Психологія релігії така, що людину вірою ставлять на Суд Творця Всесвіту, Бога. Найбільш релігійними бувають найчутливіші, справедливі, працьовиті, порядні, творчі та дійові - совість та геноносії нації, а також усі гіпнабельні люди, у яких не може бути вибору, якщо вони потрапили під вплив професійного маніпулятора свідомістю.
Найстаріші релігії фактично є етикою особи в усіх без винятків ситуаціях. Те, що вимагає "Влес Книга", можна узагальнити у два положення: п’ятикратно пиячити для слави богів, та збройною рукою конфліктувати не лише з чужинцями, а й з усіма українцями іншої віри заради Птиці-Слави. Від "слави" щоденного п’ятикратного пиятикування (ст.77) з усіма богами та поміж собою ніби і пішла назва слов’ян. Добре ж ми прославлені.
У мене в руках дорогий, подарунковий варіант однієї з останніх публікацій "Велесової Книги". Волховника. Київ. "Такі справи", 2002 рік, перед яким зазначено 7510 рік, не менше і не більше. Науково-популярне видання. Літературний переклад і релігієзнавчий коментар Галини Лозко. Рецензенти: Колодний А. М., доктор філософських наук, професор. Панченко П. П.,доктор історичних наук, професор, академік УАОІ. Уткін О. І., доктор історичних наук. Та й сама пані Галина, як дізнаємось зі сторінок 5 та 366, є "етнологом, релігієзнавцем і кандидатом філософських наук", духовним провідником Об’єднання Рідновірів України, автором понад 70 українознавчих праць, та й ще й філологом за освітою. Один цей перелік титулів є надійним дахом для, як ми вважаємо, творища НКВС, розкриваючи, не те що шпарини, а ворота в науку та освіту, але й дозволяє нам поспілкуватись на відповідному рівні з фактичними аргументами: і філософсько, і релігієзнавчо.
Після прочитання книги напрошуються перші питання: "Хто висвятив професора В. Шаяна у Волхва Рідної Віри (усе з великої літери)? Від кого отримав повноваження Мирослав Ситник (Старший Проповідник) висвятити науковця Галину Лозко у "Волхвиню Зореславу"? Чи не від батька Миколи Ситника, інженера за фахом? Звідки такі прізвища авторів книги, як Анатолій Богород, Ярослав Оріон та інші? Хто фінансує усі ці "Такі справи", "Свароги", школи, музеї, видання, собори, Центр Об’єднання Рідновірів, суперсайт Української імперії із сотнею сайтів у Інтернеті? Якщо такі кошти витрачені на перелічене, і, напевно, на неперелічене, то чому не знайшлось якогось долара на спростування численних звинувачень "Велесової Кнгиги" як фальшивки?
Галина Лозко закінчила філологічного факультету Київського державного університету ім. Шевченка, то чому вона фахово не спростувала експертизу "Велесової Книги" Л. П. Жуковської, доктора філологічних наук, історика російської мови та діалектолога, найпершого ворога Рідної Віри?
Пані Галина публікує в кінці книги біля двох десятків сторінок бібліографії, від якої очманіє будь-хто. На нашу думку, там бракує однієї брошури, Кримінального Кодексу України, в якому є стаття про кримінальну відповідальність за експертизу, а також ігнорування нею, якщо, скажімо, прокурор Києва, за поданням Міністерства науки та освіти України, звернеться зі справою до суду з вимогою припинення кимось фінансованої метушні біля фальшивки та існування псевдорідновірів. Жуковська виконала лише мовознавчу експертизу, але можливі і інші форми її, які до цього часу не виконані, можливо і за браком фахівців: криміналістична, політична, історична, релігієзнавча, бо у цій справі все шите білими нитками, з розрахунку виключно на простаків.
