І нема у цьому нічого дивного, адже зняв стрічку російський режисер Володимир Бортко, відомий своїм членством у криваво-червоній Компартії Росії та утопічною напівбуржуазною ідеєю відновлення СРСР, де всі громадяни їздитимуть на BMW (а як же розвиток вітчизняної автомобільної галузі?). Відомий він і ненавистю до всього, що нагадує про українську окремішність. Важко повірити, але власній матері навіть у побуті він забороняє говорити українською мовою. В інтерв’ю пресі він однозначно заявляв про свою прихильність до кривавого Сталіна, який, хоч і знищив десятки мільйонів людей, є національним героєм. Наголошував і на тому, що не існує окремішнього українського народу, є лише «єдіний русскій», а розділення — це справа рук нинішніх політиків, зокрема Ющенка.

Після таких заяв, мабуть, не треба шукати причин відвертої імперської пропаганди в екранізації повісті Гоголя. Цитата з журналу «Большевик» за січень 1944 р. твердить: «Большевизм является наследником всего того, что создала русская культура, и высшим проявлением русского патриотизма». Саме тому більшовик В.Бортко, дотримуючись славних традицій царської Росії, знімає «Тараса Бульбу», після перегляду якого в голові глядача формуються переконання, що козаки говорили російською мовою, що козацька земля «русская», а отже, належить русскім. Україна згадується лише кілька разів з наголосом на «а», отже, є окраїною Московії. Висновок — ми, нащадки козаків, є русскіє, а Україна — ісконно русская зємля.

Найгірше те, що така пропаганда є дієвою, бо вкрадена москвинами у нас назва «Русь», «руська земля» асоціюється нині виключно з Росією. Лише одиниці знають, що українці і москвини — цілком різні етноси. Антропологічний та лінгвістичний аналізи дають підстави стверджувати, що морквини, або русскіє, є фінно-угорським етносом з татарськими та слов’янськими домішками. Російський історик М.Покровський у своїй праці «История Российского государства» стверджує: «В жилах московского народа течёт по крайне мере 80% финно-татарской крови». Московський археолог А.Спіцин у книзі «Владимирские курганы» пише, що слов’янських могил до 10 ст. у Росії не знайдено. Географічні назви зберігаються дуже довго. На сучасній карті Московії більшість географічних назв, зокрема річок та озер, — фінські. Навіть назва столиці є фінською. У своїй праці «Московство» Павло Штепа стверджує, що навіть у ХІХ ст. лише за 80 км від Москви існували села, де люди не знали російської мови.

Азіатські народи мають групу крові «В», індоєвропейці — групу «А». За даними аналізу московити мають групу «В», українці — «А». Антропологи констатують: українці є народом давньої землеробської культури з європеоїдними рисами, московити ж належать до молодої мисливської культури і мають ознаки монголоїдної раси. «Да, азиаты — мы, с раскосыми и жадными очами!» — писав О.Блок.

Незважаючи на розпіареність і звання найдорожчої стрічки за всю історію російського кінематографа, «Тарас Бульба» не виправдав глядацьких сподівань — лише одиницям фільм сподобався. Зокрема, вказували на слабеньку гру акторів і дещо смішну постановку збройних сутичок. Щодо акторського складу, то більшості сподобалась гра закоханих Андрія та польської панянки, але важко було звикнути до образу січовиків В.Вдовиченкова та М.Боярського. Кульгало й музичне оформлення, виконане у добрих традиціях совдепу, в той час, коли є багато маршів, чуючи які, грає кров і перехоплює дух.

Все ж можна заплющити очі на всі огріхи в оформленні, грі та постановці, адже наша влада за довгі роки і на таке не спромоглася. Більшість моїх знайомих, навіть далеких від політики, відразу зрозуміли, що «Тарас Бульба» є лише політичним замовленням Кремля, який, хапаючись за останні соломинки, прагне покричати на весь постсовєтський простір про свої імперські претензії на українську землю та народ. Так, саме Кремль контролює як економіку, так і інформаційний простір України. Два роки тому у випуску новин на каналі «1+1» промайнув репортаж, де йшлося, що російський кінематограф, маючи податкові пільги, знімає понад 100 фільмів на рік і заповнює ними наш телеефір. Україна ж знімає у середньому 1 фільм на рік, причому самі знаємо, якої якості. Москва знає, що інформаційний простір вирішує все. У той час, коли вона охороняє свій екран і забороняє фільм, знятий членом ВО «Свобода», режисером Юрієм Іллєнком «Молитва за гетьмана Мазепу», транслювати на території Росії, українським ефіром розгулюють Саша Бєлий чи Даніла Багров. Останній устами Сергія Бодрова стверджує, що найбільше ненавидить «циганов і хахлов». Найстрашніше те, що влада не забороняє цей фільм, він надійшов до українського прокату, і соцопитування заявило: більшість підлітків хотіли б бути схожими на головного героя — хохлоненависника.

Якщо за нинішнього президента, який мляво проявляв деякі ознаки проукраїнського гаранта, інформаційний простір перебуває у такому стані, то неважко уявити, яким він буде за нового очільника держави. Якщо українці не прозріють, то ним має шанси стати шанувальник творчості Гулака-Артьомовського або ж палка прихильниця дзвінкоголосої Алли.

Олег СІМАШКО.