реклама партнерів:
Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS



  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Голодомор у Чернігівському районі
СпудейДата: Середа, 30-Квіт-08, 20:03 | Повідомлення # 1
Група: Читач
Повідомлень: 144
Нагороди: 2
Статус: Відпочиває
Попри всі постанови і укази, правда про голодні роки на теренах Чернігівського району вкрай повільно пробивається до свідомості громадян. Чомусь існує переконання, що голод – це лише на півдні, десь там, далеко від нас. А в районі нічого особливого не відбувалось. Ну, голодували, було... Але ж вижили.
Скільки таких розповідей довелось чути останнім часом. Якщо в Петрушині старожили свідчили про сотні померлих від недоїдання та виснаження в 1933-му, то у всіх сусідніх селах розказували зовсім протилежне: так, десь там люди голодували, а от у нас якось обійшлось, до нас навіть з інших сіл приходили, бо в нашому селі можна було жити.

Між тим документи свідчать зовсім про інше. От тільки складається враження, що їх мало хто читає. Адже друкувались вони і на сторінках районної газети. Зокрема, було б непогано перечитати унікальні матеріали В. Сергєєвої („То були страшні часи”, газета від 9 серпня 2003 р.), бо, підозрюю, оригінали й сьогодні недоступні місцевим краєзнавцям.
Нагадаю лише спецзведення 27 травня 1933 року по Чернігівському району: взято на облік близько 100 осіб, переживаючих голод. Простіше кажучи – опухлих від голоду, на межі смерті. А вже ж було 3 смертельних випадки від голоду в Киїнці, 6 – в Шибиринівці, 5 сімей – в Іванівці. В останній, до того ж, внаслідок смерті дорослих членів сімей до 50 дітей залишилися безпритульними.
Що особливо вражає: в Шибиринівці перші жертви від голоду впродовж трьох днів валялися на вулиці. Уявили картину? А все ж лише починалося.

На жаль, прямих документів про ті страшні часи маємо не багато. Варто зауважити, що наприкінці 1932 року Чернігівський район був ліквідований, через що пошук матеріалів про трагічні роки істотно ускладнився. Частина сіл відійшла до новоутворених М.-Коцюбинського та Олишівського районів, а ті, що розташовувались ближче до Чернігова, підпорядкувались напряму міськраді, утворюючи так звану приміську смугу.
Втім, справжній господар становища – міський парткомітет. Ось де готуються і приймаються всі рішення, ось хто реально керує ситуацією. Однак у протоколах засідань годі шукати згадок про голод. Але він проглядається за окремими рядками, крізь істеричні заклики про готування до сівби, тощо.

