Всеукраїнський незалежний медійний простір "Сіверщина"

Дніпровське

Журналіст — Wed, 18 Dec 2024 13:24:17 GMT

Петрушин

Спудей — Tue, 26 Sep 2023 09:26:34 GMT

Практично всі приміські села на схід, північ та захід від Чернігова відносяться до числа найбільш постраждалих від голоду 1932-1933 років. Одне з них – Петрушин. На відміну від решти поселень, місцеві жителі чітко пам’ятали про масштаби страждань невинних жертв голодомору, про що й розповідали всім, хто проводив опитування. Їхні спогади увійшли до книги „Петрушин за часів голодомору 1932-1933 років”.
Єдине, чого не вистачало – конкретних цифр та прізвищ. Селяни не могли надійно окреслити кількість потерпілих від недоїдання, найчастіше обмежуючись абстрактним „багато”. Лише Дмитро Федосович Сериченко (1926 р.н.) впевнено обстоював кількість жертв числом у 200 людських життів. А нині покійний Петро Миколайович Дев’ять, рідний дядько якого очолював петрушинську сільраду в сумної пам’яті 1933-му, говорив про 75 загиблих. Тобто, можна стверджувати що кількість померлих від голоду в Петрушині мала становити приблизно сто осіб.
Ще гірша ситуація із списком жертв – попри всі наші старання відтворити більше 20 прізвищ не вдалося. Проте на прикладі Петрушина можна простежити наскільки допомагає відтворити картину голодомору книга реєстрації померлих, що велася при сільраді.
Зауважимо, що і в плані з’ясування кількості жертв, і щодо особового списку це справді безцінне джерело. Можемо напевно стверджувати, що його не замінять жодні спогади нинішніх старожилів, яку б феноменальну пам’ять вони не мали.
Отже, книга реєстрації померлих по петрушинській сільраді зберігається в архіві районного відділу РАГСу і незабаром буде передана в Державний архів Чернігівської області, після чого стане доступною будь-якому досліднику. На жаль, записи за 1933 рік містять лакуни. Так, наприклад, записи уриваються 24 квітня (38 записів), а відновлюються тільки 5 червня записом під № 49. Страшний мартиролог жертв поповнюється мало не щодня, але після 16 липня (запис № 87) книга раптово обривається. Матеріали за другу половину року відсутні. Подальші записи стосуються лише 1934 року.
Проте і наявного матеріалу цілком достатньо, аби вести мову про документальне підтвердження масової смертності в селі внаслідок штучного голоду. За 1931 рік по Петрушину записано 35 померлих, за 1932-й – 24. А всього лише половина 1933 року принесла відразу 87 смертей. Природною смертністю такий стрибок аж ніяк не пояснити.
Вірогідно, голод почав лютувати ще наприкінці 1932 року, оскільки вже в січні 1933-го померло 12 чоловік. 7 смертей приніс лютий, 12 – березень. Ще 7 осіб померло до 24 квітня. Після відновлення записів (5 червня) один тільки перший місяць літа приніс 21 фатальний випадок, причому з кожним днем ситуація лише погіршувалася. 5 доволі літніх людей померло 20 червня, і далі список жертв поповнювався майже щодня.
За 16 днів липня загинуло ще 18 чоловік. Зрозуміло, причиною смерті значиться будь-що, тільки не голод. Лише в липні, коли й далі робити вигляд, що нічого не відбувається, вже не випадало, сільські клерки плюнули на все і монотонно записували причину смерті: „невідомо”.
Ось як виглядає мартиролог петрушинських жертв 1933-го. Вказані дата смерті, прізвище, ім’я, по-батькові, вік та причина смерті.
03.01 – ЯЩЕНКО Микола Якимович (60 років); сипний тиф.
05.01 – ТОМАШ Олександра Федорівна (6); запалення легенів.
05.01 – СЕРГІЄНКО Катерина Андріївна (2 тижні); невідомо.
08.01 – ЮДА Ганна Карпівна (75); від старості.
08.01 – ЯЩЕНКО Григорій Якимович (55); від тифу.
15.01 – ПАРХОМЕНКО Тимох Васильович (70); невідома хвороба.
19.01 – САМУСЬ Конон Прокопович (80); від старості.
22.01 – ТАРАСЕВИЧ Олексій Іванович (57); крупозне запалення легенів.
23.01 – ШИХУЦЬКА Євдокія Григорівна (76); від старості.
26.01 – ДРОЗД Денис Іванович (56); параліч серця, в БУПРі(?).
27.01 – КОСТЮК Катерина Іванівна (2); невідомо.
29.01 – ПАРХОМЕНКО Павло Андрійович (60); від старості.
10.02 – ТУРЕНОК Наталія Михайлівна (4); невідомо.
12.02 – САМОРОДНА Прися Іванівна (65); від старості.
