Сталін готувався до нападу на Німеччину першим, в мене немає жодного сумніву, як і в тому, що між ним та фюрером німецької нації Гітлером різниця була невелика. До того ж, Гітлер, як правило, своїх громадян-німців не вбивав (так, деяких, за дуже конкретні провини, але ніколи не фальсифікуючи «шпигунські справи»), а наш «великий» без цього жити не міг і погробив за весь час свого панування мільйони співвітчизників. Впевен, що і декого з Ваших рідних. Які б вони не були, навіть якщо дійсно сповідували троцкізм, який був однією з багатьох і численних течій. Про таке Гітлеру й його поплічникам і не снилося.

Про деякі секрети ВВВ та історії СРСР
Питання в іншому: коли «геніальний полководець», «сонечко наше ясне» це зробив - того ж таки літа 1941-го чи дещо пізніше? Багато що каже, що вже тоді, проте є й деякі «але», тобто сумніви. Доки поганці з найважливіших російських військово-історичних архівів та їх вище керівництво будуть втаємничувати від нас секрети 1-ої половини ХХ ст., точно ми цього знати не спроможні, і знову, і знову будемо, як ті придурки, перемальовувати власну Історію. На втіху тим, кому це цікаво і не втратив почуття гумору. Що можна засекречувати сьогодні, це дуже цікаве й водночас дуже сумне питання. Коли вже й без того комуністична версія ВВВ безнадійно той... ну, дала дуба, що вдієш... Що ще можна ховати від нас, коли й так знаємо, якими насправді були наші «полководці» на чолі з «особисто товаришем», особливо на початку, та й потім не дуже, і як протікали ті битви, з успіхом чи не зовсім, у кожному конкретному випадку. І я дуже прошу тих з читачів, хто звик до самих «красивостей» й продовжує почувати себе «великим» і самим-самим: не треба дуже галасувати, я зовсім не беру під сумнів багатьох (хоча й не всі) проявів героїзму, патріотизму, яким його розуміли тоді, та самопожертви і незчисленні жертви аніскільки не забув, однак з відповіддю на питання, з чиєї провини саме такі, стільки жертв, за чиї інтереси воювали і кому здобули Перемогу і як взагалі почали воювати, не все гаразд. Боюся когось дуже засмутити, але, на мою думку, у тих втаємниченнях без «шизи», що веде родовід від сталінського чекізму, не обходиться. Але я тут, звичайно, не про те, хоча й про деякі секрети СРСР та його політики.

У кого немає помилок, товаришу?
В останній роботі «Розгром», виданій АСТ у Москві в 2010 р., В. Суворов згадав про документи, якими Гітлер доводив світові необхідність «превентивного» нападу на Радянський Союз. Зробив це, не розглядаючи деталі, й М. Солонін, ще хтось з їх послідовників. А раніше натякував і навіть дещо цитував американський історик єврейського походження Юрій Фельштинський. Тобто, як казав шанований мною Михайло Сергійович Горбачов, якого обгадили нізащо ті, хто ні хріна не знає й знати не хоче, -- процес пішов. (А якщо Ви про Союз, так ми ж самі, я вибачаюсь, його і розвалили! Не Горбачов і навіть не ЦРУ з НАТО – ми, шановненькі «революціонери»!) І недалекий той час, коли той же В.Суворов видасть нам і про ті документи. Але мені б хотілося трошки випередити «метра». Який вже ввійшов у історію нашої з Вами рідної Батьківщини, хоча б тому, що дав початок дійсній, а не вигаданій, казковій історії, яку ще й досі сповідують деякі дуже вже задубілі громадяни. Він вартий поваги, як і В.С.Пікуль, Д.С.Вовкогонов та деякі інші, кому, можливо, колись ще памя´тники будуть споруджувати. А помилки? В кого з нас їх не буває? У Вас, люб´язний, чи що? Важливо, щоб людина була правою у самому головному - добивалася й шукала Істину, а не тліла й скаженіла з «коротким курсом» і такою ж брехливою біографією в руках, не примушувала нас знову і знову «вивчати» «всеперемагаюче та вічно живе вчення» якихось «класиків», ще й виписувати длинючі, немов собача пісня, цитати з їхніх «першоджерел». А ще й дітей наших дурила на кожному кроці (от що ще страшніше!). Як колись маоїстських (теж катюга був знатний, з того ж таки клубу марксистів-ленінців-сталінців) хунвейбінів та цзяофанів з цитатниками «червоного сонечка». (Не знаю, правда, чи було щось у комуністів-полпотовців з Кампучіі, чи «червоні діточки» просто лупили мотигами по головах мільйони людей, без, так би мовити, друкованих першоджерел).