То ж почнемо з положень експертизи, замовленої Академією Наук у фахівця Жуковської. На жаль, у комп’ютері нема древніх літер, тому нам доведеться обмежитись окремими висновками Жуковської з публікацій в журналах "Вопросы языкознания" та "Русская речь". "Совмещение в одном памятнике, причем памятнике оригинальном, указаний на закрытое и одновременно открытое произношение звука, восходящего к е, а также этимологически правильных написаний свидетельствуют против ее достоверности" ст. 144. "Таким образом, данные языка не позволяют признать текст "дощечки", изображенной на фотографии, древним, а самый памятник - предшественником всех известных славянских древних рукописей. Не является "дощечка" также и более поздним памятником, написанным после распространения кириллицы у славян. Рассматриваемый материал не является подлинным" ст. 144. (Вопросы языкознания. 1960. №2. Жуковская Л. Поддельная докириллическая рукопись). "В графике "дощечки" представлены буквы развитой кириллицы, передававшие специальные славянские звуки речи, отсутствующие в греческом языке: б, ж, з, ш, щ, ъ, и др., но в то же время для предания вида древности писавший "дощечки" заменил ч буквой щ" ст. 114. "В начертаниях букв по кириллическому алфавиту, человек, писавший дощечки Изенбека, пытался дать древние начертания кириллицы, зафиксированные в памятниках Х-ХI веков, но в ряде случаев сбивался на новейшие почерки, имитирующие современные печатные буквы" ст. 114. "Писавший дощечки человек плохо знал, где следует употреблять букву ъ, а где не следует" ст. 115. "Образуя морфологические формы, автор дощечек уподобляется современному писателю, не знающему истории языка, но пытающемуся писать "по-древнему" ст. 115. "Буквально весь текст "Велесовой Книги" в лингвистическом и палеографическом отношении представляет собой странность, которую мог написать только человек, совершенно не осведомленный в истории русского языка и его истоков" ст. 116. "Это совершенно явная и грубая подделка, в которой нет ни "таинственности", ни "загадок". Единственное, о чем может идти речь, это установление автора подделки, что уже не относится к истории научных гипотез...Мы далеки от того, чтобы приписывать эту подделку С. Лесному или Ю. П. Миролюбову. Не будучи лингвистами и историками письма, они попали в плен идеи о древности дощечек, уже в 1919 году, когда их нашел полковник Изенбек, они были бы разрушенными временем... Видевшие эти дощечки неспециалисты называют их число 35. Но мы полагаем, что их изначально было 45, и что они - одна из подделок А. И. Сулукадзева" ст. 117. "Вопрос о поддельности Велесовой Книги рассматривала группа ученых: академик Б. А. Рыбаков - всемирно известный археолог и историк-славист, В. И. Буганов - чл. кор. АН СССР, историк, выдающийся ученый по изучению и изданию летописей, Л.П. Жуковская - доктор филологических наук, историк русского языка и диалектолог" ( Жуковская Л. П. "Влесова книга"... Почему же не Велесова? (Об одной подделке) Русская речь. 1980. №40).
Усе це пані Галина, "дякуючи Сварогу за допомогу", мала б "переможно" та "патріотично", "волховно" та "священно", або, простіше, науково, спростувати перед тим, як розкручувати бурхливу язичницьку діяльність.
Зафіксуємо "статистику" зі ст. 345:" Всього текстів дощок Велесової Книги знайдено в архіві Ю. Миролюбова - 77, з них 72 повних і 5 у фрагментах. Розмір дощок 38х22 см, завтовшки від 0,5 до 1 см." Експертиза Жуковської стосовно дощок така: "Фотография, опубликованная С. Лесным, не является снимком с доски. В ней на расстоянии 2-2,5 см, 6,5 см, 10,5-11 см, 15,5 см от левого края прослеживаются тени, образующиеся, по-видимому, от сгибов материала, с которого производилось фотографирование". (Вопросы языкознания. 1960, №2, ст.142). Тобто, фотографували не дощечку, а папір. Та й Жуковська не зробила всіх експертиз. На ст. 36 Волховника повідомляється, що всі дощечки мали отвори, через які вони з’єднувались шнурком чи паском. Хай пані Лозко покаже той "отвір" на фото "дощечки" зі сторінки 228-ої. Криміналістика встановить, що подібне не може бути отвором, а графічно нанесеною плямою. Кількість дощечок попередньо визначена для преси числом 35, то як сталося, що в архівах померлого хіміка їх назбиралось аж 77? Чому про цю кількість він раніше не повідомив, якщо інформація виходила виключно від нього, і фотографії робив виключно він? Будучи доктором хімічних наук, він не міг не знати, що спеціальний аналіз встановлює древність раритетів. Враховуючи, що полковник Ізенбек був п’яницею та не придавав значення дощечкам, то чому так зацікавлений ними Миролюбов не викупив їх у нього за спиртне? Чому не взяв для аналізу бодай скалку від дощечки, або саму дощечку? Ніхто, крім доктора хімії дощечок не бачив? Чому б не задати питання реставраторам про те, чи можуть продовж тисячі років вціліти дощечки, товщиною півсантиметра та ще в екстремальних умовах на горіщі будинку, де їх відшукав Ізенбек? Чому у пані Лозко не викликає подиву те, що місцевість маєтку Ізенбека спочатку заявлена між Тулою та Курськом, а потім виявилась у Харківській губернії? То чи існували взагалі "дощечки" і сам "козак тюрської крові" Ізенбек? Чому нічого не пов’язується з непрофесійністю перших дійовий осіб біля дощечок: Ізенбека-археолога, Миролюбова-хіміка, Скрипника-інженера?
На ст.41 дізнаємось, що Ярослав Оріон (Драган) написав аж 240 сторінок машинопису "Велесова Книга", на кожній з яких відбилось загальне для всіх аматорське тавро непрофесійності. Та пара речень затримує увагу: "Якщо Влес Книга - це фантазії, то кому вони потрібні? Підробка виправдована тоді, коли хтось шукає слави, грошей, або ж насміхається". Підійшов наш автор до суті "кому вигідно?", та знову збився на дрібноту. А питання тут у першу чергу політичне, за яким потягнеться увесь комплекс проблем: територіальних, етнічних, міжнародних, військових, економічних, духовних та надзвичайно трагічних для України.