17.02 – ШИХУЦЬКА Анастасія Самойлівна (91); від старості.
21.02 – ХОПАН Настя Наумівна (72); від старості.
25.02 – ДЕВ’ЯТЬ Пелагея Осипівна (38); туберкульоз.
28.02 – МАЗУР Юхим Матвійович (75); від старості.
28.02 – ТУРЕНОК Геронтій Тимофійович (60); від старості.
03.03 – ТУРЕНОК Микола Пилипович (2); невідомо.
04.03 – ЮЩЕНКО Прися Юріївна; від старості.
05.03 – ЛУК’ЯНЕНКО Олексій Антонович (85); від старості.
05.03 – КОКА Василь Валентійович (56); від старості.
06.03 – ШЛЬОНЧИК Ганна (80); від старості.
08.03 – ТОВСТИЙ Іван Юхимович (55); невідомо.
09.03 – ПОЛЕГЕНЬКО Панас Григорович (5); невідомо.
11.03 – ЛЬОДОВА Олександра Іванівна (42).
13.03 – КИСЛОВЕЦЬ Варвара Іванівна (57); від старості.
24.03 – БАРБАШ Андрій Петрович (60); від старості.
26.03 – ПОЧЕПНЯ Роман Михайлович (60); від старості.
26.03 – ЮЩЕНКО Прися Дем’янівна (80); від старості.
02.04 – ЛУК’ЯНЕНКО Іван Георгійович (65); від старості.
04.04 – ДАВИДЬКО Агафія Миколаївна (71); від старості.
05.04 – САМОРОДНА Парасковія (18); невідомо.
05.04 – КРИВЕЦЬ Михайло Григорович (55); невідомо.
14.04 – ПОЛЕГЕНЬКО Федір Васильович (50); невідомо.
21.04 – КИСЛОВЕЦЬ Григорій Іванович (62); від старості.
24.04 – ЮДА Любов(?) Володимирівна (4); невідомо.
(...) 05.06 – ТУРЕНОК Настя Степанівна (50).
05.06 – ШИХУЦЬКИЙ Михайло Павлович (65); невідомо.
09.06 – СЕЛІВОН Микола Данилович (66).
09.06 – ШИХУЦЬКИЙ Павло Олексійович (71); від старості.
10.06 – ТЕЛЕНЬ Федот Кондратович; невідомо.
12.06 – ЮДА Павло Гаврилович (80); від старості.
17.06 – ПОЧЕПНЯ Петро Васильович (74); від старості.
17.06 – РУБАШЕНКО Володимир Данилович (55); невідомо.
20.06 – ПАРХОМЕНКО Олексій Якович (73); від старості.
20.06 – БАРБАШ Іван Герасимович (60); від старості.
20.06 – КИСЛОВЕЦЬ Наталія Панасівна (54); невідомо.
20.06 – ЮДА Гнат Гаврилович (76); від старості.
20.06 – ПАВЛЕНКО Федір Аркадійович (68); від старості.
21.06 – МАЗУР Григорій Андрійович (70); від старості.
22.06 – ПАРХОМЕНКО Лисавета Т. (67); від старості.
25.06 – МІНЯЙЛО Олександр Степанович (70); від старості.
25.06 – ПОЧЕПНЯ Сава Юхимович (73); від старості.
26.06 – ТОМАШ Любов Гаврилівна (11 міс.); невідомо.
26.06 – ЛОБАС Лаврин Дем’янович (30); невідомо.
27.06 – МАЗУР Катерина Антонівна (42); туберкульоз.
28.06 – БАТУХНО Олексій Сергійович (80); від старості.
01.07 – ЛОГВИНЕНКО Андрій Денисович (22); невідомо.
02.07 – КОСТЮК Настя Василівна (70); від старості.
03.07 – УТВА Семен Юхимович (68); від старості.
03.07 – КРУШ Петро Іванович (30); невідомо.
04.07 – ТОМАШ Юхим Іванович (34); невідомо.
05.07 – ШУРУБЕНКО Степан Гнатович (78); від старості.
05.07 – ЛУК’ЯНЕНКО Катерина Григорівна (1,5); невідомо.
06.07 – МАЗУР Олексій Матвійович (76); від старості.
08.07 – ТАРАСЕВИЧ Володимир Іванович; невідомо.
08.07 – ТЕСЛЕНОК Петро Юхимович (10); невідомо.
10.07 – БЛОХІН Арсеній Петрович (68); невідомо.
10.07 – ЛЕОНЕНКО Євдокія Андріївна (6); невідомо.
10.07 – ТЕСЛЕНОК Олександр Юхимович (18); невідомо.
10.07 – ТЕСЛЕНОК Микола Юхимович; невідомо.
12.07 – ТУРЕНОК Ганна Григорівна; невідомо.
13.07 – КАГАНОК Антон (60); невідомо.
13.07 – ДАШКО Василь Панасович (63); невідомо.
16.07 – ЛОБАС Кирило Єрмолайович (52); невідомо.
Як бачимо, перед нами доволі серйозний матеріал. Друкуючи його, сподіваємось, що петрушинці допоможуть з’ясувати хто з названих осіб помер від голоду, а хто з якихось інших причин.
Але декілька зауважень зробимо. Так, з-поміж 24 прізвищ жертв голодомору, зібраних під час масштабних опитувань старожилів у 1999-2003 роках, у наведеному реєстрі ми відшукали лише 3. Що наводить на певні міркування. Кидається у вічі, що всім літнім людям ставили причиною смерті старість. Вірогідно, хтось помер і від старості. Однак, саме люди старшого віку мужньо прийняли на себе перший удар голодомору. Більшість з них мовчки помирали на ліжках, не прохаючи їжі і не нарікаючи на долю, сподіваючись, що своєю жертвою зможуть врятувати молодші покоління. От тільки хто тепер дізнається про їх жертовний подвиг, адже за довгі роки замовчування правди про голодомор свідків майже не залишилося...
Сергій ГОРОБЕЦЬ / Чернігів

