Зловісний подих атому вивчали білоруські та українські журналісти

Заключною акцією прес-туру журналістів став «круглий стіл», проведений наступного після поїздки дня в Чернігові. Він пройшов у Навчально-методичному центрі профспілок, де зупинилися гості з Білорусі. Вони зосталися задоволені прийомом у Чернігові і висловили вдячність нашій газеті і «Просвіті» за сприяння в організації прес-туру.

На зустріч з журналістами на наше запрошення прибули компетентні фахівці : керівник Чорнобильського відділу обласного управління Міністерства надзвичайних ситуацій Олександр Іванович Харлампій та голова «Зеленого світу» відомий лікар, громадський діяч, просвітянин Іван Васильович Осадців.

«Круглий стіл» дозволив порівняти ситуацію з наслідками Чорнобильської катастрофи в Україні і Білорусі. Хоч аварія і сталася на території нашої країни, але її тяжкі наслідки Білорусь відчула досить сильно, особливо сусідня Гомельська область. Та гості визнали, що через два з лишком десятиліття після аварії у них в Білорусі доволі прохолодне ставлення до ліквідації наслідків лиха. Дуже непросто ув’язати захворювання людей саме з впливом аварії. Надто неохоче людям надається статус постраждалих від катастрофи. Завищені радіаційні норми. Наприклад, по молоку забруднення допускається вдвічі більше, ніж в Україні. Тобто, молоко, яке за українськими нормами вважається забрудненим, у сусідів вважають нормальним. Громадська думка теж доволі мляво реагує на атомні виклики. Тому й посилюється агітація енергетичного лоббі за створення атомної енергетики.

Але на «круглому столі» ні в кого не склалося враження, що у нас в Україні так уже все благополучно з подоланням наслідків лиха. Навпаки—запрошені фахівці, даючи чесну інформацію, називали дуже серйозні проблеми. Так, гостей з Білорусі дуже цікавило, як бути із забрудненими територіями? Що тут можна вирощувати, як переробляти й використовувати вирощену продукцію? Чернігівщина постраждала менше, ніж ті ж Київщина чи Житомирщина. А ті 7 районів, які є постраждалими, знаходяться якраз в західній і північній частині Чернігівщини. І тут не така велика густота населення, доволі бідні грунти, багато земель і так давно не обробляються. «От і відновлюються самі собою, відпочиваючи», зазначалося на «круглому столі», Бо якщо говорити про одну із складових—відновлення територій, то тут, на жаль, в останні роки виділяються просто копійки. Як і на іншу важливу справу –радіологічне обстеження територій : про серйозний, постійний контроль говорити важко.

Ще одна чорнобильська проблема – житлова. Єдиний населений пункт області, що потрапив у найбруднішу зону, яка підлягає обов’язковому виселенню,--село Редьківка Ріпкинського району. Але його ніхто не виселяв, тут доживають віку 16 старожилів, які ніяк не хочуть переселятися. Влада махнула на це рукою і чекає «природного зникнення села». Але в наступній за забрудненістю зоні—рекомендованого відселення -- кілька десятків сіл. Села стоять, юди живуть. Хоча згідно закону вони мають право вимагати переселення і забезпечення житлом. Насправді ж ніхто людям цього не гарантує. Можуть переселятися, якщо є куди, і самі вирішувати житлові проблеми.

Ще гірші справи з наданням державою житла тим, хто має статус ліквідаторів, постраждав від аварії. Тут черга тягнеться вже третє десятиліття і кінця їй не видно. Свіжий приклад. Нарешті держава виділила на Чорнобильське відомство кошти, аби викупити готовий споруджений будинок в райцентрі, селищі Куликівка. Це кілька десятків квартир для чорнобильців області. Але ці квартири досі не викуплено. В порушення угод будівельники раптом значно підняли ціну на ці вже готові квартири. І все затягується.

Різко зменшено в останні рік-два і державне фінансування на оздоровлення чорнобильців, їх лікування. По області – в кілька разів. І це при тому, що самі ліки різко подорожчали.

Говорячи про наукові, медичні аспекти Чорнобиля, Іван Осадців підкреслив, що, на жаль, багато що просто ще не досліджене наукою. Це стосується і встановлення зв’язку хвороб з аварією, і того, як вести себе при радіаційному забрудненні. Стосовно ж самого лікування, то тут є вже певний досвід, є гарні медичні кадри в Україні, але не вистачає належної уваги і фінансування.

Втім, лікар звертається від імені медиків і до самого населення із закликом серйозніше ставитися до профілактичних обстежень. В Чорнобильському центрі Чернігова, де Іван Осадців завідує діагностичним відділенням, такі обстеження для чорнобильців безкоштовні. Але іноді проблемою є «затягти» людину на такі обстеження. В результаті—запізніле виявлення тих чи інших хвороб, які відтак дуже важко лікувати.

Загалом же дискусія засвідчила, що суспільство просто не готове до розвитку атомної енергетики. «Якщо вже в Білорусі владі припекло будувати атомну станцію, то нехай спершу купить 10 мільйонів дозиметрів і вручить кожному білорусу», сказав один з учасників дискусії. А ще – подбає про безпеку територій довкола станції, про «буферні» зони, щоб віддалити «мирний атом» від людей. На випадок же лиха – створить наукові і медичні центри, щоб боротися з чорнобильськими хворобами.

І ще суттєвий момент. Дослідження вчених свідчать, що атомні станції шкідливі для довкілля навіть і без аварії, при буденній роботі. І все це теж належно не досліджене та не вживаються потрібні заходи захисту. А у нас же в Україні, нагадаємо, окрім сумнозвісної і начебто вже закритої, хоч і далі отруйної Чорнобильської станції, працюють ще дві АЕС. І атомне лоббі «протягує» ідеї розширення цієї енергетики. Тобто, проблема існує не лише для Білорусі.

Загалом же, і це стосується не лише наших двох країн, а й планети в цілому, схоже, що людство це «влізло» в оцю саму атомну енергетику, не дослідивши толком, що воно таке, не убезпечивши себе на випадок біди.

Петро АНТОНЕНКО.