Основна мета витвору НКВС - розколоти суспільство, націю, православіє - умову єдності козацького роду, покрутити історію, вживити в неї потрібне бачення та епізоди, інформацію спрямованої вибухівки довгозатриманої дії, відколоти від суспільства найдовірливіших, найвідданіших, нацькувавши одного на іншого, на пращурів, на суспільство, сусідів, витіснити ідею мирного життя ленінською боротьбою, що і вдалось у повній мірі. Чи можуть аматори відчути те, що саме вони стали отим вірусом, що розсіває зло над усім нашим родом: і мертвими, і живими, і не народженими? Не випадково кожний з авторів закликає комплекс фахівців до грунтовного аналізу, не здогадуючись, що цей аналіз буде для них нищівним. Тому фахівці і мовчали, що відбувалося це за часів КДБ. Тут трупний дух, тут пеклом пахне.
Аналіз цей виконує фахівець гуманітарних наук. У вкладниці мого диплому директора гуманітарних закладів нараховується 52 дисципліни, серед яких 5 - з філософії. Це - програма вузу часів брежнєвської гігантоманії і в науці. Вона була в свій час добре відомою на Заході. Директор виконує свої обов’язки. Чому нема в мене наукових ступенів і звань? Бо моє прізвище з 13-ти років знаходилося в чорному спискові НКВС-КДБ з неможливістю друкуватись. І через допит я пройшов із вимогою дізнатись у чомусь, про що я не здогадувався до 45-ти річного віку. Побувавши в комі добу, чи місяць, я бачив у дзеркалі власне обличчя, тому не будемо вимірювати патріотизм ні мішками політичної крові, ні тієї, яку змили з підлоги після допиту дитини в 13 років.
Читаючи текст книги, я виписав біля сотні положень, аналіз яких потребував би не менше 240 сторінок Драганівсько-Оріонівської похвали цьому витворові, ніби аж напрошуються еразмівські аналогії. Та у мене нема ні можливостей публікацій, ні джерел рідновірівського фінансування, тому матеріал доведеться узагальнити та згрупувати в короткі розділи.
Стосовно "патріотизму", то саме ним замовники та виконавці книги і переборщили, і пересолили, і переперчили. Забагато текстів довелось би виписувати, тримаючи в думці репліку Марка Твена про чудову штуку партіотизм, як останнє пристанище мерзотника.
Одразу скажу гіпотезу, яку буду обгрунтовувати фактами тексту. "Влес Книгу" виконала...гуманітарна шаражка української еліти ГУЛАГу під катуваннями та погрозами фізичного знищення в 1933-35 роках часів єжовщини. Одним із основних виконавців міг бути Микола Зеров, перекладач Іліади, який добре знав грецьку мову та не знав секретів древньослов’янської мови, тому експерти відділили грецькі літери від старослов’янських. Співавторами та консультантами з історичних, творчих та сценаристсько-режисерських питань могли бути: професор С. Анічков, український шекспір Микола Куліш та режисер-режисерів Лесь Курбас. Щоб слухи про злочин НКВС проти минулого України випадково не поширилися б будь-ким, розсріляли усіх 1100 осіб еліти нації, і не на Соловках, де вони перебували, а в Карелії. Та виконавці перехитрили Єжова, який примушував складати манускрипта, і Берію, який почав поширювати його у 1953 році через А. Кура у Сан-Франциско з відомими тепер заграваннями з українством, заклавши велику кількість кодувань, недосяжних для чекістів, але зрозумілих фахівцям. Вони дочекалися свого часу.
Що примусило карлика за зростом, але наполеоном у самооцінках, Єжова здійснити засобами НКВС таку масштабну авантюру? Архіви Луб’янки, таємної поліції царя, так званого Третього відділення фальсифікації та паскудств, шпигування та провокацій. Хоча і запущено в люди слушки, що архіви Луб’янки спалили у 1917-му році, та це може бути не більше ніж черговою брехнею чергових відділів дезинформації ЧК-ГПУ-НКВС-КДБ. Заплічних справ майстри Єжова могли розкопати таємні документи того, як творили дезо: Олексій Михайлович, Петро Перший, Катерина Друга, Микола Перший, особливо в частині літописотворчості, самовидців, драгоманових, кулішів, ліплення дум, пліток, слушків, набрьохів та цькувань. Напевно Єжов запропонував цю стратегічну розкрутку Сталіну, щоб вирости в його очах, якщо не в зрості, то в паскудствах, - ідею розколу українства релігією, бо навіть голодомором 1933-го його не вдалося приборкати, нацькувати на нащадків козаків-християн - нововірних язичників. Та Єжов підписав і собі смертного вироку, бо і сам був носієм інформації.
Ніяких дощечок не було і не могло бути. Рубльовські "дощечки" в Ермітажі, які вдвоє, чи втроє "молодші" від влесових, і законсервовані воском та століттями реставруються фахівцями, приводять до категоричного висновку: дощечки товщиною 0,5 см без постійної спеціальної реставрації та на горіщах з температурними змінами зітліли б.
Та погодимось з тезою фігурантів з божеськими прізвищами, що основне міститься в тексті.
Тож узагальнимо аналіз у такі файли, як у комп’ютері: космогонічний, історичний, релігійний. Останній розділимо на язичницький та, як нам нав’язують, юдо-християнський з виходом на політичні висновки. Між цими розділами побавимось дрібничками, з дуже м’яко кажучи, фахової невідповідності претендентів на виключність так званої Рідної Віри, бо це - єдина "віра", яка величає сама себе з великих літер.
Космогонічна концепція найбільше свідчить про те, що манускрипта зліплено у наші часи. 130 язичницьких богів, вони ж - Триглав, вони ж - єдиний Бог, висиділии яйце - земну кулю та підвісили її собі в космосі, де підвісками, амортизаторами, чи як це можна "зредукувати", слугують стосунки між Явою, Правою та Навою, реального - з потойбічним світом. Українцям підсовується патріотично-шовіністична теза про те, що їх язичницькі боги знали про землю-яйце задовго до Коперніка. Як задовго, подається в роках - 1300 років до приходу готів Германаріха на Дніпро. Враховуючи, що після готів минуло близько 1700 років, то це - кругленький термін - 3000 років. Тобто українці є ібералесом. Перший з перекладачів книги Яценко навіть топографічно знайшов "укрів", та кандидат філософських наук, вона ж Волхвиня Зореслава, це відкидає. Переповідається відома теорія про древні часи, коли арійці (від імені русича Ора) пішли собі мандрувати до теплих морів, одні - до Персії та Індії - на схід, інші - до Італії та Франції, на захід. Логіка вимагає поставити питання, чому ці, найдосконаліші мандрівники-арійці-русичі та забули про основну роботу власних 130-3-1богів - творення яйця-землі? Невже найкращі у світі боги та не наказали їм шанувати саме цих богів, пам’ятаючи їх працю у поті лиця по створенню всесвіту, тобто космогенну теорію з підвішеними яйцями? Жоден з народів, куди потрапили наші арійці, такої теорії не пам’ятає. Щоб не бути голословним, звернімось до дошки 26, 5 ст. 177, яку пані, вибачте, Волхвиня Зореслава, анотує не двозначно: "Як боги вели людей своїх" (тож і Ізраїльський бог ніби скопіював собі водіння від язичництва). "І так ішли далі і бачили землі теплі і нехтували ними, бо багато чужих племен там сиділо, і йшли далі - це Боги вели їх". Як могло статися, що язичницькі боги створили землю для язичників, а в найтепліших місцях, проти їх волі, позасідали "чужі" племена? То хто створив ці чужі племена, не питаючи язичницьких богів? Чому наші племена не передали чужим племенам основу основ - Рідну Віру язичницькую з її космогенно підвішеними яйцями-планетами? Одно з двох. Або в похід зібрались одні п’яниці, які з усіх сотень молитов користувалися єдиною з дошки 3-Д, 3 ст. 65: "Пиймо сурицю на знак благості і єдності з Богами, які живуть у Сварзі, і з нами п’ють за щастя наше". У нас, не виволхвованих, виникає питання, чому суриця зі ст. 64 на ст. 155 вважається суриною (як уриною) та цей факт у словничкові не зафіксовано панею упорядницею?
Але ж Сварга та боги не були матеріальним, а духовним світом, тому матеріальну сивуху дудлити не могли. Виходить, що пілігрими та 130-3-1 богів на небі, тобто у Сварзі, так "п’ятикратно" та "щоденно" насуричалися, що і власний розум просуричали, аж поки полковник Кадебек, вибачте, Ізенбек, козак тюрської крові, цього розуму та не повернув після рейсу від Луб’янки до Брюсселя, на 35-ти, тобто 77-ми дощечках-папірцях, після чого і сам засуричався.
І перед Коперніком теорії підвішених яєць немає місця, бо землю зовсім ніхто та ніколи не підвішував, а умовами її існування є рух на орбіті та гравітація. Неосвічені чекісти-атеїсти повірили в це, а для науки режисер Лесь Курбас заклав метафору-password(кода), як космогонічного проколу Єжова.
Все! З космогонічною теорією покінчено, не єднаючись із богами у суцільному суричанні. На ст. 64 дошки 3-А.1 читаємо пояснення Волхвині Зореслави ще одного лінгвістичного похідного від сурини: "сурі - сонячні кола, сяйво". Виходить, що сурина та сурі мають спільного кореня та напевно появляється: друге після надмірного вживання першого. Ну й жартівники Зеров з Курбасом та власними passwordами, навіть на Соловках, навіть після катувань, навіть перед могилою.
