
Вільні козаки, частини УНР відбивались, але під натиском переважаючих сил ворога змушені були відступати, відступав і Іван Ремболович.
Через деякий час він знову перебуває на чільних ролях, захищає рідну Чернігівщину від червоних (грудень 1918 — січень 1919).
Стає старшиною 20-го кінного Павлоградського полку (січень 1919), кінного дивізіону корпусу Січових стрільців (січень 1919), начальник зв'язку Запорозької стрілецької дивізії, Запорозького корпусу (1918), штабу Дієвої армії УНР, начальник оперативного відділу 4-ї Київської дивізії Волинської групи.
Поранений, та ще й з перебитою ногою…
Учасник Першого зимового походу Армії УНР. Учасник Другого зимового походу Української повстанської армії, під час якого прославився у боях за Коростень, інші міста і села. Сотник
О.Шпілінський,теж учасник тих подій, згадує: «На станцію Коростень о 5.30 направили загін підполковника Ремболовича, який складався з 20 осіб. Він нищить телеграф, телефони, закидає ручними гранатами ешелони».
12 листопада в селі Чайківці Іван Ремболович був поранений у нижню частину лівого стегна. У бою під Малими Миньками 17 листопада 1921 р. організував групу зі ста осіб, з якою хоробро оборонявся, та все ж потрапив у більшовицький полон. 20 листопада, попри поранення, вдалося вирватися на волю. Утік по снігу в 17-градусний мороз роздягнений, босий. Про це згадує він сам у статті "Рейд 1921 року" : “У церкві 19 листопада о 15 — 16 годині до нас увійшов старшина-червоноармієць і наказав усім пораненим підвестися й перейти до помешкання місцевого священика. Вечором у це приміщення увійшло кілька одягнених по-цивільному осіб і кілька червоних старшин. Вони запитали: "А хто із вас Ремболович, ваш полковник? Чи, по-вашому, він не належить до командного складу?"
Мені шепнули на вухо, щоб я тікав, бо мене розстріляють... Вставши з підлоги й удаючи, що можу ступати лише однією ногою, я, тримаючись за стінку, підійшов до дверей. Вартовий червоноармієць стояв посередині помешкання й не пішов за мною, та й кому ж могло прийти в голову, що людина боса, в одній спідній сорочці, при 18 ступенях морозу може втекти, та ще й із перебитою ногою. Коли я вийшов на подвір'я, то впав у сніг і поповз до саду, а звідти до недалекого лісу, де, піднявшись на ноги, побіг".
Потім підполковник дістався до кордону, перейшов на територію Польщі, працював у різних організаціях.
У рядах дивізії
«Галичина» та УПА
Під час Другої світової війни закінчив саперну школу. Стає командиром саперної сотні та куреня дивізії "Галичина" (1943), учасник бою під м.Броди у липні 1944 р., де був тяжко поранений.
За свідченням духівника дивізії І.Нагаєвського, І.Ремболович відзначався дисциплінованістю та високим патріотизмом. Сучасники стверджують, що він примушував говорити з ним українською мовою навіть командування дивізії, яке складалося з німців.
Після бою під Бродами Ремболович — у підпіллі УПА (псевдо "Кропива"). Далі, як дослідив Роман Коваль, Ремболович організував старшинську школу, яка здійснила кілька випусків. Арештували "Кропиву" у листопаді 1949 року в с. Космачі Яблунівського району.
15 травня 1950 р. згідно зі ст. ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР Івана Ремболовича засуджено до розстрілу. Вирок оголосив Військовий трибунал Прикарпатського воєнного округу. "Визнаний винним у тому, що після Жовтневої революції 1918 р. служив в армії гетьмана Скоропадського, а потім у петлюрівській, боровся проти Червоної Армії", — так записано у висновку прокурора Івано-Франківської області 27 червня 1994 року.
За цим висновком український герой Іван Ремболович реабілітації не підлягає.
У журналі "Вісті комбатанта", який видає Братство колишніх воїнів дивізії "Галичина" в діаспорі і за власної ініціативи розшукує матеріали про героїв, з розповідей підпільниці ОУН із Косова Дарії Свистульницької, інформації працівника Івано-Франківської ОДА Лук'яна Вардзарука, а також із довідки управління СБУ в названій області надруковано додаткові відомості про нашого земляка. Зокрема, на той час це був уже сивочолий чоловік, до якого зверталися: "Пане полковнику Кропива". Мав він двох помічників-"східняків" на псевдо Лісовий і Степовий. Організував старшинську школу з курсом у три або чотири місяці, яка здійснила три чи чотири випуски. Полковник понад півроку був під слідством органів НКВС, нікого не зрадив і був засуджений до смертної кари. Загинув 8 вересня 1950 р. Олександр ЯСЕНЧУК.