Кляті імперіалісти з Туамоту
Отже, повернімося до наших баранів. Головним з тих, хто очолював радянське людське стадо, був, звичайно, товариш Сталін. Це ясно, про це ми говорили. Але нашого стада, з наших «батьків та дідів», йому було дуже замало. Як колись Ілліч та Давидич, він дуже розраховував на т.з. «світову революцію». А воно все нема й та нема її. Власні потуги, в тому числі тут, ні до чого путнього не призвели. Капосні людці, у першу чергу пролетарі всіх країн, замість того, щоб єднатися та вже скидати своїх фабрикантів та латифундістів, заспали, та відверто кажучи, чухали все, що можна чухати. От і надумав «Корявий Йоська» (це так його звали закавказські соціалісти та й у засланнях теж, і даних, щоб він ображався, я не зустрічав, бо ця корявість була в нього на рябій морді об´єктивно, незважаючи на красиві зображення, типу «Ранок нашої Батьківщини») трошечки підштовхнути події, підняти «світовий пролетаріат» на «священу боротьбу», про яку мріяли ті ж таки Ленін та Троцький. Зараз дехто «вчений» галасує, буцімто Вісаріонич ще в 20-ті або ж 30-ті роки відмовився від ідеї про «світову». Але це поважні дяді з тьотями, ще й з якимось дипломами, брешуть, бо річ може йти лише про перейменування ідей. А це те ж, що «не вмер Данило, так болячка його задавила».
Саме цю ідею - «світового панування» Й. В. досить впевнено реалізовував і в повоєнні роки, понавішувавши всіх можливих собак на Захід, надаючи тому свій власний образ. Далеко й ходити не слід – дивись у дзеркало й малюй з себе! Ви, звичайно, пам´ятаєте про «поджигателей войны» й страшного, наче чортяку «дядечку Сема» з атомною бомбою в руці? Водночас нам розповідали дуже страшні історії про нібито американські наміри розбомбити весь СРСР чи то тільки 20- 50-80-100 великих міст, та не якоюсь там, а справжньою атомною зброєю, англійські наміри теж – розбомбити, але нафтові родовища на Північному Кавказі чи ще десь, а також піти війною на РСЧА у майбутній НДР, чи про безкінечні японські плани та «умышления» захопити й пригнобити наш народ до самої Європи, де зустрітися з німцями. А ще й... Фінляндія намірилась пошматувати нашу рідну неньку-Батьківщину аж до Уралу – з її, фінської, сторони, звичайно. По правді кажучи, я не в курсі, що задумували пани, наприклад з островів Туамоту, але можна не сумніватися: теж на щось зазіхали. Бо всі нас дурили й погрожували - все життя. І, само собою, весь радянський народ, як один, ще щильніше гуртувався навколо нашої партії на чолі з... особисто товаришами, здригався від тих погроз і протестував, протестував і ще раз протестував. Мерзотники-сталіністи та їхня прислуга з тоді – всіх, а зараз деяких наших «вчених-істориків» і публіцистів «забували» лише роз´яснити збудженим людям, своїм любим трудящим, на який же випадок всі ті плани й програми складалися й чому залишилися нездійсненними. Але, їм не відказати, вони добилися жаданої ком владою мети: ще й досі деякі недоумкуваті громадяни колотяться самі й колотять нас, розповідаючи про свої страхи, що весь час привносили безумовно миролюбним комуністам «кляті імперіалісти»... А дійсно, чому ж ті плани не були реалізовані, спитаєте Ви. Резонне питання, але про це побалакаємо пізніше. А зараз хочу лише попередити: не від того, що тут «злякалися»! Щодо того, що той дядечко бреше, будьте спокійні, робота в нього така – Підла, мерзенна робота.
Поки трошки заспалі союзники ловили гав чи не хотіли дратувати дядечка Джо, бо ще на щось путнє, наївні, сподівалися, Й.В. орудував. А вони думали, що все якось устаткується, хай вже глитає ту Польщу й ще щось, що опинилося, на їх подив (як у 1939-40 у Гітлера, між іншим), в його пазурах дуже забагато. Зовсім не безпричинно Черчілль виголошував свою Фултонську промову, якої ми не читали, але одностайно й дуже енергійно, щоб же помітили, засуджували. Але, як то кажуть, поїзд вже гей-гей, далеченько від´їхав. От і війшло: «толерантні» й «тактовні» собі й людству зробили медвежу послугу на десятки років потому. Тепер і вони дещо секретять, бо знають, що теж іноді були не зовсім...

