Зустріч біля "Еви"

Я стояв під магазином "Еva" та чекав на дружину, тримаючи в руках пару ароматизаторів для унітаза (домашні закупи і все таке). Нога вже сильно нила пару годин і я всім тілом налягав на ковіньку.

- Вітаю, пане командир. Впізнали?
Від несподіванки трохи очманів. По моїх очах було видно, що гадки не маю, хто переді мною.
- Та це ж я, комвідділення мінометників, Сергій. Ми у вас на позиції ХХХ були...!
- А-а-а... - наарешті згадав я.

...
- "Зустрічай підсилення!" - сказав мені ротний, махнувши рукою на групку вояків з ящиками в руках.
- Хто такі? - спитав я.
- Та міноментникию Не знали куди їх приткнути з їх болгарськими 60-мм іграшками...

Хлопці м'ялися в кількох метрах від нас. Ротний поїхав.
Сергій підійшов до мене, простягнув руку і сказав, трохи винувато: "У нас дальність пострілу всього 2,5 км. Ви ж нас не виставите на вістря посадки...? правда?"

Я сказав, що позиції у нас оборонні. І що перші 200 метрів посадки від яру та річечки ми не займаємо. І що сенсу їх пхати чорту в зуби - теж немає.

"Отже так," - сказав я. "берете свої іграшки, виставляєте на протилежному кінці посадки, за тиловою охороною і наводите на передній край, звідки можуть піти під@ри. По полю вони не полізуть і єдиний варіант атаки - від яру та річки вгору. Рація на ХХ каналі. Слухаєш її постійно."

Вони попросили в нас акацієві колоди для перекриття свого "мінометного" бліндажика. БК, за моїм розпорядженням, склали в яму трохи далі від позицій та від своєї нори. Сумлінно, не бикуючи, ходили разом з моїми єгерями на чергування 2-через-4.

....
Зустріч біля "Ельжбети" була несподіванкою. І те, що він живий-здоровий пхає вперед возика з немовлятком, а поруч йде його усміхнена дружина - було приємно бачити.
Ми обмінялися телефонами, потиснули руки, я дочекався своєї дружини і ми почвалали додому.
"По вусах впізнав" - думав собі я...

Микола ГРИГОРЕНКО