Всеукраїнський незалежний медійний простір "Сіверщина"

Герб району

Odarka — Sat, 04 Apr 2020 19:06:48 GMT

Форум: Коропський
Опис теми: Історя, сьогодення, перспективи...
Автор теми: Odarka
Автор останнього повідомлення: AndreiPro
Кількість відповідей: 2

Газети в хаті мого дідуся

Stanislav — Tue, 18 Dec 2018 21:02:26 GMT

Пам"ятаю моєму діду Петру приходив щодня цілий пакунок газет. Їх клали у залізну іржавілу скриньку поштарки у темних хустках. Але у скриньці була щілина і коли йшов сильний літній дощ, то вони промокали. І тоді дідусь хвилювався. "Ні почитати. ні цигарку скрутити!" Дід крутив самокрутки просто з газет! Втім робив це своїми натруженими пучками дуже швидко і майстерно. Найулюбленішою газетою діда була місцева коропська. Забув її назву... Але він її читав від початку до кінця. Газети як "Ізвєстія" він пролистував до міжнародних новин. Газети так пахли свіжою поліграфією, а цигарка діда якимись травами... Незабутньо.

Скасовано дизель Алтинівка - Короп

Stanislav — Thu, 30 May 2013 01:20:44 GMT

Мій 70-річний тато в розпочі, позаяк тепер до Краснопілля (дизельний поїзд зупинявся в Краснопіллі) фактично нереально доїхати з інших регіонів. У нього немає авто... Але справа не лише в авто, єдиний автобус, що їде в це ще нещодавно велике село ходить раз на тиждень по середах. Тобто реально село залишається недосутпним для "дачників", як мій тато які порали город, відвідували друзів і родичів, тобто виконували дуже важливу соціальну роль для "найглухішого району України" за висловом УТ1.

Хтось прогнозував яким чином зміниться соціальна картина регіону зі скасуванням громадського транспорту? Я розумію, що можливо причини фінансові. Але дизель був переповнений пасажирами! Причина можливо в тому, що більшість пасажирів дизелю були пільговиками. Так, вибачте, майте розум скасувати пільги і ввести плату, але не скасовувати потяг і автобуси.

Як ви думаєте, панове, чи існує якийсь спосіб вирішення ситуації? Адже коли в спустілих селах розпочнеться соціальна деградація і спустошення може бути запізно.

Додано (30-Трав-13, 03:20)
---------------------------------------------
Сіверщина проігнорувала цей топік Але всеж таки щось рухається http://www.hvilya.com/news....17-2182

Фотографії для Вікіпедії

Stanislav — Sat, 26 Feb 2011 20:27:20 GMT

Мої корені з цього району. Намагаюся створити статті про Коропський район і зокрема Краснопілля в Вікі. Потрібні фотографії цих міст. Можу навіть заплатити за фото цих країв. Напишіть для newukie на gmail.com

