Анархізм (не варто плутати його з хаосом) - це філософія та спосіб життя.
Анархізм виходить з того, що в системі, яка заснована на державній владі та експлуатації, люди не можуть нормально жити та розвиватися.
Ми можемо і повинні змінити своє власне життя, особисто встановивши контроль над ним.
Позбавивши себе від політичних вождів, яким вигідна наша пасивність, від «хазяїв», які наживаються на нашій праці, від ідеологічних систем, які відділяють нас від наших братів і сестер і роблять нас безсилими.
«Наріжний камінь анархізму – особа, визволення якої, на його думку, є головною умовою визволення маси, колективу. Наріжним каменем марксизму є маса, визволення яко,ї на його думку, є головною умовою визволення особи.» (Й.В.Сталін. Робота «Анархізм або соціалізм?»)
Анархія – найвищий ступінь солідарності і самоорганізації вільних осіб, в боротьбі з деспотією всіх форм за свободу та гідність людини.
Анархісти стверджують, що держава не об'єднує людське суспільство, а навпаки, руйнує його, розділяє людей на нації і класи, заважає людям разом досягати мети, яку вони ставлять собі самостійно. Держава заважає громадянам організовувати своє життя особисто.
Держава – джерело насильства та війн, її головне завдання – не піклуватися про інтереси громадян, а захищати владу, власність і інтереси " хазяїв життя", утримуючи людей в покорі.
Ми впевнені, що було б набагато краще жити в самоврядних співтовариствах, які самі б регулювали свою працю і обмін її продуктами (як матеріальними, так і творчими і інтелектуальними).
В наш час активно експлуатується поняття «національної ідеї». У зв'язку з цим викладемо декілька наших міркувань.
Націоналізм – система суспільних відносин у національному суспільстві і позначення актів самоорганізації народів. Національні відносини займають в родоплемінних і більш ранніх суспільствах те місце, яке займають політичні відносини в державі.
Так, наприклад, якщо сучасний громадянин одержує суспільний захист від держави, то член роду розраховує на захист своїх особистих інтересів з боку свого роду у внутрішніх конфліктах і на захист всього племені при зовнішніх.
Тому в ранній історії з'ясування "якого роду-племені” має не менше значення, ніж в сучасній – з'ясування громадянства. Буквально таке з'ясування означає: з ким належить воювати у разі віроломної зневаги прав особистості. Тут не можна не помітити вигідного положення націоналізму порівняно з державами: особа знаходиться під заступництвом конкретних людей, а не абстрактних актів міжнародного права. Також система націоналізму включає органи господарського самоврядування – рада племені і рада старійшин; і органи самооборони – виборний військовий вождь із загоном прикордонного дозору.
В націоналізмі знаходять практичне втілення свобода, рівність і братерство, а суспільна власність (відсутність власності приватної) виключає експлуатацію людини людиною. Під час дроблення національного суспільства на клани і сім'ї, з введенням приватної власності, появою публічної влади і держави, націоналізм втрачає провідне значення в розвитку суспільства і перетворюється на атавізм, здатний до переродження в шовінізм і ксенофобію, розділяючи суспільство на своїх і чужих, розчиняючи особисте „Я”.
На першому етапі боротьби нації (в політичному значенні нація це – цивільне суспільство, а не етнічна група) за національне звільнення і утворення своєї держави, такий рух є прогресивним. В антиімперській боротьбі бере участь широкий спектр політичних і суспільних організацій.
Історичний приклад «Рісорджіменто» – буквально „відродження”. Національно-визвольна війна італійського народу проти іноземного панування (зокрема австрійсько – германського) в кінці 18 століття, остаточно завершилася приєднанням Рима в 1870 році. (Керівники Дж. Мадзіні і Дж. Гарібальді.)
Але в процесі розвитку матеріально-економічних і суспільних відносин ворогом стає власна держава, що прагне розчинити особу в собі і не дати розвинутися цивільному суспільству – цілісній системі незалежних від держави як матеріально так і духовно організацій, альтернативних форм влади, профспілок, робочих клубів, спілок селян і спілок інтелігенції. Держава не хоче допустити зв’язків, що вільно встановлюються між ними. Маючи свою державу націоналізм здатний трансформуватися у фашизм.
