Вже рік як Данина
7 вересня торік Верховна Рада проголосувала за поверення моїй Данині історичної назви (було змосковлене ДанІНО, а після - ДаниНО і ДаниНЕ). Отож, святкую свою маленьку перемогу, яка далася нелегко. Адже був не лише ініціатором, а й автором історичної довідки. Відверто: не надіявся, що вона таки спрацює.
Що змінилося в Данині? Два знаки при в"ізді з боку Лосинівки і Володькової Дівиці. Ото й усього. Старожили легше повернулися до прадідівського імені. А зманкурчена молодь та приїжджі вчительки як казали Даніно, так і тепер вимовляють. Втім, як не дивно, але моє двотомне "Село" там активно читають. Вже до сотні комплектів розійшлося, висилають і в "городи" для своїх дітей". Отож, поступово навертаються до коренів.
Люди зневірені й розчаровані владою. Колись заможне й густо заселене село (мало 800 дворів) потихеньку заникає. Середню школу "врятували", але лиш на рік, в екстремальний спосіб. Сільрада через Інтрнет запросила сюди жити сім"ї з дітьми. Пообіцяли покинуті хати задарма. Приїхала одна мама-одиначка аж із Полтавщини. З... п"ятьма малолітніми. Тепер у школі 30 учнів (а було ж за 700, коли я там вчився). Як виживатиме та мати без роботии і засобів існування - одному Богові відомо.
Ще далі пішли сусіди-шатуряни. Щоб продовжити життя в школі (кам"яну красуню-школу у формі замку будувала тут своїм коштом 1912 року сама власниця села - княгиня О. Голіцина) місцеві вчителі, кажуть, "скинулися" в складчину і купили хату для однієї сім'ї з Вікторівки. Одним словом, перекупили школярика. Ось такі нові тенденції.
А ГУГЛ, які і всі державні реєстраційні органи, виконувати Закон про декомунізацію не поспішають. Недавно міняв паспорт, подав рєестраторці постанову ВР, а вона у вілдповідь: "Мнє єто нє указ. Нужно запустіть в праграму маєго комютєра. Но на єто в гасударства нєт дєнєг". Отож, у щойно отриманому новому паспорті в мене знову стоїть Даніно. Ось така вам, хохли, україхнізація.
А Данина таки неповторна.
Микола ТИМОШИК
Що змінилося в Данині? Два знаки при в"ізді з боку Лосинівки і Володькової Дівиці. Ото й усього. Старожили легше повернулися до прадідівського імені. А зманкурчена молодь та приїжджі вчительки як казали Даніно, так і тепер вимовляють. Втім, як не дивно, але моє двотомне "Село" там активно читають. Вже до сотні комплектів розійшлося, висилають і в "городи" для своїх дітей". Отож, поступово навертаються до коренів.
Люди зневірені й розчаровані владою. Колись заможне й густо заселене село (мало 800 дворів) потихеньку заникає. Середню школу "врятували", але лиш на рік, в екстремальний спосіб. Сільрада через Інтрнет запросила сюди жити сім"ї з дітьми. Пообіцяли покинуті хати задарма. Приїхала одна мама-одиначка аж із Полтавщини. З... п"ятьма малолітніми. Тепер у школі 30 учнів (а було ж за 700, коли я там вчився). Як виживатиме та мати без роботии і засобів існування - одному Богові відомо.
Ще далі пішли сусіди-шатуряни. Щоб продовжити життя в школі (кам"яну красуню-школу у формі замку будувала тут своїм коштом 1912 року сама власниця села - княгиня О. Голіцина) місцеві вчителі, кажуть, "скинулися" в складчину і купили хату для однієї сім'ї з Вікторівки. Одним словом, перекупили школярика. Ось такі нові тенденції.
А ГУГЛ, які і всі державні реєстраційні органи, виконувати Закон про декомунізацію не поспішають. Недавно міняв паспорт, подав рєестраторці постанову ВР, а вона у вілдповідь: "Мнє єто нє указ. Нужно запустіть в праграму маєго комютєра. Но на єто в гасударства нєт дєнєг". Отож, у щойно отриманому новому паспорті в мене знову стоїть Даніно. Ось така вам, хохли, україхнізація.
А Данина таки неповторна.
Микола ТИМОШИК
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