Читаємо кардинальне пояснення Волхвині на тій же сторінці: "Велес - Бог таємничих знань, покровитель музики і поезії, опікун домашніх тварин і багатства, зв’язковий світів Нави і Яви, господар нічного часу - він і "викочує", витягує колісницю Сонця на Небо". І як він встигає виконувати усе перелічене при постійному суричанні з кожним із суричальників на землі та на небі? Напевно всі тому і втратили розум, тобто Віру Рідну, роту богів та космогенну теорію з підвішеними яйцями, бо основного скотського бога перенавантажили як простого гуманітарного академіка.
Волхвування для нас - річ у зоні "таємничих знань", а поезія та музика є нашим фахом. Спитаємо пана Скопенка, чому він за роки навчання в університеті не переконав майбутнього філолога пані Лозко у тому, що ані музики, ані поезії біля скотини не пишеться та не відтворюється? Тому скотський бог потребує гуманітарного захисту правових та громадських організацій від надмірної експлуатації його у несумісних сферах. Ненависний для пані Галини "юдо-християнський" Бог здогадався, що ізраільців треба спочатку примусово відірвати від скотини, м’яса та кочівництва і лише потім залучати до науки, мистецтв, музики та поезії. Язичницький Велес до цього ще не доріс. Чи не тому і "поетичність" Велесової Книги, про яку згадує пані Галина, має не той запах, точніше, поезією і не пахне. Теорія поезії викладена Арістотелем у "Поетиці", була знівенеченою олександрійцем Трифоном та затьмареною клерикалами середньовіччя і такою ж гуманітарною темрявою "страни Совєтов", тому і уявлення пані Галини про поезію є ідентичним уяві арійців про космогенні яйця після п’ятикратного суричання з богами. Поезією є мистецтво мови, а це - найслабше місце "Влес Книги" із греко-чешсько-церковним сурогатом, чи то пак, сурилом-суриною-сурі – сурлом.
Доплентались ми, нарешті, і до історичного аспекту.
Дуже відомі та шановані люди, яких суспільна течія викинула на мілину біля велесової ями, тобто дажбожі шанувальники, можуть переконатись, як фальсифікаторами імперії, під кетчупами патріотизмів, рідної сорочки, виключності та іншого ібералесу, українців нацьковують на українців, одбираючи при цьому їх долі та минуле.
На дошці 6-А.1 ст. 88 згадується "Карпатський вихід". Не правда, оригінально? Поносимо останніми словами "юдо-християнсто", а те, що "це" є плагіатом біблійного виходу, змавпованого від тих самих "юд", аж ніяк не можемо "примітити".
Нас переконують, що русичі зійшли собі з Карпат. Що вони там робили протягом якихось 4500 років після того, як язичницькі боги та висиділи для них яйце-землю? Джерело цих "знань" можемо вичислити з лазерною точністю. Саме у 1933 році, коли на Україні була заарештована вірогідна гуманітарна шаражка авторів манускрипту, ленінський історик-дезинформатор М. П. Покровський оприлюднив свою "Русскую историю в самом сжатом виде". М. Партиздат. 1933. Ось що він поширював як керуючу вказівку для виконавців чергового опусу на Соловках: "Первое время славяне занимали только небольшой юго-западный угол этой равнины, нынешнюю Западную Украину. Несколько позже они заняли среднее течение Днепра и Полесье"(18). Чекісти на Соловках, за схвальною оцінкою М. Горького, який бачив їх власними очима, як, можливо, і очі пізніше убієнної шаражки, "чєрті полосатиє", перебрали і цього ліміту Покровського, загнавши слов’ян аж у льодовики Карпат для велесово-соловецького виходу з Карпат після 4500 років зимування.
Пише історик якраз те, що шаражники передряпували на ерзац-мові та на папірцях під дощечки. Ну вийшли то й вийшли, а нам що до того? Та справа в тім, що слов’яни ніколи ні звідки не виходили та нічого тут не завойовували, бо завжди перебували на власній землі. Це просто підводять суспільну думку під "право" одбирати у слов’ян їх землю. В усіх країнах Європи є карта континенту початку нашої ери. Більшість території Європи, від Балтійського до Чорного моря та до Босфору, займали слов’яни. На місці сучасної Німеччини біля Нордійського (Балтійського) моря жили бодричі, лютичі, поморяни. Ця карта розміщена і на останніх сторінках Іпатієвського літопису. На жаль, і в "Повість временних літ" зацікавлені фантоми вклинили фальшивки про аналогічне походження слов’ян. Що з цього випливає? А ось що. На ст. 192, дошка 29, 4, після патріотичних демаршів на адресу римлян та греків, яким чомусь приписують обзивання нас словом "ворове", відносно нашої землі "волхвується" наступне: "І се земля також взята мечем і кровью, і така земля". Саме цим текстом встановлюється право гвалту та насильства. Якщо слов’яни отримали власну землю мечем і кровью, то встановлюється "міжнародне право" тим же мечем і кров’ю, звичайно cлов’янською, голодоморами винищити цих слов’ян, і наша земля стане не нашою, що і намагалися вчинити протягом 80-ти років і зараз продовжують. Чи влаштовує таке "право" найправіших національноосвічених членів Рідної Віри? Чи не справедливішим було б вважати будь-коли та будь-ким завойовані наші землі - слов’янськими та не поганськими, чи ще якимось там рутенськими, про що тисячоліття мріють наші благодійнички з-поза Карпат?