Смолин

Журналіст — Tue, 11 Jul 2023 12:35:38 GMT

Гончарівське

Журналіст — Mon, 20 Jun 2022 13:05:13 GMT

Новострой или вторичка

Comemylady — Tue, 07 Dec 2021 19:33:42 GMT

Собираюсь покупать квартиру, и пал выбор между 1-комн. новостройкой 55м2 и 2-комн. сталинкой такой же площади. Сталинка без какого либо ремонта, жить там сразу можно, но все равно все нужно менять. В новострое тоже все делать с нуля, но не нужно платить за демонтаж и вывоз мусора. Там уже есть окна и радиаторы, ну и новый дом, нормальные соседи, своя инфраструктура.
самый большой плюс вторички только в том что там 2 комнаты, а жить будет семья с ребенком. Именно поэтому я в раздумьях какую кв. лучше выбрать.
Интересно мнение людей: Почему вы покупаете вторичку? Если новстрой лучше по параметрам цены и качества???

Седнів

Журналіст — Fri, 10 Sep 2021 18:27:09 GMT

Седнів – селище міського типу (1959), центр селищної ради, до складу якої входить село Нове. Розташований на р. Снов (прит. Десни), за 25 км від залізничної станції Чернігів 6.
Вперше згадується як давньоруське місто-фортеця Сновськ. Поблизу нього у 1068 р. князь Святослав з трьома тисячами воїнів розбив 12-тисячне військо половців. Виник зі слов’янських поселень у VІІІ – ІХ ст. і входив до складу Чернігівського князівства 7. Назва походить від річки Снов (“сна” – омивати, купатись) 8. У Х – ХІ ст. Сновськ був однією з фортець Київської Русі, центром окремої адміністративної одиниці – Сновської тисячі. У 50-х рр. ХІV ст. місто увійшло до складу Великого князівства Литовського. З ХVІ ст. має сучасну назву Седнів. Про походження назви розповідає народна легенда: “Спустошливі орди кримських татар напали на Сновськ, та не змогли взяти це місто-фортецю. Татари називали тоді оборонців Сновська “сиднями”, що в перекладі з татарської мови ніби означало “злі, хоробрі”. Звідси – Седнів” 9.
На початку ХVІ ст. Седнів опинився у складі Московського царства, а згодом, за Деулінським перемир’ям 1618 р., відійшов до Речі Посполитої. У 1648 – 1781 рр. – центр Седнівської сотні Чернігівського полку: “при гетманщине Седнев – место сотенного управления и здесь же было место протопопии или духовного окружного правления” 10. Наприкінці ХVІІ ст. Седнів став маєтністю козацько-старшинської родини Лизогубів 11. З 1782 р. – у складі Городнянського повіту Чернігівського намістництва, з 1797 р. – центр волості того ж таки повіту Малоросійської, а з 1802 р. – Чернігівської губернії. У середині ХІХ ст. поділявся на дві частини: Млини і Кожум’яки. У серпні 1920 р. почала діяти Седнівська сільська рада. У березні 1923 р. Седнівська волость була включена до складу Бобровицького району, а Седнів став центром сільської ради. З серпня 1929 р. Седнівська сільська рада перебуває у складі Чернігівського району. Седнів у 1932 – 1959 рр. мав статус села.
Нове – виникло у 20 – 30-х рр. ХХ ст. До складу села увійшов хутір Глібівка, де знаходилась економія поміщика Яцка 12.

