Значний поступ щодо розширення функцій української мови спостерігається у сфері освіти. Якщо 1987 року понад половина учнів в Україні навчалась у російськомовних школах, то за роки незалежності зросійщення українців через освітню систему було припинено. Нині в країні переважають школи та вищі навчальні заклади з державною мовою навчання. Крім того, створено мережу загальноосвітніх шкіл з викладанням мовами національних меншин.
За даними “Статистичного щорічника України за 2006 р.”, на початок 2006—2007 навчального року в Україні налічувалось 21 417 загальноосвітніх навчальних закладів різної форми власності. В них навчалося 5 120 147 учнів, з яких українською мовою здобувало освіту 79 %, російською — 20 %, румунською — 24,2 тис. учнів, угорською — 18,5 тис., молдавською — 5,5 тис., кримськотатарською — 6,0 тис., польською — 1,5 тис., англійською — 0,4 тис., словацькою — 0,05 тис., болгарською — 0,1 тис. учнів1.
У вищих навчальних закладах, яких в Україні налічується 966, за даними Міністерства освіти й науки на 1 січня 2007 р., загальна кількість студентів становила 2 786 582.
У ВНЗ I–II рівнів акредитації навчалось 468 029 студентів. З них державною мовою — 84,7 %, російською — 15,3 %. Кількість студентів у ВНЗ III–IV рівнів акредитації становила 2 318 553, з них українською мовою навчалось 83 %, російською — 16,9 %2.
Водночас здобутки в освітній галузі значно скромніші на сході й півдні. Так, у Луганську лише 10,3 % школярів навчаються українською мовою, а в області — 40 %3.
Ірина Магрицька наводить і такий показовий факт. У Свердловську Луганської області, за статистичними даними, 40 % учнів навчаються в українськомовних школах. А заяви щодо складання загальнодержавних тестів у 2007—2008 навчальному році розподілилися так: українською виявили бажання писати тести 14 % учнів, російською — 86 %. У цьому зв’язку, безперечно, можна ствердно відповісти на запитання, яке ставить І. Магрицька, коментуючи зазначену статистику: “Можливо, ці останні відсотки і є показниками реального стану навчання українською мовою в Свердловську?”4
Одна з причин низького рівня володіння державною мовою у випускників шкіл Луганщини полягає в недотриманні мовного режиму в українських школах. На жаль, українськомовний статус багатьох освітніх закладів лишається відносним не тільки у проблемних щодо побутування української мови реґіонах, а і в столичних школах та ВНЗ. Вживання української мови обмежується викладанням, на перервах учні й студенти, а часом і педагоги переходять на спілкування російською. Для того, щоб комунікативна ситуація змінилася на користь української мови, має сформуватися критична маса вчителів, які виявляли б мовну стійкість, були взірцем не лише мовної, а й етичної поведінки для тих, кого навчають.
Тим часом в середовищі столичних шкіл і ВНЗ спостерігаються й певні позитивні тенденції. Так, директор українськомовного київського ліцею “Голосіївський” Ю. Волощук зазначає в експертному інтерв’ю: “Вчителі між собою спілкуються українською й російською мовами в пропорції 60:40, учні — 50:50, батьки 60:40. Така ситуація не зовсім природна. Протягом останнього часу ситуація в цьому плані значно поліпшилася. Зараз вже спостерігається така тенденція: чим молодші батьки, тим вищий відсоток спілкування українською мовою”5.
Освітянин підкреслює й очевидні причини низького рівня використання української мови в системі міської комунікації — відсутність узгоджених дій, спрямованих на поширення української мови у сфері освіти, з одного боку, і в сфері культури — з іншого: “Коли переважна більшість преси російськомовна, коли більшість телевізійних програм російськомовні, то складається так, що справді державна мовна політика існує лише в освітній сфері, а вона повинна бути всюди”6.
Із цими словами не можна не погодитися. Всі небайдужі до майбутнього нашої держави діячі, громадські організації, видання, зокрема “Слово Просвіти”, постійно порушували перед керівництвом країни питання про загрозливий для державного суверенітету стан нашого інформаційно-культурного простору, в якому порядкує сусідня держава. Саме цю сферу, не менш важливу для майбутнього української мови, а відповідно й нації, фактично втрачено за роки незалежності.
На підтвердження наведемо останні статистичні дані, що стосуються преси.
Найбільший наклад (а отже, й розповсюдження) в Україні мають дві російськомовні газети — “Факты” (1,1 млн, за іншими оцінками — 600 000) і “Сегодня” (700 000, за іншими оцінками — 500 000). Ці газети не тільки утримують читачів у спільному з Росією інформаційно-культурному просторі, а й постійно, як наприклад газета “Сегодня”, публікують матеріали, що дискредитують українську культуру. Промовистий уже той факт, що експертом з питань культури в газеті “Сегодня” виступає українофоб Олесь Бузина.
До першої четвірки найбільших газет, які видають в Україні, входить лише одна українськомовна з накладом 200 000 — “Сільські вісті”. Її читацька аудиторія — переважно сільські жителі7..
Така сама ситуація у сфері розважально-інформаційних медіа. Для ілюстрації порівняємо наклади українськомовних і російськомовних глянцевих журналів для жінок. Українськомовний журнал “Вона” виходить накладом 35 тисяч, тоді як російськомовний жіночий журнал “Натали” має наклад 642 тисячі, російськомовний “Cosmopolitan в Украине” — 135 тисяч. Українськомовні жіночі журнали значно поступаються російськомовним і за обсягом — “Вона” налічує 122 сторінки, а “Cosmopolitan в Украине” — 242 сторінки8.