Засідання 1 квітня 1933 р. Вирішено надати допомогу сіном (1500 цнт) Роменському району – там, очевидно, справи зовсім кепські. Інше питання – „Про факти частих приїздів до м. Чернігова керівників сільрад й партосередків”. Їздять вони мало не щодня до міста, бо почалось нарахування зобов’язань по здачі хліба. А на місцях нікому дотискувати голодних селян, тож наказано до кінця посівкампанії „не виїжджати до Чернігова без попереднього дозволу в кожному окремому випадку з боку міськпарткомітету”. Ця постанова – з числа тих, у які необхідно вдумуватись, аби до кінця збагнути всю трагічність становища. Адже не 42-й рік надворі, не німецька окупація.
Тим часом вирішено „виділити відповідну кількість продуктів у фонд громадського харчування” колгоспам Шибиринівки й Кобелянки. Якщо хто не здогадався – голод там вже набирає обертів, просто так „турботлива” партія нікому допомагати не стане. Отже, становище критичне.
21 квітня. В борошно для громадського харчування в Старому Білоусі „куркульська рука домішала борошно люпину, що призвело до отруєння кількох людей”. Що робити? Правильно: змобілізувати увагу проти спроб куркулів зірвати успіх сівби.
10 травня. Парткерівництво б’є на сполох: колгоспники пізно виходять на роботу – неподобство, бо працювати треба „од світанку до заходу сонця”. Цікаво, а годувати людей відповідно праці не пробували? Дісталось і керівникам на місцях за „сановно-панську методу керівництва”. Тільки от де це вони бачили керівників з іншою „методою”?
21 травня. Вся увага – сівбі. А вона, як завжди, проходить зовсім не ідеально. Постановили працювати з 4.00 до 21.00 (перерва на обід – з 12.00 до 15.00). Під гарячу руку потрапили голова сільради з Шестовиці Балашов (напився в день релігійного свята) та бригадир з Довжика Рилошко (систематично на 3-4 години запізнювався на роботу, вночі брав коней для оранки своєї садиби, колгоспні землі використовував, як власний город), яких знято з роботи.
1 червня. Керівні кадри постійно перетасовуються, голів сільрад, колгоспів, партосередків міняють мало не щомісяця. А в Брусилові куркулька Дорошенко пролізла в колгосп, – мовляв, у неї син в Червоній Армії. Але ж нас „не проведьош”: виключили – хай дохне з голоду куркуляка, своїм їсти нічого.
Тут же заслухано листа з верхів, адресованого всім партсекретарям району: „багато нових товаришів, присланих з міста, вже підпали під місцеві, по суті опортуністичні, настрої про слабкість коней, про дощову погоду, відсутність харчів, неможливість організувати сівбу одноосібників та залучати їх в колгоспи”. Дійсно, як тут залучати людей у колгоспи, коли секретарі впритул не бачать ні сонця на небі, ні вгодованих коней. Куди то вони дивляться? Приміський район лідирував у області по сівбі, а тепер відкотився на п’яте місце. Тож тримайтесь, „опортуністи”.
21 червня. Як вам фразочка: „У Ведильцях надто рано покидають роботу після закінчення норми виробки”. Тобто, наче і норму дають, але все одно ледарі невдячні. Нічого, знайшли вихід: „організувати на прополочні роботи піонерів, учнів шкіл та комсомол”. Грандіозно: для чого нам ті канікули, хай собі дітки попрацюють.
А потім починається розгляд питань так званої „закритої частини”, це при тому, що і всі інші папери з суцільними грифами секретності. Відбувається дальше поширення самосудів (Анисів, Мньов, Слабин) – здогадайтесь з трьох разів про причини заворушень. Підказка: червень і перша половина липня – період найбільшої смертності по селах від голоду. Але ж партія не спить і мудрі вожді приймають ще більш мудрі рішення: „доручити ДПУ організувати вилучення бродяжного елементу для використання їх на господарчих роботах” (Мньовська торфорозробка, радгоспи).
Голову колгоспу в Москалях Мньовця знято за пияцтво і віддано під суд. А за самосуд в Анісові виключено з партії дві особи і знято секретаря партосередку Чижову з доганою.
1 липня. Знято заступника голови Андріївської сільради Кривопуска, що „забив одного злодія Бойко, ніби при спробі Бойко втекти”. Прокуратура, само собою, має розібратися, а поки що – увага! – направити Кривопуска „працювати безпосередньо в бригаду”. Рішуче, нічого не скажеш.
Тим часом знову перетворились у пошесть самовільні виїзди колгоспних партсекретарів у місто: „застерегти..., що всякі виїзди з села... потягнуть за собою суворі партрепресії лінією контрольної комісії”. Не пощастило товаришу Куксі – сувора догана і „заслання” на низову роботу – головою колгоспу в Анісові.
4 липня. Прийшла пора підготовки до хлібоздачі. Авансування колгоспників під час обмолоту врожаю побудовано за напрочуд ринковими механізмами, наприклад: „суворо заборонити партосередкам і управам колгоспів в цьому році випікати хліб для громадського харчування. Колгоспники мусять споживати хліб власного випікання з того, що вони одержать, як аванс”. І хай тепер спробують працювати без ентузіазму!
19 липня. Знову допікають бродяжні та кримінальні елементи – еге ж, їсти, мабуть, хочуть. Держава не проти, щоб вони їли, тільки давати нічого не бажає – хай тренуються „святим духом” перебиватися. А взагалі, чи не влаштувати їм такий собі концтаборець: „вирішити питання про розміщення інвалідів та жебрацького елементу, що його вилучається, в Чернігові”. Слово ж то яке гарне: „розміщення”. А нічого, що прикладом по спині допомагали „розміщуватися”?
Тим часом 17 липня секретар МПК Склярський написав чергового керівного листа секретарям партосередків на місцях: „сінозбирання проходить неприпустимими темпами. Годі говорити за воду й інші об’єктивні умовини, як от продовольчі труднощі й таке інше”.
На початку липня смертність від голоду досягла сумного піку, в одній тільки Іванівці за липень поховали 48 осіб. А парткерівник вважає, що навіть „продовольчих труднощів” не існує. Так де там наше сонце і вгодовані коні?..

Сергій ГОРОБЕЦЬ / Чернігів


Спудей
 
ЮрчикДата: Субота, 03-Лют-18, 22:03 | Повідомлення # 2
Група: Читач
Повідомлень: 39
Нагороди: 1
Статус: Відпочиває
Є збірник Реабілітовані історією по Чернігівській області. Зі списками репресованих. Дуже гарне джерело.
 
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук: