Сільський голова Блистови Юрій Мишкін упевнено називав цифри, які характеризують сьогодення села, а я думала про те, що як би не наганяли смуток скептики, а це село аж ніяк не тягне на статус вимираючого. Навпаки.
Судіть самі: зараз у селі — 848 мешканців. Хіба мало? Є двоповерхова школа I– III ступеня, в якій навчаються 87 учнів (щоправда, приїздять і діти із сусідньої Семенівки). Діє будинок культури. Є чимала бібліотека.
Справи господарські
Стосовно господарювання, то незважаючи на те, що колгоспи та радгоспи вже відійшли в небуття, блистівчани показують себе добрими хазяями.
У дворах тримають від двох до шести корів. Молоко по 1 грн 50 коп. приймають аж три заготівельні пункти — тільки не лінуйся! Менський молокозавод запрошує людей на роботу: зарплату обіцяють півтори тисячі гривень, а на роботу відвозить і привозить автобус. Щоправда, оскільки робота там позмінна, то бажаючих поки що лише троє. А ще днями до Блистови вже приїздили заготівельники: скуповували молоду картоплю по 2 грн 50 коп. Наче й невисока ціна, але ж якщо самому везти на ринок та за бензин заплатити, та за містове, та скільки часу на поїздку витратити… Тож і здають оптом ті, хто вирощує.
А коні чого варті! У Блистові селяни тримають до двох сотень коней. У людей є потужна техніка: 5 приватних комбайнів і 22 приватні трактори.
«Колись, за радянських часів, рядовим людям важко було вчасно дочекатися тракториста чи комбайнера на свій город (адже державні комбайни і трактори спочатку обробляли колгоспні землі). А тепер – аби твоє бажання», — говорить Юрій Мишкін. Стосовно цін, то вони цілком доступні: 3 гривні коштує скосити сотку землі комбайном і 8 гривень за сотку, зорану трактором. Цей потужний транспорт не треба чекати, доки рак свисне: господар називає зручний для себе час, і за викликом приїздить трактор чи комбайнер. Зручно. І це цілком нормально. Людям подобається.
А колись же, пригадує Юрій Миколайович, поки вчительська родина дочекається комбайна, щоб змолотити своє вирощене зерно, то стоги перетворюються на негодні: знизу вже зерно проросло, середину стогу щільно заселили миші, а верх почав підгнивати під дощами.
Герб села
Історія Блистови тягнеться із сивої давнини. Щоб ви знали, це село вперше згадується в літописах XII століття.
Тож дружина Юрія Мишкіна Надія, яка завідує сільським будинком культури, охоче розповідає про те, що Блистова — село козацьке, має гарні традиції, свою славну історію, і йому є чим пишатися. А вона ой яка багата на події!
А віднедавна у селі з’явився і власний герб. У Блистові був оголошений творчий конкурс на створення герба. Було підготовлено й подано кілька робіт. Автори виступали під псевдонімами. Подав свою роботу і Юрій Мишкін. Також під псевдонімом. І, як не дивно, саме його варіант герба найбільше сподобався комісії…
Знаменитого Терентія Кореня не забули
Великий портрет знаменитого силача Терентія Кореня прикрашає з-поміж інших приміщення сільради. Вже виготовлена спеціальна меморіальна дошка, присвячена цій легендарній особистості. Її відкриття відбудеться найближчим часом — можливо, до Дня незалежності. Крім того, тут є наміри навіть провести спортивний турнір імені знаменитого земляка.
Зізнаюсь, що мені слухати й бачити це було вдвічі приємно, бо я також належу до роду Коренів, хоча й до його бічної гілки: моя прабаба Одарка була рідною сестрою Терентія (а в тій сім’ї, наскільки розповідають родичі, було не менше 9 дітей). У нашій родині про Терентія Кореня знають і пам’ятають усілякі історії, пов’язані з його силовими рекордами. Я розказую їх вже своєму синові та племінникам.
Блистова — чисте село
У Блистову мене привозили до діда й баби в ранньому дитинстві та на канікули. Чесно кажучи, саме село я пам’ятаю не дуже яскраво. Мене, малу, нікуди з двору саму не відпускали. Потім, вже в підлітковому віці, мені дуже подобалося відпочивати на затишному березі місцевої річки, а також насолоджуватися свободою в обійсті діда й баби — малина, городина, яблука, мед, усього цього було вдосталь. Бабуся моя Олександра Христантіївна померла рано. А дід мій Панас Корнійович Дзюба довго був директором Блистівської школи. Його вже немає більше десяти років. І, чесно кажучи, знову ж таки приємно було почути від Юрія Мишкіна те, що він знав мого діда і має про нього добру пам’ять. Адже вони колеги — по нелегкій учительській праці.
Пам’ятаю, що у діда в хаті і в обійсті завжди було дуже чисто й прибрано. Ніде нічого не валялося, завжди в усьому був порядок.
І зараз, через багато років після свого останнього візиту, я помітила, що Блистова — взагалі дуже чисте село. Біля сільських дворів немає ні занедбаних куп сміття, перекошених лавочок, куп гною або залишків будівельних матеріалів. Чисто! Зелено! І не в кожному обійсті ви здогадаєтесь, що господарі тримають від двох до шести корів — запаху коров’ячого не відчувається!
Натомість знаю деякі села, в котрих як тільки-но виходиш з автобуса, так і поринаєш в «аромати» хліву, які линуть над усіма вулицями. І це чомусь вважається за норму. Жителі тих сіл позвикали до «пахощів» і завжди кажуть, ніби виправдовуючись: «Що ж поробиш — це село!»
Блистова зовсім інша. Можливо, це традиція. Можливо, сільський голова так добре порядкує вже вісім років і не дає недбальцям спуску. Для людини сторонньої все це неважливо, але позитивне враження справляє.
А Юрій Миколайович і сам по собі дуже цікава людина. Ось зараз вас здивую!
Засіб проти комарів та мошок
На подвір’ї у голови сільради практично немає ні комарів, ні мух, ні мошок. Нашу увагу на це напівжартома звернула його дружина Надія Миколаївна. У чому ж секрет? Виявляється, в ластівках!
Юрій Миколайович свого часу вздовж стіни господарського приміщення прибив кілька крихітних поличок, які ластівки перетворили на свої гнізда. І що ви думаєте? Цієї весни звідти вилетіло 48 пташенят! Поки ми бесідували, ластівки чинно відпочивали на електродротах та вряди-годи з веселим щебетом носилися над обійстям. Результат: нам не докучали ні мошки, ні мухи, ні комарі! Для ластівок це харч.
Ну й ще (і це теж характерно): як і колись, до Блистови на літо приїжджають дачники. Раніше тут щоліта у сільських садибах відпочивали мешканці Москви та Петербурга. І сьогодні є пітерці, які проводять літо в благодатному українському кліматі.
Інеса ФТОМОВА