Про окупацію книжкового ринку України російською книжкою написано багато. Попри те, що українська література інтенсивно розвивається, щороку з’являється багато творів різних жанрів, зокрема популярних, наклади українських книжок поступаються російським у сотні разів.
Стан українського книговидання й книгорозповсюдження було детально відображено, зокрема, в експертній доповіді 2006 року: “Недооцінка державою фундаментальної ролі книги у формуванні національної й громадянської свідомості, безсистемність і непослідовність заходів, спрямованих на підтримку книговидання та книгорозповсюдження, відсутність дієвого моніторингу ефективності цих заходів, брак спадкоємності в діях органів влади щодо розвитку видавничої справи і законодавчого забезпечення цього процесу не дали змоги суттєво змінити ситуацію на книжковому ринку.
Так, 1990 року в Україні було видано понад 170 млн примірників книжок, або 3,27 книжки на душу населення, які водночас реалізували у понад 4 000 книгарень. Натомість 2005 року видано 54 млн примірників, або 1,15 книжки на душу населення. Але реалізувати цей обсяг книжок українські видавці мали можливість вже в 400 книжкових магазинах. Тобто якщо кількість книжок за накладами зменшилася у 3,14 раза, то кількість книгарень — майже в 11 разів. Це свідчення деградації інфраструктури, яка мусила б забезпечити популяризацію та просування національної книжки до споживача.
Водночас спостерігається позитивна динаміка зростання кількості видань за назвами (1990 рік — 7 046 назви, 2005 — 15 720 назв), однак без збільшення тиражної маси книжок це не дало змоги суттєво поліпшити позиції української книжки. Якщо 1991 року наклад однієї назви складав 23,2 тисячі примірників, то 2005-го — 3,4 тисячі. Однак ця середня цифра включає в себе і навчальну літературу для загальноосвітньої школи, де наклад однієї назви становить іноді сотні тисяч примірників. Отже, середній тираж “ринкової” книжки не перевищує 500 примірників, що робить її майже недоступною для пересічного українця”9.
Не спостерігається суттєвого поліпшення ситуації й за останні два роки. Так, київська адміністрація не тільки продовжує закривати столичні книгарні, зокрема спеціалізовані, а й не пролонговує оренди з державними спеціалізованими видавництвами “Дніпро”, “Мистецтво”, Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, ПВА “Книга Пам’яті України”, “Обереги” та ін.10.
Стан видавничої справи й книгорозповсюдження, згідно з яким російські книжки мають абсолютну перевагу на українському ринку, відповідно формує й запит, блокуючи зміну ситуації на користь артефактів української літератури. Нещодавнє всеукраїнське опитування, яке з’ясовувало і питання вибору мови, якою зазвичай респонденти читають художню літературу, дало такі результати: 16,7 % повідомили, що читають українською, 40,3 % — російською і 37,3 % — обома мовами11.
Те саме дослідження показує, що до двомовних реґіонів належать не лише центр і північ, де більшість читає художню літературу рівною мірою українською та російською мовами (відповідно 54,2 % і 48,9 %), а й захід (43,4 %). Натомість на сході й півдні число респондентів, які читають літературу обома мовами, значно зменшується (відповідно до 26,4 % і 24,3 %). Більшість населення цих реґіонів читає художню літературу російською мовою (68,9 % і 65,5 %)12.
Обговорення на фокус-групах у східних і південних областях підтвердило, що їхні мешканці надають перевагу російським книжкам. Українську книжку купують лише за умови, якщо немає російської альтернативи та книжка безумовно потрібна. Дехто навіть заявляв, що відмовляється читати українські книжки13.
Тож вплив української літератури у східних і південних областях за роки незалежності зведено майже нанівець.
1. Калиновська Оксана. Мовна ситуація в сфері освіти // Мовна політика та мовна ситуація в Україні. Аналіз і рекомендації. — К., 2008. — С. 202.
2. Там само. — С. 203.
3. Там само.
4. Там само. — С. 83.
5. Там само. — С. 218.
6. Там само. — С. 218.
7. Бестерс-Дільґер Юліане. Мовна політика у засобах масової інформації // Мовна політика та мовна ситуація в Україні. Аналіз і рекомендації. — К., 2008. — С. 244.
8. Левкова Анастасія. — Українська мова в сучасній масовій культурі. — Кваліфікаційна робота на здобуття ступеня бакалавра філології. — К., 2008. — С. 33.
9. Експертна доповідь “Україна в 2006 році: внутрішнє і зовнішнє становище та перспективи розвитку”. — К., 2007. — С. 32.
10. Гуманітарна сфера України. Стан. Розвиток. Перспективи. Збірник довідково-інформаційних матеріалів. — К., 2008. — С. 70.
11. Бестерс-Дільґер Юліане. Мовна політика у засобах масової інформації // “Мовна політика та мовна ситуація в Україні. Аналіз і рекомендації”. — К., 2008. — С. 269.
12. Там само.
13. Там само. — С. 270.
Лариса МАСЕНКО,
доктор філологічних наук,
професор, лауреат премії ім. Бориса Грінченка
| Коментарі (0) |