Вдумаємось у сенс тексту дошки 32, 2 ст. 201: "А також земля готська стала руською, і до кінця пребуде". Ніби патріотично, та насправді наша земля ніколи готською не була, як і не була гунською, аварською, угорською, печеніжською, половецькою, татарською, як і в минулому сторіччі - німецькою, румунською чи ще яких зайд після 1941 року. Вона завжди була та має бути руською, хоча тимчасово загарбаною. По-друге, наполегливо, "історично та патріотично" нав’язується "право" "мечем", тобто насильством, підлістю, обманом, голодоморами п’ятих колон "юридично" змінювати власника нашої землі. Чи потрібне це "право" будь-яким націоналістам, патріотам чужих зазіхань? Дошка 37-А, 3 ст. 219 знову нав’язує принцип загарбництва, ніби притаманний і нам: "І тому зайняли се ми землю нашу і спокійно обробляємо її". Щодо спокою, то його ніколи не було, як і того, що ми свою землю у себе та займали.
Відомо, що євреї допомогали Леніну в подіях 1917-го року та не відомо, як він їм віддячив. А був він найбільшим ворогом єврейства, як нації та Ізраіля. Він навіть не вважав євреїв народом та письмово вимагав асиміляції їх, тобто зникнення в історії. Ось документи: “Представляют ли из себя евреи особый народ? Хотя в очень давнем прошлом они несомненно были народом, тем не менее я отвечаю на этот вопрос категорически нет”... “Совершенно несостоятельная в научном отношении идея об особом еврейском народе реакционна по своему политическому значению”...”Еврейский вопрос стоит именно так: ассимиляция или обособленность? И идея еврейской национальности носит явно реакционный характер не только у последовательных сторонников ее (сионистов), но и у тех, кто пытается совместить ее с идеями социал-демократии”. (В. И. Л. П.С.С. изд. 5 т. 8 ст. 73, 74). Далі діяло правило Горького: “если враг не сдается, его уничтожают», що у повній мірі вчинили більшовики з бундівцями, меншовиками, яких насправді було набагато більше від самопроголошених більшовиків, вибиваючи їх фізично. Тобто, ленінці не звільняли слов’янські землі для іншої нації, а планували знищити усі без винятку нації, які б стояли на заваді їх світовому пануванню. Плани напівтатарина, соціал-демократа Леніна щодо євреїв втілював у життя напівавстрієць, соціаліст Шикльгрубер-Гітлер. Ми не випадково нагадали ставлення вождя до євреїв. Можна цитувати не лише його відмову відокремлення грузинам, а й руському самоуправлінню на власній території. Якщо таким було ставлення до нації найближчого оточення, то на полову культурної автономії України могли зловитись лише горобці Скрипника.
Перші в історії концентраційні табори для цивільних (бажано для народів та людства), які реалізовані у тисячах закладів ГУЛАГів та ШТАЛАГів, з крематоріями, кісткодробильними машинами, найміцнішими канатами з жіночого волосся, шкірою людей для диванів та крісел, плащів-шкірянок, курток, лосинів, чобіт, рукавичок, портфелів, сумочок, жіночих прикрас (під скіфів та готів), тероризм, детально розписані інструкції для бандформувань (рабочих отрядов), блуд, садизм та дикість яких не снилась і готам, заклики до мародерства, грабіжництва, убивств, війни - усе це вийшло із творищ Леніна та чекає уваги правників.
Наступним епізодом історичної фальсифікації є інформація щодо Аскольда. Дошка 29, 2 ст. 190: "Се Аскольд іде з варягами своїми до нас і сей Аскольд - то ворог наш. Се мовить нам, що йде захищати нас і бреше, бо такий же ворог, як і греки".
По-перше, Аскольд та Дір не були варягами, а київськими князями, про що свідчать історики (М. Грушевський). По-друге, впродовж усього патріотичного напомповування читача формується образ ворога-грека на фоні переможних битв русичів з еллінами та римлянами, легіон яких русичі розбили та примусили працювати на себе. Якщо б щось подібне відбувалось, то численні історики античного, римського та арабського світів це зафіксували б. Відомі слов’янські напади на Візантію до появи русів. Грецька культура античного світу була найвищим проявом культури людства взагалі, культура України дохристиянського періоду була прогрецькою. Грецьке коріння це - наші дослов’янські гени. То як можна нацьковувати нас від імені НКВС на наших пращурів у ненависті до минулого, до наших генів? Довколишні міста навкруги Києва мають не лише грецькі назви, а й двійчаків у Греції та її колоніях.
