| Спудей | Дата: Субота, 31-Жов-09, 22:59 | Повідомлення # 1 |
Група: Читач
Повідомлень: 144
Нагороди: 2
Статус: Відпочиває
| МІЗИНСЬКА ЦЕРКВА І СВЯЩЕНИКИ
Гумілевський писав, що в Мізині церква була вже XVII ст., а в XVIII в ній вели літопис. У XX ст. Мізинська церква стояла на найкращім місці на схилі балки, звідти її перевели протилежний схил в розібранім, знівеченім вигляді і зробили з неї школу. Це майже всі дані, які я мав, працюючи в нововідкритім музеї, куди почав доставляти й ікони, але отримав зауваження про непотрібність у музеї таких експонатів Потім отримав дані, що в Мізинській церкві вели літопис, і погляди на роль церкви почали змінюватися.
Але ще більшу користь нашій історії зробив, як з'ясувалось невідомий нам священик, що жив на початку XX ст. в будинку де нині музей. Він доставив кістки мамонта в Чернігів, допоміг відкрити Мізинську стоянку. Хто він - Іваницький, Мануйлович чи хто інший - невідомо. Але цікава і корисна нашій історії і сама династія священиків Іваницьких. Пішла вона від козаць¬кого хорунжого Іваниці, що потрапив у полон до турків і втік перед стратою. Він і заснував на Чернігівщині село Іваниця, а дітей всіх зробив священиками. Один з них і приїхав у Мізин¬ську церкву приблизно в кінці XVIII - на поч. XIX ст. Його син Максим - священик, пішов у артисти до Котляревського - ве¬ликого українця-поета в Полтаву, звідти був висланий на пере¬виховання в Мізин, виховував тут і свого внука М. Кибальчича, бомбою якого був убитий цар. Потім династія священиків Іва¬ницьких, як і Кибальчичів, згасла...
У Мізині з'явилися і представники іншої династії священи¬ків -Мануйловичі. На них теж впала моя професіональна ціка¬вість. Розкриваю книгу "Малоросійський гербовник Лукомського і Модзалевського. Издание Черниговскаго дворянства, Санкт-Петербург, 1914. Модзолевський, нині Мозолевський, прізвище досить знайоме. Чи не його нащадок, археолог-поет у 1983 році переслав мені свою дорогоцінну монографію "Скіфський степ"? її він починає словами:
Життя і смерті спивши щедрий келих,
Усі літа спаливши на вогні,
Я, скіфський цар, лежу в дніпровських Г'еррах,
І стугонять століття по мені.
А що писав Модзалевський тоді? Розкриваю сторінку 107. "МАНУЙЛОВИЧИ. Потомство Мануила, жившаго вь конце XVII в." У розділі "Герби Малороссийские"' на табл. 54 - родо¬вий герб Мануйловичів, що нагадує якір. У поясненні читаємо: "С подобною змблемою печать генерального есаула Йвана Мануйловича'" - сотника глухівського 1718 р. і т ін. (21).
Свої герби мали і дворяни Мовчани, Савицькі, Іваницькі, Москальські (але не Паливоди - скоріше це була кличка), Оболонські, Павловські, Редьки, Забіли з Свердловки і багато ін¬ших, їхні нащадки дали мені цінні дані по історії краю. З Юрі¬єм Мануйловичем я мав власну дружбу. У 1944 році він повер¬нувся з фронту без руки. Працював головою сільради, потім допоміг мені розкрити одну важливу загадку. Вважається, що дворянський особняк, де нині музей, побудував офіцер Паливо¬да. Мануйлович повністю відкидав цю версію багатьох пенсіо¬нерів. Він стверджував, що особняк цей належав Москальському, у гербі якого відбилася кавалерійська символіка, що відпо¬відає легенді, ніби в особняку жив офіцер. Причому росіянин-"москаль", про це говорять і російські прийоми побудови особ¬няка. Мануйлович змальовує і обставини переселення Москальського на стоянку. А вони залишилися пам'ятними. У ве¬лику засуху, коли всі були на полі, діти, що жили поруч з Москальським біля двору сучасної школи, десь у хліві жарили собі яєчню і спалили половину Мізина і будинок Москальського. А за версією курилівців (Колешні Д. Н.), той особняк побудував на Хуторищі в XVIII ст. пан Захаров, що продав будинок в Мі¬зині і виїхав. Його нема і в гербовнику: може, він росіянин -друг Паливоди.
Виник трикутник: Захаров-Паливода-Москальський. Кого тут відкинути? Звичайно, Захарова. Залишилися Паливода і Москальський. Задачу, здається, вирішує легенда. Мізинці го¬ворили, що Паливодою його назвали тому, що він любив поливати огороди водою, чого не любили робити без потреби селяни і сміялися з нього. Це схоже на почерк неселянина, офіцера винахідника, що відірвався від народних традицій. Отже вважаю. що Паливода - кличка Москальського, бо мізинці превеликі любителі кличок, згадаємо Курила, Поляка іт. ін.
У гербовику нема Шульгиних, Собичевських - " дворян з Мізина. Але в моїй "музейній" історії Собичевські відбилися дещо із іншого боку. У 1943 році Мізинська Десна стала лінією фронту. Німці на кручах вдало замаскували багато вогневих точок, підпускали на лугових рівнинах наших солдат і і косили їх вогнем. Це бачив і підліток Сергій Місоїд, що жив в спорожнілому будинку Шульгина в Хоромках. Він наніс німецькі вогневі точки на карту і у вересні, уже вночі, переплив Десну, по знайомих дорогах через стариці, болото, добрався штабу наших військ. А ранком побачив і земляка-мізинця капітана артилерії Ф. Т. Губського. Той саме шукав в бінокль свого будинку дружину чи матір.
- Дуже хотілося побачити її, - говорив він мені, - але не вдалося: біля моєї хати німці ходять - і все.
Незабаром наша артилерія нанесла нищівний удар по німе¬цьких схованках. Пам'ятаю легенду, яку чув після звільнення села, ніби один снаряд потрапив прямо в ствол німецької гар¬мати і зробив з неї "квітку".
А Сергій з розвідниками переправився в тил німцям з раці¬єю. Потім за розповіддю Собичевської, їх оточили німці. Розві¬дники відступили, залишивши для прикриття молодого воїна. Його знайшла Собичевська після вигнання німців і поховала, але з відірваними вухами, без носа, очей - слідами допиту. - Наплакалися я тоді, - говорила вона. Учні знайшли і передали в музей рацію, мабуть, тих розвід¬ників.
В. Куриленко
[b]
Спудей
|
| |
| |
| yoursitr | Дата: Четвер, 05-Лис-09, 08:29 | Повідомлення # 2 |
|
Група: Читач
Повідомлень: 2
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
| Фильмы онлайн смотреть без регистрации http://hetika.ru/
|
| |
| |