Спудей
|
| |
| |
| Василь | Дата: Субота, 20-Вер-08, 19:15 | Повідомлення # 2 |
 Редактор
Група: Головний редактор
Повідомлень: 243
Нагороди: 7
Статус: Відпочиває
| Рачинський Гаврило Андрійович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. Гаври́ло Андрі́йович Рачи́нський (1777, Новгород-Сіверський, нині Чернігівської області — 30 березня (11 квітня) 1843, Новгород-Сіверський) — український скрипаль-віртуоз, гітарист і композитор. Біографічні дані
Син диригента Андрія Рачинського.
У 1789—1795 роках навчався в Київській академії, де був учнем Артемія Веделя. У 1795—1797 роках навчався в гімназії Московського університету. До 1805 року був учителем вищого музичного класу цієї гімназії.
У 1817—1823 роках жив у Новгороді-Сіверському, у 1823—1840 роках — у Москві.
Від 1808 року концертував у містах України — Києві, Полтаві, Харкові та ін.
Творчість
Відомий як скрипаль-виконавець і композитор. У своїх програмах виконував, крім творів західно-європейських композиторів, свої варіації для скрипки на українські, російські і польські народні пісні («За горами, за долами», «Віють вітри, віють буйні», «Среди долины ровныя»). Автор фантазії для семиструнної гітари «На березі Десни». Один з його синів був автором ще однієї української «Енеїди», багатої на етнографічний матеріал (описи сватання й весілля) й написаної доброю українською мовою.
|
| |
| |
| finka | Дата: Четвер, 11-Лис-10, 06:04 | Повідомлення # 3 |
Група: Редактор
Повідомлень: 157
Нагороди: 11
Статус: Відпочиває
| Яків Рощепій, винахідник автоматичної гвинтівки та самохідного комбайну
 Росія дуже рано почала роботи над створенням автоматичних гвинтівок, не поступаючись у цьому провідним військово-промисловим державам того часу. Розробки велись Я. У. Рощепієм, П. Н. Фроловым, Ф. В. Токаревим, В. А. Дегтярьовим та іншими ентузіастами–винахідниками. Всі роботи велись на голому ентузіазмі авторів, без фінансової, теоретичної та організаційної підтримки держави. Я. У. Рощепія змусили підписати декларацію про те, що якщо його роботи увінчаються успіхом, то він “удовлетворится разовой премией и впредь не будет претендовать ни на что”. Так що не дивно, що жоден із цих самородків (Токарев и Дегтярьовв – відомі зброярі майбутнього) не змогли довести свої зразки хоча б до війскових випробувань. Це вдалося тільки В. Г. Федорову. Російський зброяр В.Г.Федоров почав рботи над переробкою магазинної гвинтівки зазка 1891 р. на автоматичну з 1905 року. Для допомоги Федорову начальник Ружійного полігону офицерської стрілецької школи Н. М. Філатов призначив слюсаря В. А. Дегтярьова. Переробка магазинної гвинтівки на автоматичну була визнана недоцільною і 1906 року бувл готовий принципово новий проект, що відзначався простотою й доцільністю (54 деталі замість 74 у Браунінга). Гвинтівка оригинальної конструкції під штатний патрон успішно пройшла всі військові випробування в 1909-1912 роках. Випробування були жорсткими: зброю залишали на добу під дощем, в розібраному вигляді опускали в ставок, возили на возі запиленим шляхом і після ьцого перевіряли стрільбою. За цю гвинтівку Федоров був удостоєний великиої Михайлівської премії (Золотої медалі), яка видавалася раз на 5 років. (Цієї премії був удостоєний і С. И. Мосін). Сестрорецькому заводу було замовлено 150 штук нових гвинтівок. Яків Рощепій - винахідник автоматичної гвинтівки  Повну версію читати тут: <a class="link" href="http://u.to/_-iD" title="http://armor.kiev.ua/Tanks/BeforeWWII/MS1/fedorov/index.html http://picasaweb.google.com/sdanylenko/Different# " rel="nofollow" target="_blank">http://armor.kiev.ua/Tanks.... http</a> http://armor.kiev.ua/Tanks/BeforeWWII/MS1/fedorov/ Джерело:http://www.bobrovica.org.ua/doku.ph....4%D0%B8
Повідомлення відредагував finka - Четвер, 11-Лис-10, 06:05 |
| |
| |
