А я на тім концерті була, мед-пиво пила, насолодилась удосталь медовим ароматом духовного піднесення, п`яніла від чистої ліричної теплоти, щирої гордості за тих, що в залі, за тих, хто на сцені ..за Україну. Це по-справжньому, без пафосу. Просто там, де звучать тексти Костя Москальця, де співає Віктор Морозов, Тарас Чубай, Місько Барбара і в такт з ними провадять вечір їхні спільники, неможливо залишатися спокійним. Пишу саме «спільники», бо це мовби таке собі Таїнне Братство сучукрмистців безкорисно закоханих в Україну, учасники котрого час від часу, поодинці чи гуртом, являються народові, дозволяючи йому одним оком зазирнути у глибини тої любові.
Емоції, отримані тоді, свіжі в мені й досі. Навіть гірше – вони мучать мене вже більше року, взивають до моєї невиписаної совісті. Просто якось вийшло, що виданню на котре я тоді працювала, цей матеріал не вписувався у формат. Тому їздила на концерт радше для розваги, ніж по роботі. А про Москальця таки необхідно писати, особливо зараз. Бо не політики ведуть людей уперед, а слова пісні Костя Москальця: «Треба встати і вийти… Нову свічу запалити... Над собою здійняти. Долю шукати… Більше її не втрачати».
Таких людей як він в Україні непомірно мало. Обізнаних, інтелігентних, досконалих у римах своєї поезії, світломістичних у зворотах своєї прози, тонкообразних у верлібрі…
Оринка (у фойє Київського Центрального будинку художника): Пане Костянтине, Ваша творчість є надзвичайно глибокою і тонко виписаною. Вишуканий такий стиль, викоханий, з летким і м`яким плином мови. Вона перегукується з творчістю японських авторів. Ви захоплюєтесь літературними традиціями Сходу?
Кость Москалець: Так, звісно ж багато читаю японських авторів. Дякую, що Ви помітили, - Сей Сьонаґон, Кобо Абе, Ясунарі Кавабата, Мацуо Басьо…
Оринка: «Вечірній мед», то була перша книга, котра відкрила мені Костя Москальця ..і Львів заодно. Забігайлівки «Домова кухня» і «Українські страви» стали й для мене називатись «ДЕмова кухня» і «Українські сПрави», як у Вас. Той твір, він автобіографічний, правда?
Кость Москалець (сміється): Скажу більше – він документальний! А у Львові я не був уже тридцять років.
Оринка: І Ваша славнозвісна пісня «Вона» написана теж у Львові? Письменниця Ганна Гримич у післямові до книги Г.Пагутяк «Слуга з Добромиля» пише, що пісня «Вона» написана саме для Галини Пагутяк…
Кость Москалець: Ні, ні в якому разі. Це вони собі понапридумали. Галина звісно ж була моєю дружиною, але та пісня не про неї і не для неї.
Оринка (трохи шокована, бо не знала цієї частини життя Костянтина): Дружиною? В неї теж гарна манера написання текстів. Пані Галина Пагутяк що, висилає Вам свої книги на попередню редакцію?
Кость Москалець (злісно): Ні. Ми не спілкуємося.
Так і не запитала, кому ж присвячена «Вона», бо Костя забрали на сцену. А там вже велась передконцертна розмова з журналістами про альбом «Армія світла» і його презентацію.
Оринка (у концертній залі на прес-конференції): Все-таки Ви багато років жили самітником на Чернігівщині. Якими словами-вмовляннями Віктору Морозову і Тарасові Чубаєві вдалося Вас витягнути на сцену?
Кость Москалець: Ну, на це питання хай самі вони відповідають.
Віктор Морозов: Не скажу…
Тарас Чубай: Насправді, це питання до мене. В оригіналі ми мали умертвити Костя, привезти його на концерт у труні і оживити вже тут, на сцені, за допомогою найновітніших досягнень сучасної медицини. Але він погодився приїхати так, то довелося план відмінити.
Оринка: Ого… А співпраця по написанню пісень до альбому була такою ж складною? Ви, Костянтине, не виїжджали з дому? Хлопці гуртом приїжджали до Вас?
Кость Москалець: Я складав пісню, наспівував її під гітару в формат mp3, на комп`ютер, і висилав електронною поштою Вікторові. Тоді він співав її, робив з хлопцями аранжування, записувався у студії, присилав мені електронкою назад, щоб я послухав. Так і співпрацювали.