Мізин

Спудей — Thu, 05 Nov 2009 06:29:31 GMT

МІЗИНСЬКА ЦЕРКВА І СВЯЩЕНИКИ
Гумілевський писав, що в Мізині церква була вже XVII ст., а в XVIII в ній вели літопис. У XX ст. Мізинська церква стояла на найкращім місці на схилі балки, звідти її перевели протилежний схил в розібранім, знівеченім вигляді і зробили з неї школу. Це майже всі дані, які я мав, працюючи в нововідкритім музеї, куди почав доставляти й ікони, але отримав зауваження про непотрібність у музеї таких експонатів Потім отримав дані, що в Мізинській церкві вели літопис, і погляди на роль церкви почали змінюватися.
Але ще більшу користь нашій історії зробив, як з'ясувалось невідомий нам священик, що жив на початку XX ст. в будинку де нині музей. Він доставив кістки мамонта в Чернігів, допоміг відкрити Мізинську стоянку. Хто він - Іваницький, Мануйлович чи хто інший - невідомо. Але цікава і корисна нашій історії і сама династія священиків Іваницьких. Пішла вона від козаць¬кого хорунжого Іваниці, що потрапив у полон до турків і втік перед стратою. Він і заснував на Чернігівщині село Іваниця, а дітей всіх зробив священиками. Один з них і приїхав у Мізин¬ську церкву приблизно в кінці XVIII - на поч. XIX ст. Його син Максим - священик, пішов у артисти до Котляревського - ве¬ликого українця-поета в Полтаву, звідти був висланий на пере¬виховання в Мізин, виховував тут і свого внука М. Кибальчича, бомбою якого був убитий цар. Потім династія священиків Іва¬ницьких, як і Кибальчичів, згасла...
У Мізині з'явилися і представники іншої династії священи¬ків -Мануйловичі. На них теж впала моя професіональна ціка¬вість. Розкриваю книгу "Малоросійський гербовник Лукомського і Модзалевського. Издание Черниговскаго дворянства, Санкт-Петербург, 1914. Модзолевський, нині Мозолевський, прізвище досить знайоме. Чи не його нащадок, археолог-поет у 1983 році переслав мені свою дорогоцінну монографію "Скіфський степ"? її він починає словами:
Життя і смерті спивши щедрий келих,
Усі літа спаливши на вогні,
Я, скіфський цар, лежу в дніпровських Г'еррах,
І стугонять століття по мені.
А що писав Модзалевський тоді? Розкриваю сторінку 107. "МАНУЙЛОВИЧИ. Потомство Мануила, жившаго вь конце XVII в." У розділі "Герби Малороссийские"' на табл. 54 - родо¬вий герб Мануйловичів, що нагадує якір. У поясненні читаємо: "С подобною змблемою печать генерального есаула Йвана Мануйловича'" - сотника глухівського 1718 р. і т ін. (21).
Свої герби мали і дворяни Мовчани, Савицькі, Іваницькі, Москальські (але не Паливоди - скоріше це була кличка), Оболонські, Павловські, Редьки, Забіли з Свердловки і багато ін¬ших, їхні нащадки дали мені цінні дані по історії краю. З Юрі¬єм Мануйловичем я мав власну дружбу. У 1944 році він повер¬нувся з фронту без руки. Працював головою сільради, потім допоміг мені розкрити одну важливу загадку. Вважається, що дворянський особняк, де нині музей, побудував офіцер Паливо¬да. Мануйлович повністю відкидав цю версію багатьох пенсіо¬нерів. Він стверджував, що особняк цей належав Москальському, у гербі якого відбилася кавалерійська символіка, що відпо¬відає легенді, ніби в особняку жив офіцер. Причому росіянин-"москаль", про це говорять і російські прийоми побудови особ¬няка. Мануйлович змальовує і обставини переселення Москальського на стоянку. А вони залишилися пам'ятними. У ве¬лику засуху, коли всі були на полі, діти, що жили поруч з Москальським біля двору сучасної школи, десь у хліві жарили собі яєчню і спалили половину Мізина і будинок Москальського. А за версією курилівців (Колешні Д. Н.), той особняк побудував на Хуторищі в XVIII ст. пан Захаров, що продав будинок в Мі¬зині і виїхав. Його нема і в гербовнику: може, він росіянин -друг Паливоди.
Виник трикутник: Захаров-Паливода-Москальський. Кого тут відкинути? Звичайно, Захарова. Залишилися Паливода і Москальський. Задачу, здається, вирішує легенда. Мізинці го¬ворили, що Паливодою його назвали тому, що він любив поливати огороди водою, чого не любили робити без потреби селяни і сміялися з нього. Це схоже на почерк неселянина, офіцера винахідника, що відірвався від народних традицій. Отже вважаю. що Паливода - кличка Москальського, бо мізинці превеликі любителі кличок, згадаємо Курила, Поляка іт. ін.
У гербовику нема Шульгиних, Собичевських - " дворян з Мізина. Але в моїй "музейній" історії Собичевські відбилися дещо із іншого боку. У 1943 році Мізинська Десна стала лінією фронту. Німці на кручах вдало замаскували багато вогневих точок, підпускали на лугових рівнинах наших солдат і і косили їх вогнем. Це бачив і підліток Сергій Місоїд, що жив в спорожнілому будинку Шульгина в Хоромках. Він наніс німецькі вогневі точки на карту і у вересні, уже вночі, переплив Десну, по знайомих дорогах через стариці, болото, добрався штабу наших військ. А ранком побачив і земляка-мізинця капітана артилерії Ф. Т. Губського. Той саме шукав в бінокль свого будинку дружину чи матір.
- Дуже хотілося побачити її, - говорив він мені, - але не вдалося: біля моєї хати німці ходять - і все.
Незабаром наша артилерія нанесла нищівний удар по німе¬цьких схованках. Пам'ятаю легенду, яку чув після звільнення села, ніби один снаряд потрапив прямо в ствол німецької гар¬мати і зробив з неї "квітку".
А Сергій з розвідниками переправився в тил німцям з раці¬єю. Потім за розповіддю Собичевської, їх оточили німці. Розві¬дники відступили, залишивши для прикриття молодого воїна. Його знайшла Собичевська після вигнання німців і поховала, але з відірваними вухами, без носа, очей - слідами допиту. - Наплакалися я тоді, - говорила вона. Учні знайшли і передали в музей рацію, мабуть, тих розвід¬ників.
В. Куриленко
[b]

Готовий запоатити 500 грн. за істор. статтю про Краснопілля

Stanislav — Wed, 27 Feb 2008 17:19:16 GMT

Як я вже писав я хочу зробити статтю у енциклопедії Вікіпедія про село звідки корені моїх предків. Я готовий заплатити 500 грн. за статтю українською мовою на 5-7 тис знаків про історію цього села з фотографіями. Бажано хоч одну фото прилеглого хутора Церковний. Моя ел. адреса в профайлі.

PS. Я зроблю це у пам’ять своїх дідуся Петра і бабусі Катерини.

Добавлено (18-Груд-07, 00:28)
---------------------------------------------
Уточнюю. Мова про село Краснопілля Коропського району.

Добавлено (18-Груд-07, 00:29)
---------------------------------------------
Фотографії можна лише сучасні.