Рідкісний за дитячою наївністю текст. Дошка 7-А 2 ст. 92: “ А в той час називали наш рід карпини. А як стали жити в лісах, то мали назву древичі, а на полі були, імено мали поляни”. По-перше, не древичі, а дреговичі, древляни, а поляни з дреговичами були різними племенами. По-друге, поляни походять не від назви ріллі, а від грецького “полео” – активність. І центром полян, колишніх гелонів, був Гелон-Київ. Нацьковуючи на все грецьке, протиставляють нас нашому корінню. Поліс у греків означав місто, державу, тому полянами зовсім не були смерди, а скоріше городяни-державники доруського періоду. Можливо, що саме про період державності полян зібрав бібліотеку Ярослав Мудрий, книги з якої палили “Петро да Катерина”, нав’язавши нам самовидців та Влесів. Територія полян чітко зафіксована на усіх картах істориків – київський регіон. Якщо несторівський літопис свідчить, що саме поляни стали русью, то аж ніякі русичі із Карпат ніколи не сходили. Якщо відома дата появи русів в історії –750-750 роки н.е.. за 100 років до появи у нас варягів, то відпадає нордійська теорія походження назви Русі від варяжського острова веслярів Rossland. Залишається єдиною гіпотеза, що Русь пішла від назви притоки Дніпра Росі , як від назв інших приток Дніпра пішли назви міст Москви та Самари.
У наступному епізоді, дошка 17-Б ст. 142 згадується місто Голуне, звичайно ж у патріотичному чаді. Коментар пані Лозко такий: "Голуне, Голунь, Колуне - вірогідно столиця одного з руських племен, можливо - Гелон - місто, збудоване отцем Ором в голих степах між Дніпром та Волгою". Звідки таку купу гіпотез про "голі степи" та руські племена за тисячу років до їх появи надибала кандидат філософських наук? Ми можемо опертись на протилежну інформацію, що саме цього Гелона побудували не будівничі містичного Ора, отця арійців, а саме греки, на яких нацьковує нас це творище. І був Гелон попередником Києва на пагорбах Дніпра, та що саме гелони (за гіпотезою) стали полянами-слов’янами та лише потім - русами.(С. Шелухін. Україна. Бескид. Дрогобич. 1992. ст. 97). І перетягування Ора у власну історію свідчить про те, коли була написана фальшивка. Саме у тридцятих роках нацисти на увесь світ проголосили себе арійцями (нащадками Ора). Час написання фальшивки - 1933-35-ті роки. До цього часу Ора ніхто не тривожив на тому світі посиленою увагою.
Питання походження руських племен висвітлене багатьма авторами. М. Грушевський в "Історії України-Руси" приділив походженню цього терміну велике дослідження, та жодний з авторів не пірнув на такі глибини часу, як пані Лозко із замовниками "Влес Книги". Три тисячі років дає пані Лозко походженню русів, навіть у тому тексті, якого ми цитували. Чому ж тоді жодний з істориків трьох культур не зафіксували не лише появи цього терміну, а і його існування? Поява русів на історичній арені чітко зафіксована істориками в часи, коли Влесове творище закінчує опус про їх 2-х тисячолітнє існування. Ось що свідчить історична думка: "...Русь з’явилась лише в VIII ст., коли виказала себе походом на Сурож (Судак у Криму) з князем Бравликом коло 750-760 року, за 100 років до легендарного Рурика. В літопису читаємо: "Поляне, іже нині зовомая Русь, а раніше звалися лише Полянами" (С. Шелухін. ст. 93). Підтвердження цього терміну появи русів знайдемо у Грушевського та інших авторів. Це - основний пассворд Зерова-Анічкова.
Підсумовуючи безліч випадів-вигадок проти греків на нашій землі, фіксуємо, що нас намагаються нацькувати на нас самих, на наших пращурів, на наше родове коріння, відбити та затьмарити нашу пам’ять, змутантувати гени, бо ми - без перебільшень - прямі нащадки великої античної культури, її демократії у людській формі, в північному регіоні - царстві Гелон на Борисфені саме у ті часи, про які йдеться у Велесовій Книзі. Усі племена нашого регіону тих часів мали грецькі назви, а значить і грецьку культуру.
Цитуємо дошку 22, 7 ст. 157: "Голун був город славний і три сотні градів сильних мав, Києград мав менше: на півдні десяток градів і поселень". Міста розвивались торгівлею, а судинами її були водні артерії. То як могли в "голому степу" між Дніпром та Волгою вирости аж 300 градів біля арійського Гелону а біля Києва на Дніпрі - найсприятливішому місці для торгівлі - лише десяток їх? Добрячий password Зерова, бо повірити в таку "науку" могли лише чекісти-неуки.
