Останній «матч» редактора
Василь Чепурний, редактор всеукраїнської газети «Сіверщина», в останньому числі тижневика коректно повідомив про намір відходу з посади головного редактора. Виходить, що газета, бренд якої 20 років несе назву крайньої північної частки української землі, увійшла у площину найскладнішого для себе життя. Так, редактор йде, склавши щиру подяку однодумцям та друзям - всім, хто усердствував сміливим пером на ниві формування іміджу видання. От тільки знаючи, якою буває мінливість у змістовності друкованих видань, можна передбачити, що і «Сіверщина» навряд чи залишатиметься на рівні виразного «українського продукту» після таких радикальних перемін.
Останнім часом пан Василь мав чимало клопоту за різними напрямками діяльності. Та й за здоров’ям прийшлось потурбуватись. Адже у нас, як буває? Коли чоловік «тягне воза», йому навряд чи хто запропонує своє плече. Куди простіше – поганяти! А він і віддавав зусилля цій відповідальній редакторській посаді, у якій дехто вважав би вбачати суто бюрократичну справу, без натяку на творчу роботу. Можливо, але тільки не у випадку з «Сіверщиною» - єдиної на Чернігівщині газети з виразним національно- патріотичним забарвленням.
Цьому тижневику ніколи не було легко. А особливо останніми роками, коли питання існування «Сіверщини» з різних причин не раз перетворювалось на проблемне. Одначе, долаючи негаразди, які бува лавиною накочувались на патріотичне видання, «Сіверщина», заручившись передплатниками - патріотами рідної землі, так і не зігнулась на пропозиції заможного та безтурботного життя в обмін на відмову від утвердження українського.
Отже, не сприймаючи владний вплив та залишаючись поза фінансовими заохоченнями чужих за духом пропозицій, часопис вижив. Бо мав розраховувати лише на шановного читача. Не вдалось «Сіверщині» хіба що одного - оминути фінансову скруту. На жаль, рано чи пізно вона мала постукатись у двері видання, яке відкрито чинить спротив «цукерочці», котру із задоволенням смакують інші, позбавлені бажання бути принциповими на відстоюванні самоідентифікації, вбачаючи для себе перспективу національного, патріотичного, народного, а так - українського!
Василя Чепурного не раз били і б’ють, навіть свої. Як з причини, так і за «гріхи», до яких він має хіба що опосередковане відношення. Знаємо, як у кінці 80-х-на початку 90-х всі ми - націонал-патріоти навчилися критикувати самих себе в тому числі. Можливо Василь і помилявся з «напрямком кроків», шукаючи джерела для виживання тижневика. І таке у таборі патріотів інколи оцінювалось критично, з зостереженнями чи навіть претензіями. От тільки більшість з тих, хто показував у різні часи бажання активно долучитися до пошуку «каналів»допомоги задля виживання періодичного видання, ставали найчастіше гарними співбесідниками на визначену тему.
Через таку реальність ми й ставали свідками друкування у газеті матеріалів ліберального змісту, окремих політиків, діяльність яких, бува, губиться на електоральному просторі чи не відрізняється проукраїнським радикалізмом, на який очікують певні читачі. Навіть розміщення останнім роком (через вибори) у газеті матеріалів від політиків «опозиційних» сил, але далеких від націонал-патріотичних та ще й без виразної ідеології викликало критику на адресу пана Василя від інтелектуалів - друзів газети.
Одначе, вершиною невдоволень та претензій, як можна зрозуміти зі слів пана Василя та з тональності викладених думок, чомусь стала позиція газетних видавців!? Та й не секрет, що у «Сіверщину» кілька років тому «в’їхали» небідні люди, щоб підтримати популярний тижневик. У всякому разі про таке приходилось чути від самих цих «рятівників».
Мабуть з часом не всі виявилися спроможними жити «особливою» на Чернігівщині газетою, демонструючи «братерський» союз «творчості» та «бізнесу». Можливо, на те й існує світ неоднозначних ринкових відносин, часто далеких від високого та духовного? Одним словом так, як у Максима Рильського у «Трояндах та винограді» не вийшло. Відшукати два «рівні крила» у «щасливому» та «корисному» не вдалось. Хоча певні наслідки з того, що сталося, людям вдумливим та відстороненим від бізнесу можна було передбачити. До того ж, ще мав би не стертися у пам’яті не зарослий травою слід у вигляді «історичної саги» про загибель рідної сестри «Сіверщини» - газети «Просвіта».
Отож тепер, коли у політичному світі все частіше бере гору пошук перманентного компромісу між бізнесом та владою, відверті наміри тих, хто має вплив на видання засобів масової інформації стають, скоріш за все, віртуальними. А існування справді незалежних газет, сміливих на слово редакторів перетворюються на щось нереальне чи навіть сумнівне. А «серйозні» газети все частіше ставатимуть маріонетками у руках «ляльководів», перетворюючи редакторів на заручників грошей, чого й не сприймає пан Василь Чепурний - один з фундаторів найпопулярнішого видання, відомий чернігівський журналіст.
Борис ДОМОЦЬКИЙ, Блог Бориса Домоцького
| Читайте також |
| Коментарі (7) |
|
| |
0