Брусилів

Спудей — Wed, 16 Oct 2019 18:58:03 GMT

На свято Трійці у с. Брусилів Чернігівського району на кожному кутку встановлюють вієльцо (або вільце). Розповідає Людмила Скрипка.
- Коли встановлять вієльцо то сусіди увечері виносять їсти, пити, і цілу ніч роблять празник. Цілу ніч його стережуть, щоб ніхто не вкрав, бо якщо таке трапиться треба буде могоричем відкуплятися. Стоїть цілий тиждень. В останній день Зеленої Неділі свято повторюється, вечеряють і знімають вільце.
- З якої трави робиться вильце?
- Айра, любисток, явір, різні квіти, стрічки, зверху повинно бути колесо, але ми забули.
Мета встановлення вієльца це захист від русалок.
Олександр ЯСЕНЧУК

Киїнка

Журналіст — Wed, 27 Feb 2019 22:40:58 GMT

Анисів

Журналіст — Tue, 29 Jan 2019 12:11:26 GMT

Анисів – центр сільської ради, якій підпорядковане с. Лукашівка. Розташований на лівому березі Десни, за 8 км від Чернігова. Вперше згадується в середині ХVІІ ст. Назва походить від імені чернігівського боярина Аниса (Онисима), який володів тут хутором.
З 1649 р. Анисів входив до Вибельської сотні Чернігівського полку. Протягом 1672 – 1786 рр. належав Єлецькому монастирю, а з 1786 р. – державі. З 1782 р. Анисів у складі Янівської волості Чернігівського повіту. Протягом 1923 – 1930 рр. Анисівська та Лукашівська сільські ради входять до складу Краснянського, Олишівського, а з 1930 р. – Чернігівського районів.

Лукашівка – назва походить від імені козака Лукаша, який обрав собі місце для проживання і звернувся до стародубського полковника з проханням надати йому універсал на право володіння цією землею, де він побудує “млинок” та осадить слободу. З праці Петра Кулаковського знаходимо документальні свідчення появи поселення: “Далі колонізаційні плани Б. Грязного поширилися уверх течіями Смолянки та її притоки Вздвижі. На початку 1640-х рр. були осаджені село Лукашівка…”. У середині ХVІІ ст. доньці Б. Грязного Катерині вдалося отримати від гетьмана Б. Хмельницького підтвердження своїх прав на Лукашівку. У кінці ХVІІІ ст. на правому березі р. Уздвиж переселені селяни Чернігівського Єлецького монастиря заснували поселення Напорівка, яке тривалий час приналежало родині слабинського сотника Івана Тризни.

Черниш

Журналіст — Thu, 03 May 2018 17:40:55 GMT

Черниш – центр сільської ради, якій підпорядковане село Клочків. Розташований за 20 км від м. Чернігова. Село засновано на початку ХYІІІ ст. Перші поселенці, переховуючись від ворогів, поселились у чорному лісі біля озер. Від Чорного лісу і походить назва села.
За козацьким адміністративно-територіальним устроєм Черниш входив до складу Седнівської сотні Чернігівського полку. З 1782 року в складі Седнівської волості Чернігівського повіту. У 1923 році села Черниш і Клочків стають центрами сільських рад Черниської та Клочківської Бобровицького, а з 1929 року Чернігівського району.