Як Сталін «підкрадався» до володінь Гітлера
З радянської історії, якою ми її знаємо з відповідних курсів радянського ж часу, звісно ж, відомо що сталінський СРСР проводив перед війною виключно миролюбну зовнішню політику, сколочував антигітлерівські сили, щоб разом протистояти «шаленому» Адіку. Про те, що він, а слідом за ним весь слухняний народ, включаючи всю нашу рідню, називали тих же американців, англійців чи французів останніми словами, та ще й, не соромлячися, у пресі, по радіо, у всіляких виступах «відповідальних товаришів», стали відомо лише в останні роки. Це наслідки т. зв. «політкоректності».
Знаємо ми і те, що починаючи з 23 серпня 1939 р. (пакт Молотова-Рібентропа, перший, але не останній укладених з радянсько-німецьких документів того часу), той же таки Рад. Союз дуже старанно виконував взяті перед Німеччиною зобов´язання, коли всі сподівання та зусилля Йосипа Вісаріонича залишились марними. Ну не схотіли миру «західники». Чи то не вірили більшовикам, чи справді домагалися війни їх з німцями. Підштовхували Гітлера, як нам підказують вельмишановні та люб´язні «вчені».
Сталін давно вже підкрадався до володінь фюрера. Про його люту ненависть до Польщі ми в курсі (як, до речі, і до Японії теж), але вона мимоволі, географічно, була дуже корисною для справжніх миролюбців, бо, як колись т.з. Далекосхідна Республіка, слугувала бар´єром між двома войовничими імперіями. Тобто напад на Німеччину, без проглинення Польщі, був рішуче неможливий. Хіба що повітрям. (Як, знов до речі, й розгром фашистської Німеччини у її лігві без звільнення-окупації Польщі.) А якщо так, треба здвигатися. От і зійшлися любі друзі акурат у вересні того ж 1939-го, розчавивши сусідню обом Польщу. Зіткнулися лобом у лоб, але поки що, нібито, з дуже мирними намірами. У всякому разі т. Сталін демонстрував їх енергійно, навіть писав світові, що Німеччина права, а США, ВБ й інші «імперіалісти» страшенні буки й бяки. Є такі листочки – не відмовте, почитайте, будь ласка.
Ще трішки він приєднав у 1940, коли поглинув Прибалтійські країни: Литву, Латвію та Естонію, а разом з Литвою й кордончика з т.з. Мемельською областю (нині Клайпеда), яка з 22 березня 1939 знову була германською територією. Саме перед цим Сталіну, як тому хитрому Лисові, дуже хотілося підкрастися до німців ще й з півдня, але вперта та дуже вже підозріла Румунія на це не купилася, РСЧА через себе не пропустила, навіть для проголошуваного СРСР захисту Чехословаччини, окупованої Рейхом 15-го того ж таки березня 1939.
Але що ж робити, якщо треба? Це я про забезпечення у ближчій перспективі «бойового контакту» з німцями з півдня. Адже негаразд, щоб якась Румунія правила бал, не поважаючи «великого сусіда». І вихід знайшовся. Акурат у березні, тільки вже 1941 р. А справа в тому, що на той час Югославія (чи ще Королівство сербів, хорватів, словенців) заключила з фюрером свій Договір й таким чином увійшла до орбіти Троїстого пакту (Німеччина, Італія та Японія, до яких вже приєдналися й деякі інші країни. Запрошували й СРСР, але тов. Молотова, який у листопаді 1940 чемненько зустрічався з Гітлером та Рібентропом, тоді ще більш цікавило, як нарешті впоратися з Фінляндією й загарбати «Проливи», як коротко йменували Босфор та Дарданели, а вже потім, на його і, перш за все, Сталіна думку, зовсім не виключений вступ до клубу, - як ми розуміємо, володарів світу й людства, товаришу мій ріднесенький. Сподіваюсь, Вам дуже хороше? Про ліки, боронь Боже, не забуваєте, красномовний ви наш?).
От і пишуть, що з ініціативи Великобританії, після перемовин, що відбувалися під Москвою, у Перловці, ВБ у особі С.Кріппса і СРСР у особі т. А.Я.Вишинського, що був тоді заст. МЗС СРСР, дійшли до згоди про організацію банального путчу серед югославських військових на предмет повалення законного уряду і заміни його режимом слухняного й дуже-таки прохавшого про радянську допомогу, навіть військами, навіть «соціально-політичними перетвореннями» радянського типу, генерала ВПС Симовича. Сказано – зроблено, Сталін, же тріпатися не любив. В ніч на 27 березня 1941 переворот здійснився, і зразу ж СРСР та Югославія заключили свій союзику, заключивши договір про дружбу й т.і. від 5 квітня, відкрито направлений проти... фюрера, хоча б тому, що його людину було скинуто, а участь Югославії у Троїстому пакті скасовано. Та ще й британці, з якими Німеччина вже воювала з 1939-го. Ви ж розумієте, що це за «дружба» з тов. Гітлером була насправді з сталінського боку! Сама Мерзенність та Підлота, а не дружба, звичайно.

