реклама партнерів:
Головна › Статті › Невідома Україна
Невідома Україна
Правда про дивізію СС «Галичина». Частина ІІ: У пошуках свободи
09-Вер-08 3464 3.7 2
ІІ. У пошуках свободи

Не будемо зупинятися на співпраці фашистської Німеччини та СРСР загалом, про що я писав у «Роздумах з нагоди 22 червня».

Зупинимося на прибалтійських країнах. У Прибалтиці своїх вояків СС поважають, тому що розуміють, що вони боролись не за Гітлера, а проти Сталіна та його режиму. Підтвердженням цього є, наприклад, встановлення пам’ятника естонцю – ветерану СС, про який ми дізналися завдяки протесту МЗС Росії.

Естонці воювали у складі 20-ї гренадерської дивізії СС (20.Waffen-Grenadier-Division der SS). Зараз щороку на території Естонії організовується зібрання ветеранів 20-ї естонської дивізії СС. Черговий зліт пройшов 28 липня 2007 року біля височини Синімяе, де влітку 1944 року проходили найжорстокіші бої на території Естонії у Другій світовій війні. Ветерани під штандартами частин, у яких вони воювали, вислухали молитву пастора Олександрівської лютеранської церкви міста Нарва Велло Юр’є. Пастор заявив, що естонці, які воювали у гітлерівській армії, «проливали кров за вічні істини».

Серед приблизно 250-300 тих, хто зібрався, були також ветерани СС із Норвегії та Австрії. Захід проходив під посиленою охороною поліції. Міністр оборони Естонії Яак Аавіксоо направив привітання зльоту ветеранів 20-ї естонської дивізії СС: «Держава потребує захисту й зараз. Підтвердженням тому є події в Естонії», – заявив міністр, вказавши на масові безпорядки в кінці квітня, викликані переносом пам’ятника радянським воїнам.

Керівник воєнного відомства порівняв ветеранів дивізії СС із учасниками визвольної війни 1918-1920 років, у ході якої була закріплена незалежність Естонії. «Для учасників другої світової війни, які воювали у складі німецької армії, це була друга визвольна війна за нашу незалежність», – заявив Аавіксоо.

Зупинимося на антирадянському опорі латиського народу. Починаючи з 22 червня 1941 року, латишські загони самооборони стріляли в спину радянським військам, а латишські частини, що існували в Робітничо-Селянській Червоній Армії (РСЧА), організовано переходили на бік німців. Показовим є той факт, що в різних німецьких формуваннях служило близько 150 тисяч латишів, у той час як усе населення Латвії становило трохи більше 2-х мільйонів.

Латиші воювали у 15-й гренадерській дивізії СС (15.Waffen-Grenadier-Division der SS) та у 19-й гренадерській дивізії СС (19.Waffen-Grenadier-Division der SS). Крім того, багато їх служило в німецькій армії – вермахті. З латишів було сформовано дві ескадрильї нічних бомбардувальників. У ескадрильї були школа льотчиків та курси навчання наземного персоналу. Служили латиші й зенітниками, і в піхоті, і в поліційних батальйонах. 15-а латишська дивізія СС закінчила війну на Заході, і майже у повному складі її вояки залишилися жити там, а не в СРСР. 19-а латишська дивізія СС війну закінчила в Латвії, і воювала аж до 8 травня 1945 року. Лише дізнавшись про укладання миру, вояки склали зброю.

Тих латишів, хто потрапив у радянський полон, ділили на три сорти: колишні радянські солдати, котрі воювали на боці німецької армії, ті, хто до 1939-1940 років не були громадянами СРСР, та радянські громадяни (військовослужбовці, колишні військовополонені, остарбайтери тощо), які підпадали під особливу підозру. Латишів, які були мобілізованими, а не добровольцями, через 2-3 роки позбавлення волі радянська влада відпускала.

Під час перевірки та визначення, який строк кому дати, радянські органи розглядали багато чинників: добровільний вступ до армії, наявність офіцерського звання, участь у поліційних формуваннях. Були випадки, що після звільнення з таборів латишів мобілізовували до Радянської армії на 4-5 років для служби у … внутрішніх військах в Естонії.

Важко поранені латиські вояки дивізій СС, які внаслідок поранення втратили понад 30% працездатності, згідно з німецьким законодавством, отримують від Німеччини щомісячну фінансову допомогу. Урядовий комітет Латвії встановив інвалідам І групи – учасникам латиського національного опору (в лавах СС) податкові пільги.