Клочків – розташований на березі річки Снов ( притока р. Десни). У 1964 році в районній газеті про походження назви села зазначалось: “…років триста тому на берег Снову приїхали перші поселенці з села Ловинь (нині Ріпкинського району нашої області). І незабаром тут виросло 7 дворів. Люди ці зайняли і обробляли невеликий клин землі (клок). І коли село розросталося, його й назвали Клочків”.

ВІДОМІ ЛЮДИ СЕЛА

Бойко Федір Іванович (1899 р.н.) – у 1929 році очолив новостворене сільгосппідприємство “Нова праця”. У 1964 році його ім’я занесено до книги Трудової слави колгоспу.

Седень Василь Романович (1912 р.н.) – понад 40 років перебуває позаштатним сількором районної газети, у жовтні 1990 року занесений до Книги пошани районної газети “Шляхом комунізму”.
Светенок Гаврило Тимофійович (1919 – 2002) – працював завідуючим рільничою дільницею, нагороджений орденом Жовтневої революції.

Козлов Григорій Іванович (1919 – 1991) – до війни працював вчителем, пройшов фронтами Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр., довгих 23 роки працював головою колгоспу ім. Т.Г. Шевченка (1959 – 1982). Господарство під його керівництвом стало одним із кращих в районі, обирався депутатом районної та сільської рад, членом райкому та партійної комісії районної партійної організації. Нагороджений багатьма урядовими нагородами за мужність і доблесть в боях з фашистськими загарбниками, орденами та медалями за самовідданий труд: орденом “Знак Пошани” (1976), занесений до районної книги Трудової слави (1972).

Юрченко Антон Степанович (17.02.1923 – 9.05.1994) – народився у с. Черниш. Під час війни рядовий, мінер 381-го окремого саперного батальйону 220-ї стрілецької дивізії, воював на третьому Білоруському фронті, Герой Радянського Союзу (1945). Отримав це звання за мужність та героїзм, проявлені при врятуванні мосту через Дніпро у місті Орша. У 1969 р. став почесним громадянином Орші. Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни І-го ступеня, Слави ІІІ ступеня, Знак Пошани, медалями. Учасник Параду Перемоги в Москві у червні 1945 року. Занесений до районної книги Трудової слави (1972).

Ячна Ганна Павлівна (1926 – 2001) – працювала оператором по відгодівлі свиней, за успіхи у розвитку тваринництва нагороджена орденом Леніна (1958), золотою медаллю ВДНГ СРСР (1958).

Тарасова Марія Антонівна (1928 р.н.) – працювала ланковою колгоспу “1 Травня”, нагороджена в 1972 році орденом Трудового Червоного Прапора.

Кононенко Микола Данилович (1929 р.н.) – працював бригадиром тракторної бригади колгоспу ім. Т.Г. Шевченка, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1977).

Шльончик Іван Титович (1930 р.н.) – працював механізатором колгоспу ім. Т.Г.Шевченка, учасник освоєння цілинних земель з 1955 року, нагороджений медаллю “За підняття цілинних і перелогових земель” та грамотою ЦК ВЛКСМ.

Зимниця Парасковія Іванівна (1934 р.н.) – працювала дояркою в колгоспі “1 Травня”, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора (1973).

Романенко Василь Васильович (1937 р.н.) – працював механізатором колгоспу ім. Т.Г.Шевченка, освоював цілинні землі і був нагороджений орденом Трудової Слави ІІІ ст. (1976), за високі досягнення в змаганні та активну участь у громадській роботі у квітні 1985 року нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

Зіньковець Володимир Дмитрович (1937 р.н.) – працював бригадиром тракторної бригади колгоспу “1 Травня” по клочківському відділку, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1973).

Потапенко Валентин Кирилович (1940 р.н.) – освоював цілинні землі, нагороджений орденом “Знак Пошани”.
Овдій Олександр Кузьмич (1955 р.н.) – працював головою колгоспу імені Т.Г. Шевченка (1984 – 1999), за час його керівництва господарством збудовані нові житлові будинки, повністю газифіковано Черниш та підведене газ до Клочкова, працювали ковбасний та макаронні цехи, відкрито кінно-спортивний комплекс на 200 коней української верхової породи, будувались пам’ятники загиблим воїнам-односельцям та ін.