Що знайшли німці у радянському посольстві?
А зараз давайте разом подивимся на карту Європи чи хоча б Балкан. Словенці тоді якраз були сусідами... німців, тобто австрійців, які нещодавно влилися до складу Третього Рейху. Ну, і про що ж це нам сигналізує? А про те, що тов. Сталін свого-таки ледь не домігся. Але рішуча акція німців, які вступили до Югославії вже 6 квітня й зразу розбили ії армію вщент, знівечила всі його плани. От у захопленому Белграді, в генштабі та нашому посольстві, з яких хазяї повтікали, німці й знайшли компрометуючі Вісарионича документики, вкл. договір. Можливо, й британський слід теж. Напевне. А що радощів було у фюрера без меж, то це ми сяк-так розуміємо.
Сталін нічим не міг допомогти югославам. Дуже далеченько, і до введення туди радянських військ ще не дійшло, та навряд чи це й було тоді можливо. Це ж по-перше треба було з Румунією чи з Угорщиною розправитися. А наміри були дуже прозорими. І що він остаточно розлютив фюрера, безперечно. І не можна не визнати, що підстави були дуже серйозними. Солідні люди, та ще й нібито друзі такого не витворяють. На простій людській мові це зветься, як я вже зауважив, Підлотою. Так, з великої літери, прошу не виправляти.
Мало того, весь передвоєнний час СРСР в особах своїх розвідок – РУ РСЧА та чекістської з НКВС, а також, і дуже завзято, т.з. Комінтерну (я називаю його не інакше, як гадюшником, і, теж до речі, його архіви, що стосуються не болтології про мир, а про військові приготування, диверсії, шпигунство, участь у заколотах та т. ін., теж досі табу чи, може, навіть знищені), шкодив Німеччині та ії союзникам на кожному кроці, аж до потоплення кораблів і вчинення на них пожеж та вибухів, вбивств, не кажучи вже про численні шпигунські сітки з радіостанціями, підбурювання місцевих громадян з заохоченням до служби на більшовиків і повалення режимів, обраних демократичним шляхом (як би це не роззлючувало когось з наших товаришів). У Німеччині заправляв тією гидотою тов. Ернст Волльвебер, колишній профспілковий депутат Рейхстагу і майбутній міністр держбезпеки першої у світі німецької держави робітників та селян.
Так ось, готуючись до нападу, наш колишній друг, а колись взагалі товариш (я не обмовився, він же був і залишався соціалістом), зібрав і опублікував чи оголосив цілу низку документів, які якраз і свідчили про ті радянські капості. До них відносяться нота МЗС Німеччини (була така, хоча нам довгенько, десятки років, з подачі «вождя» і «вчителя» /вони все якось разом/ брехали щось інше), звернення самого фюрера до нації, явно розраховане й на світову спільноту, доповідь фюрерові від керівника служби безпеки Рейху Р.Гейдриха (якраз тут здебільшого про гадюшник з його безкінечними й дуже наглими й жорстокими «витівками»), меморандум статс-секретаря германського МЗС Еріха фон Вайцзеккера (а тут цікаві дані про численні порушення радянськими літаками повітряного простору Німеччини, хоча ми, звичайно, знали лише про їхні порушення, про які було дуже багато галасу). Було ще декілька документів. Великий інтерес звертає й приватний лист Гітлера Муссоліні, де фюрер пояснює дуче, що воно та й як. Тобто є що почитати й про що побалакати. Найважливіше ж за все, твердо запам´ятати, щоб не брехати знову і не соромити себе і не таку вже й не тямущу нашу молодь. Але... ніхто до цих пір ані пари з вуст, наче ніхто нічого не відає. Причому це стосується обох сторін протистояння істориків. А чому ж так? Не знаю, можу лише висловити припущення: дуже вже різко змінився б наш погляд на довоєнну історію, усі книжки треба було б позатикати в одне місце чи дуже і дуже переробляти. Знову і знову. Кому це потрібно?
Ви, я вважаю, правильно зрозуміли, що в цій коротесенькій публікації я не розкриваю всього, що писав кілька років тому. Лише позначив головне. Якщо ж Бог дасть, в наступному році опублікую роботу, хоча б самим мізерним накладом, й тоді вже... А поки
З великою повагою до своїх читачів і до нових зустрічей у письмовому «ефірі»

Євген Георгійович Підгорний м. Аахен
21 листопада 2010 р.