Термін 1933-35 років написання фальшивки ми виділяємо тому, що вже у 1937 році Миролюбов "переписав ці дощечки" на зрозумілу мову. І що примусило хіміка займатись не фаховою справою? Чи не той самий марктвенівський патріотизм? Книга Шелухіна оприлюднена у Празі в 1936-7 роках, Грушевського взагалі неможливо читати, бо перший його том якраз і послугував мовним банком даних вигадникам правопису 1928 року, тому і не здогадувались наші велесники, що інформація про час появи русів в істроії зафіксована. Притримали поширення в Європі “сенсації русичів” тому, що саме в цей час НКВС тісно співпрацювало з Гестапо в царині передачі ГУЛАГівського досвіду, і гітлерівські фахівці архівно зафіксувалися у нас перед переділом світу угодою Молотова-Рібентропа.
Дуже багато попадань пальцем у небо, що може слугувати лише накопиченням passwordів шаражки для нашого розкодування. "Тисячу літ відбивались ми від римлян і готів" (дошка 7-В, 3 ст. 96). Коментарій пані Галини щодо цього терміну такий: "Згадується тисячолітня боротьба з римлянами, готами і гунами". Гуни були у нас порівняно не довго, тому на тисячолітній термін аж ніяк не впливають. Дошка 37-А, 2 ст. 219 свідчить про перебування готів на Дону 400 років в районі Калки. Промовчавши про тисячоліття, на цей раз пані Галина відреагувала тим, що назвала такий термін "поетичною" метафорою. Вперше чую, щоб поезію віднаходили в цифрах, навіщо тоді математика? Метафора це – антитеза математичній чіткості та визначеності. Ні тисячі, ні чотирьохсот років готи у нас не стояли, їх час перебування на наших теренах визначений трохи більше як двома сторіччями. (М. Грушевський. Історія України-Руси. т. 1 ст. 144).
У Велесовій Книзі з готами ведуть постійну боротьбу, звичайно патріотично-героїчну, русичі. В дійсності готи захопили землі венетів та скіфів, про що є безліч свідчень істориків, та в німецьких сагах, бо русичів тоді ще не було. (М. Груш. т. 1 ст. 148). Ще от такий текст дошки 5-Б, 2 ст. 79: "А за сто літ з’явилися там готи Германаріха, озлоблені на нас". Як у приказці: "Чув дзвін, та не знає, де він". Готи дійсно з’явились на нашій території, але Германаріх став королем у них лише через 200 років після появи їх у наших степах. Готи появились у 2-му ст. н.е., а Германаріх правив у IV ст., то як можуть язичницькі боги так немилосердно брехати? Крім того, Германаріх не привів народ, а був свідком його втечі з наших земель від гунів та самовбивцею, що не робить честі і Германії.
Цитуємо ще текст висмоктування з пальця фактів історії. Дошка 6-Б 1 ст. 82: "А по ста двадцяти роках брані готи, притиснені гунами та берендеями, відійшли на північ, поміж Рай-рікою і Двіною і там осіли. Германаріх і Гуларіх привели їх на нові землі". Ніяких аж 120 років брані між гунами та готами не було, і Германаріх свого народу вже не виводив, бо, переляканий гунами, покінчив з життям. І наступником Германаріха був не Гуларіх, а Вітімер, і тікали готи зовсім не на північ, як свідчить "правдиве" язичницьке джерело брехні, а на південно-захід, через Дунай, і у 376 році випросили дозволу оселитись у Тракії (а не завоювали її). Частина готів підкорилась гунам у причорноморських степах, а не на півночі, біля Рай-ріки. (М. Груш. Іст. Укр-Руси. т. 1 ст. 154-155).
В німецьких сагах епоха Германаріха описана детально та в набагато потужнішому арійсько-нацистському шовінізмові. Тому на міжнародному рівні в університетських колах “Влес” може сприйматись не інакше, як глум над нами. Німецькі саги вивчають студенти-гуманітарії, чому ж на Україні така чорна діра в освітянстві? І політичне замовлення чітке – нацькувати нас на німців, нацизм на нацизм від ГПУ-НКВС.
Чекісти не могли не бачити, як саме ці саги згуртовували німців нацизмом, тому й змавпували контрнацизм русичів, та події 1941-го року зупинили витік інформації у Брюсселю через Ізенбека (якщо він був)-Миролюбова.
Саги про остготів Германаріха, який приборкав диких скіфів та одноосібно панував над ними, Трістан та Ізольда, нібелунги, трубний заклик богів над Альпами у музиці Вагнера на очах у всього світу перевтілювали бюргера в нациста, завойовника та володаря світу, тому і протиставлена цьому музика Дунаєвського, фільми Олександрова, а в міфології світової культури готів мала стати антитезою культура з тих же регіонів, і її реально можливих авторів знайшли серед київської гуманітарної шаражки. Один Сулукадзев подібного створи