16 березня 1944 року 15-а та 19-а латишські дивізії СС, об’єднанні під єдиним латишським командуванням, вступили у бій із радянськими військами. Тепер щороку 16 березня – у Латвії святкують День легіонера. В цей день сотні святково вбраних ветеранів марширують вулицями Риги. У наші дні багато політичних, громадських і релігійних діячів Латвії беруть участь у заходах ветеранів СС у Лестені. Серед інших – міністр культури І.Рібене та виконавчий секретар міністерства оборони з питань інтеграції у НАТО Р.Граубе. У почесній варті Збройних Сил Латвії прийняті воєнні привітання, які використовувались у латишських дивізіях СС. У Латвії зараз багато легіонерів і чиновників Міністерства оборони Латвії пропонують використовувати бойовий досвід легіонерів при вихованні військовослужбовців сучасної латишської армії.

З числа литовців був сформований 18-й Курземський батальйон. Крім того, литовцями було створено 22 стрілецькі батальйони самооборони (номера з 1-го по 15-й та з 251-го по 257-й), так звані «шутцманшафтбатальйони» або «шума», кожен чисельністю 500-600 осіб. Загальна чисельність військовослужбовців цих формувань досягла 13 тисяч, із них 250 були офіцерами. У районі Каунаса всі литовські поліційні групи Клімайтіса були об’єднані у батальйон «Каунас» у складі семи рот.

Створення національних підрозділів в рамках СС широко розгорнулось і серед тюркських та кавказьких народів, які створювали національні легіони – основи армій майбутніх східних держав. Під ці завдання в Польщі відкривалися навчальні центри, звозилися туди полонені. Тут вони присягали Гітлеру, отримували національні прапори та відправлялись на фронт.

Генштаб вермахту затвердив «Положення про місцеві допоміжні формування на Сході». До літа 1942 року було вже 67 таких батальйонів. Так, у Гітлера «з’явилися рівноправні союзники, які воюють пліч-о-пліч із німецькими солдатами проти більшовизму». Вермахт доручає кавалеристу царському генералу фон Панвіцу зайнятися створенням каральних з’єднань із козаків та калмиків, яких багато потрапили в полон під Ізюмом та на Дону. Значна частина цих людей потрапила у «Ваффен-СС». Так набралось іще 25 тисяч чоловік.

Сподіваючись і на подальше їх прибуття, генштаб створює у Полтавській області другий центр підготовки. Орієнтований на мусульманські країни, він за півроку вишколив більше 30 тисяч найманців. Лише 16-а моторизована дивізія, яка наступала на Астрахань, поповнилась 450-м, 782-м та 811-м туркестанськими батальйонами СС, які вже заслужили характеристику «гідних звання німецьких воїнів». Саме з них почали створювати дивізію СС «Новий Туркестан».

З числа калмиків створили 10 ескадронів, які об’єднали в групу СС «Краніхе» («Журавель»). На початку 1943 року 24 калмицькі ескадрони СС відступили на південь України, де на Азовському морі зійшлись із козаками Павлова та спільно охороняли узбережжя. Пізніше при 4-й танковій армії був сформований Калмицький кавалерійський корпус (ККК) СС. Він складався з 4-х дивізіонів, мав 1000 резервних коней. Не зважаючи на великі втрати, в останні тижні війни німці відновили ККК до п’яти тисяч чоловік і влили його у Югославії в кавалерію РОА Власова. У травні 1945 року англійці передали в Австрії Радянському Союзу 30 тисяч 63 калмика. Такий масовий перехід калмиків до нацистів говорить перш за все про їх ставлення до радянської влади та сталінізму.

Майбутній командувач Повітряними силами «Русской освободительной армии (РОА)» Віктор Мальцев у липні-серпні 1943 року сформував Східний батальйон СС «Хімі» із кримських татар у Євпаторії. Відомо також, що у Франції воювали туркестанський легіон СС та вірменський легіон СС. Крім того, були сформовані Грузинський Георгіївський легіон СС, мусульманський полк СС, татарські батальйони СС, 112-а туркестанська танкова дивізія СС.

Німцями був створений Волзько-татарський легіон «Ідель-Урал» – підрозділ вермахту, який складався з представників поволзьких народів CРCР (татари, башкири, марійці, мордва, чуваші, удмурти). Волзько-татарські легіонери (всього біля 40 тисяч осіб) входили у склад 7-и посилених польових батальйонів, 15-и господарських, саперних, залізничних та дорожньо-будівельних рот та 1-ї бойової групи Східно-тюркського з’єднання СС. Ідеологічним підґрунтям діяльності легіону було створення Ідель-Уральської Республіки. Табори легіонерів-мусульман неодноразово відвідував Ієрусалимський муфтій Хадж Амін ель-Хуссейні, який виступав із закликами до священної війни проти «невірних» у союзі з Німеччиною.

