Невеличке поліське селище Данилівка лежить в 6 км. від райцентру м. Мена, на р.Сперш, яка ділить село на 2 нерівні частини, розташоване в мальовничій долині.
Історія його розпочинається з сер. 17ст. За переказами його заснував менський сотник Степан Данилів, який дав селищу власне ім’я. З часом, з хутору виросло село Данилівка, яке належало до Менської сотні. За переписом 1732р. у с. Данилівка проживав 31 козак і 22 підсусідки – господарі , зубожіли селяни які не мали власних хат і жили в дворах багатіїв, працюючи на них. Це були переселенці з різних районів України, на Меншині підсусідками в основному були переселенці з Південної Білорусії та Правобережжя. Внаслідок цього в розмові сучасних данилівців збереглося досить багато білоруських слів . Крім того за переписом видно, що Данилівка була найменшим селом сотні.
Козаки сотні, отже й Данилівки брали участь у повстанні Пушкаря, російсько-турецьких та російсько-шведських війнах.
Займались тоді данилівці землеробством, вирощували в основному гречку, а жито та вівс купували. Також вирощували дуже багато тютюну, який продавали скупщикам чи відвозили на ринок і мали від цього прибутки.
Після указа Катерини І І в 1783 відбулось юридичне оформлення закріпачення селян. В кінці 18 ст. - на поч. 19 ст. частина землі з селянами належала поміщикам Бобирам, нащадкам стольненського сотника та Марковичам. З архівних документів відомо про двох представників роду Бобирів, які мали землі в Данилівка , приказ-капітана М. Бобиря та майора Гаврила Бобиря- досить багатої людини, яка мала землі крім Данилівка ще і в Мені та Стольному.
З Марковичів відома штабс-капітанша Марія Марковічева, вона як і наведені вище представники роду Бобирів жила і діяла в середині 19 ст. Тодішній вигляд села можна уявити з опису маєтності М. Бобиря в 1859 р.
„...в Данилівці селян 80, Феськівці 3, Блистові 20, Мені 3, хуторі Блістовському 20, Всього 117 душ чол. статі, землі городної 53 дес., орної 834 дес., сіножатної 130 дес., шляхової 8 дес., всього 1025 дес. В с. Данилівка панський дерев’яний с кам’яним фунда- ментом з 10 кімнатами , покритий „ шельовкою”, пригосподський будинок, хлів, госп. будівлі біля саду, водяний млин на р.Сперш, інший млин від вітра стоїть, нижче села та 5 пасік площею 54 дес.»
Але не все виходило у господарюванні панів отож і доводилось селянам змінювати своїх власників, так у 50-х роках Марія Марковічева через фінансові негаразди продала частину свого господарства разом з кріпостними поручику Омелюті.
В пореформенний час село росло швидкими темпами. Про це свідчить
«Статистичний опис Сосницького уїзду Бабської волості ” 1872 р. Тоді с.Данилівка Сосницького уїзду Бабської волості мало дерев’яну церкву –одну,та . –154 двори 918 ж., для порівняння в 1866 р. – 123 двори 601 ж., а пізніш у 1897 р. – 198 дворів 866 ж. Основне заняття тодішніх данилівців було ,,землеробство, частково ремесло чоботарське та шевство». В селі у цей час мали дачі чи землі такі дворяни—Г.Бобирьов, Марковичева, Корниенкова, Бучинскій, Яновскій, Карта шевські, ще два прізвища написані нерозбірливо. Старостою якій підписав опис села був Савва Кравченко.
Поховані були майже всі дворяни на місцевому цвинтарі біля церкви. Під час більшовицької влади цвинтар знищили, а могильні плити почали використовувати як фундамент при будівництві колгоспних споруд. Я ще малою дитиною застав їх у фундаменті механічної мукомельні На жаль мало, що залишилось від них, а що залишилось потроху знищили. 1-н напис на плиті пам’ятаю дуже добре
: Жена полковника Бучинского Анна Марковна
род. В 1847 умерла в 1906.
Інший пам’ятаю набагато гірше, памятаю лише, що це був учасник Визвольной війни 1812 року.
Щодо зовнішньої картини села,то можна додати дані опису 1919 р. Де зазначається, що село має 1 копанку , 3 озера та 23 колодязя.
Наприкінці 19 ст. у Данилівці у сім′ї нащадків запорозьких козаків народився знаменитий кобзар та удосконалювач бандур Олександр Самійлович Корнієвський (21.03.1889 --31.01.1988). Його батько який працював у Мені мав приязні стосунки з графом Л.Н.Толстим, існує версія про те, що під час своїх подорожей, він заходив до батька
О.С. Корнієвського у Мену, отже цілком ймовірний візит графа Л.Н.Толстого у Данилівку.
Таким село увійшло у буремне 20 ст. У 1905-1907 роках у Данилівка відбуваються виступи селян, спрямовані проти царського самоврядування та національного гніту, організаторами яких були Сидір Кулик і Никифор Ситник, за що вони жорстоко переслідувалися владою.
Жителі села переживають буремні роки війни, революції хоч і з втратами. Воювали по обидва боки, брат йшов на брата. У 20-ті роки у селі створено Комітет незаможних селян на чолі з безпартійним Т.Чересельським сільвиконком на чолі з Корнієвським Є., створено пункт осемінення худоби. Членів КНС у цей час було дуже мало, тобто тих кого на могла реально опертися комуніфстична партія- 27 чол., з загальної кількості населення 1053 жит. 217 дворів(1924р). У кінці 20-х років почали активно працювати лікнепи. Але прийшли жахливі 30-ті. Багатьох мешканців села так званих куркулів, відправили у Сибір, жахливий голод 33-го. Уявлення про ті жахливі часи дають свідчення жителя сусіднього села Синявка, майже точно так все відбувалось і в Данилівіці. «В нашому селі налічувалося близько тисячі дворів. Більшість жителів були середняками, і вступати у колгоспи вони не бажали. В кожному з трьох створених колгоспів до 1932 року було приблизно по 70 господарств. Ще ві 1930 році одного разу я побачив великий (близько 15 метрів довжиною) напис крейдою на паркані: «Добьем кулака как класс!». Після цього були організовані групи, які агітували вступати до колгоспів. Мене, як комсомольця і члена сільради, призначили старшим однієї з таких груп. Незабаром вночі почалися підпали найбільш заможних господарств. Одразу ж пішли чутки, що активісти палять хліб, щоб настрахати людей голодом і примусити їх піти у колгоспи. Але у колгоспи все одно вступає дуже мало людей, і тоді було прийнято рішення розкуркулювати міцних господарів і відправляти їх на висилку. Нами були розкуркелені сім′ї середняків Дубровного,Олійника,Невжинського,Левенця,Ковшара,Серьодки та інших. Хліб у них забрали, а клуні спалили. Найбільш швидкі темпи колективізаціфя набрала у 1932 роц, коли при парткомі були створені групи поколективізації»
(Із свідчень Куця Олексія Кузьмича, уродженця села Синявка Березинського, нині Менського району Чернігівської області).
Про життя села у радянській час свідчать 2-і красномовні цифри статистики .Дуже шкода, що відсутні проміжні цифри, але вражаючі і ці.
1924 р. – 217 дворів 1053 ж.
1988 р. – 170 дворів 606 ж.
Зараз село потроху вимирає.

Олександр ЯСЕНЧУК, уродженець села Данилівка