1164 рік. Буй-Тур Всеволод. Образ Всеволода в «Повісті про Ігорів похід». Нащадки Всеволода.

15 лютого 1164-го року помер чернігівський князь Святослав Ольгович, син Олега, той що був першим відомим нам стародубським князем ( у 1141-1146 рр.) По смерті його знову розпочалася ворожнеча між князями Чернігівської Землі. Старший син Святослава Олег, поперед свого двоюрідного брата, іншого Святослава (Всеволодовича), старшого з роду Ольговичів, захотів стати чернігівським князем. Боротьба поміж Ольговичами завершилася і на цей раз компромісом. Святослав Всеволодович залишився у Чернігові, а Олег Святославович отримав у своє володіння Новгород-Сіверський. Але частину Новгород-Сіверського князівства довелося йому віддати власним братам. Так середній син Святослава Ольговича – Ігор, став князювати у Курську, а молодший з синів Святослава, Всеволод, став першим князем міста Трубчевська, на високому березі ріки Десни. Вдале розташування міста, на значному торгівельному шляху, що з’єднувався Десною з Новгородом-Сіверським, Черніговом та Києвом, призвело до того, що ще з часів Володимира Великого тут було створено значний торгівельний центр, у якому, окрім сіверян, жили й переселені сюди Володимиром радимичі. Сама назва Трубчевська свідчить про зв'язок його імені з річковим торгівельним шляхом, адже «трубою» в часи Київської Русі називалася протока, або річкове русло. Тодішній Трубчевськ знаходився у 10 кілометрах південніше від сучасного, на місці злиття Десни із протокою Бистриком, що тягнеться аж на 28 км. Місце, де стояв стародавній Трубчевськ і дотепер люди називають Трубою.

Було Всеволоду Святославовичу тієї пори, як став він трубчевським князем, лише дев’ять років. Трохи молодший від свого старшого брата Ігоря, вже з дитинства став Всеволод його вірним товаришем та соратником. Обидва з братів з дитячих років бачили та розуміли, до чого призводить князівська ворожнеча, коли українські князі, замість того, аби єднати свої зусилля у зміцненні рідної Держави, боролися та воювали один з одним, наводячи на Руську землю її найлютіших ворогів – половців. Уже і в Стародубській землі було небезпечно жити, уже і зі Стародубщини уходили люди в далекі та непривітливі ростово-суздальські краї, засновуючи там нові Стародуби (так виникло місто Стародуб на річці Клязьмі, в сучасній Владимирській області Росії). Уже з дитячих років вирішили Ігор та Всеволод завжди допомагати один одному у спільній боротьбі проти ворогів Руської землі. Спливали роки. Брати мужніли. Ігор після того як Олег перебрався до Чернігова, став Новгород-Сіверським князем, а Всеволод об’єднав під своєю владою Трубчевськ, Курськ та Путивль. У 1185-му році вирішили брати йти спільним походом проти половців. Очолив похід князь Ігор, як старіший, але особливі сподівання покладав він на військо Всеволода, адже славилися його воїни як неабиякі ратники, а сам Всеволод мав від народу прізвисько «Буй-Тур» за свою силу, відвагу та лицарство. Як відомо, похід цей закінчився поразкою, але подвиг сіверських князів навіки закарбувався в пам’яті українського народу завдяки «Повісті про Ігорів похід», у якій невідомий нам автор з великим талантом описав патріотизм руських князів та їхню любов до Вітчизни.

Про вояків князя Всеволода, курян, автор «Повісті про Ігорів похід» пише: «А ті куряни-свідомі воїни, під трубами повиті, під шоломами злеліяні, з кінця списа вигодувані. Шляхи їм відомі, яруги їм знайомі, луки в них напружені, сагайдаки відчинені, шаблі вигострені; самі скачуть, як сірі вовки у полі, шукаючи собі честі, а князю слави». А про самого князя Всеволода згадує так: «Яр-туре Всеволоде! Стоїш на бороні, прищиш на воїв стрілами, гримиш о шоломи мечами харалужними. Куди Тур проскочив, своїм золотим шоломом посвічуючи, там лежать поганські голови половецькі. Поскіпані шаблями гартованими шоломи оварські од тебе, яр-туре Всеволоде!».

До останніх літ свого життя (помер він у 1196-му році) залишався Всеволод Святославович трубчевським князем. По смерті тіло його було привезено до Чернігова, де і поховане у Благовіщенському соборі. У 20 ст. радянські антропологи вивчали Всеволодови кістки. Тоді і стало відомо, що князь Всеволод і справді був богатирем – людиною могутньої статури і великої фізичної сили. Тепер антропологічний портрет князя Всеволода зберігається у московському Історичному музеї.

Після смерті князя Всеволода трубчевський престол зберігається в роду його дітей. Спочатку у Трубчевську князював син Всеволода Святослав, за ним його онук Андрій, потім правнук Михайло, і останнім був праправнук Іван. На відміну від Стародубського князівства, князівська династія Рюриковичів у Трубчевську збереглася до першої половини 14 ст., не зважаючи на монголо-татарську навалу. Це свідчить, скоріш за все, про велику пошану, якою користувалися нащадки князя Всеволода у рідному місті. Усі вони сиділи у Трубчевську міцно, не бажаючи міняти рідні землі на якісь інші уділи, нехай навіть і кращі. Таким чином виконували вони заповіт свого великого предка – любити та берегти рідну землю.

Трубчевські князі.

Всеволод Святославович «Буй Тур» (1164 - 1196)
Святослав Всеволодович (перша половина 13 ст.)
Андрій (Борис) Святославович (середина 13 ст.)
Михайло Андрійович (друга половина 13 ст.)
Іван Михайлович (перша половина 14 ст.)