Німцями була сформована з білорусів 30-а гренадерська дивізія СС «Білорусь» (30.Waffen-Grenadier-Division der SS) та Білоруський десантний батальйон «Дальвітц» – військове формування, створене за допомогою абвера у м.Дальвітц, Східна Прусія.

Якщо вірити лейтенанту Йоахиму Урбану, на східному фронті лише в лавах вермахту було не менше 600 тисяч допоміжних солдатів уздовж всієї передової лінії – з числа громадян СРСР. На довершення налічувалося понад 200 тисяч добровольців, які служили у національних формуваннях СС. Генерал Ернест Кестрінг сказав Гіммлеру, що в німецьких Збройних Силах може налічуватися близько одного мільйона колишніх громадян СРСР.

Виникає запитання: чи може бути стільки зрадників на теренах колишнього СРСР. І це – не враховуючи власне Росію, до якої ми перейдемо у наступному розділі. Чи все ж треба дивитися на цей рух як на боротьбу проти більшовизму, як реакцію на розстріли невинних, виселення народів, заслання в Сибір та інші репресії? Відповідь на це запитання чекає на нас далі.

Григорій ПУСТОВІТ,
голова Луцької міської організації Спілки офіцерів України
Джерело: http://www.pravda.lutsk.ua/



Коментарі (2)
avatar
1
вони боролись не за Гітлера, а проти Сталіна та його режиму Прочитали? Стряхните лапшу с ушей и почитайте правду. Вначале о латышских легионерах.
Организации профашистского толка стали возникать в Латвии сразу после окончания Первой мировой войны. Первыми из них стали “айзсарги” (“охранники”) и Латышский национальный клуб, созданные в 1919 и 1922 гг. соответственно.
После отступления Красной Армии, летом 1941 года по Латвии прокатились еврейские погромы, которые организовывали члены этих формирований. 29 июня 1941 года глава СД и Главного управления имперской безопасности Г.Гейдрих направил всем командирам “айнзатцгрупп” директиву, в которой предписывалось “не препятствовать устремлениям по самоочищению со стороны антикоммунистических и антиеврейских кругов на оккупированных территориях”. Europa untern Hackenkreuz. Okkupation und Kollaboration (1938-1945). Berlin. S. 219-220 В октябре 1941 года первый латышский батальон был направлен на борьбу с партизанами в Псковскую область, а в декабре того же года латышские полицейские участвовали в карательных акциях на территории Белоруссии. Латышские батальоны действовали на Украине, в Белоруссии и др. регионах. Так, на Кавказе летом 1942 г. в тылу немецких войск “наводили порядок” 18-й и 27-й латвийские полицейские батальоны. В 1942 году 2-ой латышской бригадой СС были сожжены деревня Федоровка Чудского района Новгородской области и село Осино. Кроме того, личным составом бригады проводились массовые поджоги и расстрелы в населенных пунктах Лубницы, Осец, Кречно в 60 км. северо-западнее Новгорода, а также в лагере для военнопленных в Красном Селе под Ленинградом. 10 февраля 1943 года А.Гитлер подписал приказ о создании “добровольческого латышского легиона СС как единой боевой единицы” Вступавшие в легион лица приносили присягу лично А.Гитлеру. На Украине каратели 22-го Даугавпилсского полицейского батальона безжалостно действовали в районах Житомира и Луцка; 23-го Гауйского полицейского батальона – в районах Днепропетровска и Керчи, 25-го Абавского полицейского батальона – в районах Коростеня и Овруча, а 28-го Бартского полицейского батальона – в районе Кривого Рога. Подразделения латышского легиона принимали непосредственное участие в операции “Зимнее волшебство”, проведённой с 15 февраля до начала апреля 1943 года и более известной как Освейская трагедия. В операции участвовали 7 латышских батальонов, одна украинская рота и одна литовская рота. Только в одном Освейском районе было сожжено 183 деревни, расстреляны и сожжены 11383 человека (из них 2118 детей в возрасте до 12 лет). Юстиция ФРГ квалифицировала операцию “Зимнее волшебство” как преступление против человечности. В 1944 году в Белоруссии карательные операции проводили три латвийских полицейских полка. 3-й Цесисский полк уничтожил, судя по его военным журналам, “силы террористов, оценивавшиеся примерно в 20000 человек”. Только в селе Кобыльники, по свидетельствам очевидцев, было убито около 3 тысяч мирных жителей. В 1943 г. 316-й батальон 2-го Лиепайского полицейского полка и полицейский батальон 282-А участвовал в карательной экспедиции в Польше. В карательных экспедициях против партизан в Польше. В 1943 г. части 19 латышской дивизии СС участвовали в карательных операциях против советских партизан в районах г. Невель, Опочка, Псков (расстреляно 560 чел. в 3 км от Пскова). 18 декабря 1943 г. в д.Заля-Гора, западнее Новгорода, было расстреляно 250 чел. мирных жителей. В д.Глухая (Ленинградская обл) 21 января 1944 г. латышские каратели загнали в сарай 200 чел. и расстреляли из пулемётов. Этими же силами было расстреляно 500 чел., содержавшихся в концлагере под г.Порохово в Белоруссии.