Оринка: І що, у Віктора виходить відтворити Вашу пісню з першого ж разу? Точно так як Ви самі її чуєте? Не було непорозумінь, жорстких суперечок?
Кость Москалець (розгублено): Ні, ніколи… Які суперечки?
Віктор Морозов виразно розводить руками, Тарас Чубай посміхається у борідку.
Оринка: А дизайн альбому робив Влодко Кауфман, я так розумію…
Кость Москалець: Ой, з дизайном, там таке вийшло… Справа в тому, що мені було видіння: в один момент я побачив назву альбому та його вигляд, і тоді залпом написав зо три десятка пісень… На обкладинці мали бути чудові білі крила ангела. Але дизайнер як собі зрозумів, так і здизайнував. Вийшли обрубані крила гусака, та пізно було щось міняти, бо не встигли би вчасно видрукуватись у типографії.
Далі – мелодійне мереживо добротного українського року. Виспіваного Віктором Морозовим, Тарасом Чубаєм, Росавою, глибокого текстами, рясного талановитим перебором і боєм гітар Джона Сука, тих же Морозова і Чубая, ритмічного ударністю Андрія Надольського , клавішами Юрка Дуди (гурт «Четвертий кут»), молодими голосами Тріо Каті Гапочки, звуками віртуозних струн Київ-бленд квартету, приджазованими відголосками гобоя.
Під час концерту Віктор Морозов (також відомий як перекладач «Гарі Потера») піджартовував: «Тараса Чубай – це той, хто краде у нас пісні. А як це відбувається: ну, придумав Кость пісню і заспівав її, потім взяв я ту пісню, і теж заспівав її. І що? Нас всі почули. Добре. А потім Тарас Чубай забирає у нас ту пісню, і що робить? А перетворює її у всенародний хіт! Ось який молодець цей Чубай!»
Ще Морозов співав пісню Москальця «Пада листя» разом з Росавою. Казав, що так просила його дружина. Як істинно праведний «батько чотирьох дітей, меншенькі дітки котрого молодші за його онуків», Морозов був нажаханий відкриттям, що пісня «Зірка ясна», де є слова «..можеш мене не любити,/ тільки не зникай!» насправді написані для його донечки Зірки. Донька, виявляється про це здогадувалася…
Вийшов Тарас Чубай і перед виконанням першої пісні завважав за потрібне виправдатися, що то найперший текст Костя Москальця, на котрий він написав пісню, і що можливо, публіка його не зрозуміє. А тоді зазвучала добротна пісня «Золота трава». І публіка виспівувала-викрикувала те загадкове «Зо-ло-та тра-ва!» у приспіві, не надто вникаючи, які слова ховаються в основному її тексті.
В той вечір Тарас дізнався, що чудова лірична пісня «Ти втретє цього літа зацвітеш,/ такою квіткою, тендітною, п`янкою, –/ кімната втратить риси супокою,/ бо речі увійдуть у твій кортеж…» написана кактусові, що зацвів на підвіконні…
А загалом, мене трохи розізлило невміння наших милих митців спілкуватися з журналістами, невідчуття того, чого не можна ляпати уголос. Кость порозкривав таємниці своїх текстів, через що можуть в його чудових піснях розчаруватися багато юних романтиків. А Віктор сам же обізвав свою кльову батярську пісню «Наливайко» сердючківською. І забагато розповсюджувався про те чим і як хворіє Кость. Думаю, панові Костянтинові було незручно…
Ось такий він, Кость Москалець, котрий зсутулюється на сцені, розгублений і розчулений, котрий не знає, куди дивитись і як реагувати на те, що повний зал людей у Києві, Харкові, Львові… вітає його стоячи, аплодує йому стоячи, співає його слова: «…а коли вже не буде нікого/ на білій землі,/ лиш тоді ти відчуєш тривогу/ і навіть любов,/ до дивних людей/ ..о, май діа Юкрейн (оh my dear Ukraine)», – стоячи. І таке відчуття, ніби вкляк на порозі якогось звершення, ніби нинішній концерт – це той емоційний максимум, з котрого почнеться відлік нового часу, ніби кожний, хто тут побував, став часткою чогось виняткового – воїном Армії світла; і ніби це світло, наче бомба сповільненої дії, ще спричинить не один вибух у майбутньому, а нинішній концерт буде вписано у підручники Новітньої історії Великої України.
| Коментарі (1) |
|
| |
0