Держава не є національною квартирою. Громадянин, що проливав кров в горах і долинах Італії – це і італієць, і росіянин, і єврей, і голландець і француз.
За свободу України в колонах 1991 року йшли люди різних національностей і політичних поглядів не виключаючи і нас, анархістів. Чому українські націоналісти, з якими пліч-о-пліч боролися за свободу України люди різних національностей, поволі перероджуючись у фашистів, стали ворогами цивільного суспільства?
Ми, анархісти, так званій "помаранчевій революції" не перешкоджали, але і не брали участь в ній, оскільки знали по справах і прізвищах, як ляльок, так і ляльководів. Ющенко та Янукович – дві сторони однієї монети , а Тимошенко – то її „ребро”.
Зараз вважаємо своєю основною роботою не участь у виборах до рад, що дискредитували себе, а копітку працю зі створення самостійних, недержавних структур, здатних протистояти державі і контролювати її. Наші ряди відкриті для людей різних національностей, соціального положення і релігійних переконань. Ми відроджуємо гасло, проголошене багато років тому: "ЗА ВАШУ І НАШУ СВОБОДУ!".
Нагадаємо, що вся відмінність анархії від звичайного стану суспільства полягає в тому, що зникає контролююча роль держави, але в той же час з'являється цивільний орган, який бере всі функції управління на себе. Анархія може і повинна захищатися і бути продуктивною. Анархія не заперечує виборної „єдиноначальності” і добровільного підкорення. Наприклад, „піратська вольниця” та славнозвісна „чорна мітка”.
Як же не пригадати історію України – анархістську республіку і махновців в степовому районі Гуляй-Поле. В даному випадку ми говоримо про республіку – не як про форму правління, а як про територію, де встановився, завдяки народній ініціативі, анархістський суспільний устрій, де існувала чітка військова ієрархія, розподіл повноважень і високий рівень дисципліни при веденні військових дій.
Не варто сприймати анархію як щось негативне. Це – першодвигун розвитку суспільства. А те значення, яке було вкладене засобами масової інформації – суще марення. По суті, і хаос не можна називати негативним явищем. В сучасній філософії існує такий напрям, як синергетика, яка доводить, що всі явища в нашому світі відбуваються в моменти хаосу (точки біфуркації). Саме в ці проміжки часу і змінюється світ.
Отже, анархізм – це не просто протест, але, перш за все, це – прагнення до вільного і справедливого світоустрою, і вже потім – критика оточуючої нас дійсності. До того ж, варто ще пригадати про те, що анархістські ідеї зовсім не відірвані від дійсності, а знаходяться в тісному з нею взаємодії, виступаючи як основна рушійна сила історії, або однією з таких сил.
Це – і «морські гези» пірати і революціонери XVI століття, що з'єднали ідеологію реформації з відкритою революційною дією, і Ліонські повстання 1831-1834 років під гаслом «Жити, працюючи, або померти, борючись». І виступи робітників – анархістів в травні 1886 року в Чикаго, і Махновщина 1917-1921 років, і боротьба іспанських анархістів, що входили у ФАІ та НКТ в 1930-і роки. І опір анархістів фашистській владі, що зароджувалася в Італії в 1920-і, і рух анархо-синдикалістів ФОРА в Аргентині в першій третині ХХ-го сторіччя, і сучасні виступи студентів, робочих і селян під чорними прапорами що відбуваються в даний момент у Греції, та багато іншого...
Революціонери не готують революцію – революціонери її роблять. Все еволюцію протиставляють революції, але насправді революція лише момент еволюції.
Гусениця стає лялечкою, з лялечки виходить метелик.
Момент, коли з лялечки виходить метелик – і є революція
«Вільний розвиток кожного – запорука вільного розвитку всіх.» Г.В.Ф.Гегель
«Влада і контроль – девіз диктаторів.» Сергій Дмитрієнко
«Все, що не анархія – фашизм.» Єгор Летов
Чернігівський центр анархістів