[b]Вот так они боролись против Сталина!
avatar
2
Вот доклад офицера по особым поручениям штаба Русской освободительной армии (РОА) поручика В. Балтинша (латыша по национальности): «26 мая 1944 г. – 23 апреля 1944 г. пришлось мне быть в деревне Морочково. Вся она была сожжена. В погребах хат жили эсэсовцы. В день моего прибытия туда их должна была сменить немецкая часть, но мне все-таки удалось поговорить на латышском языке с несколькими эсэсовцами. Я спросил у одного из них, почему вокруг деревни лежат трупы убитых женщин, стариков и детей, сотни трупов непогребенные, а также убитые лошади. Сильный трупный запах носился в воздухе. Ответ был таков: «Мы их убили, чтобы уничтожить как можно больше русских». После этого сержант СС подвел меня к сгоревшей хате. Там лежало также несколько обгорелых полузасыпанных тел. «А этих, – сказал он, – мы сожгли живьем...». Результат: если до войны в Псковской области проживало 1,5 млн. человек, то к 1945 году осталось всего 500 тыс.
Действительно, мужество и неустрашимость «борцов за свободу», проявленные в расправах над беззащитным населением, достойный повод для зачисления их в национальные герои. Особенно, если учесть, что «латвийский Эйхман» – В. Арайс, являвшийся командиром батальона в 15-й, а затем в 19-й латышской дивизии СС, был приговорен в ФРГ к высшей мере наказания.
Теперь в прибалтийских государствах за службу немцам в годы войны начисляют пенсии, с почетом хоронят останки бывших эсэсовцев. Так, в мае 1998-го в латвийском г. Лестене открыли мемориал латышским эсэсовцам, на создание которого было затрачено около 400 тыс. долл. из государственного бюджета. Сейм Латвии принял декларацию о латышских легионерах, которая обязывает правительство Латвии заботиться о чести и достоинстве бывших воинов латышского легиона СС. Таким образом, поставлены под сомнение решения Нюрнбергского трибунала, осудившего СС как преступную карательную организацию. И это при том, что бывшие бойцы Латышского корпуса Красной Армии, партизаны, другие ветераны Великой Отечественной войны не только не имеют льгот, но и подвергаются преследованиям и оскорблениям. «Вина» их в том, что они сражались с нацизмом на стороне антигитлеровской коалиции.
В 1993 году в Риге бывшему офицеру латышского добровольческого легиона СС А. Фрейманису торжественно вручили «Рыцарский Крест», к которому он был представлен фюрером во время обороны Курляндского котла, но который не смог получить вовремя. Приняв награду, Фрейманис отсалютовал: «Хайль Гитлер!».
В 1997 году в Германии разразился скандал по поводу представленных латвийским правительством списков жертв нацизма для получения денежной компенсации. К 120 узникам фашистских концлагерей Латвия добавила 10 тыс. ветеранов СС.
В июне 1999-го в Таллине на элитном кладбище Метсакальмисту торжественно перезахоронили привезенные из немецкого города Аугсбурга останки бывшего командира 20-й эстонской дивизии СС А. Ребане. Для этой цели правительство Эстонии выделило 40 тыс. крон из резервного фонда.
В других странах Западной и Восточной Европы почетом пользуются участники Сопротивления, хотя в годы войны в составе Waffen SS были бельгийцы (Allgemeine – SS), голландцы (Nederlandsche-SS), норвежцы (Norges-SS), французы (57 Waffen Grenadier Regiment der SS) и т. д. Но только в странах Прибалтики (и теперь на Украине) из них делают национальных героев. Даже подавляющее большинство белоэмигрантов из России не одобряло сотрудничества с Германией в войне против СССР. Писатель-эмигрант И. А. Бунин, при всем неприятии советской власти, как ребенок радовался победам Красной Армии над немцами, злейший враг Советской России – генерал А. И. Деникин также желал ей победы.
Безусловно, не все литовцы, латыши и эстонцы служили немцам. Немало их воевало и в составе Красной Армии. В ее рядах погибло 21,2 тыс. эстонцев, 11,6 тыс. латышей и 11,6 тыс. литовцев. За годы войны Героями Советского Союза стали 15 литовцев, 13 латышей, 9 эстонцев.
avatar