Зима у селі

І знов цей дощ дрібненький, наче манка,
Якийсь несправжній, як із плюшу звір.
До баби кішка ластиться ізранку,
Щоб та її не вигнала надвір.

Бо навіть кури в курнику притихли,
У будці песик виє од нудьги,
Бо ця зима – якесь суцільне лихо,
Що заступило, мов стіна, сніги.

Дід кулака показує простуді,
Що під вікном бухика, невтиха.
Тихцем од баби знов прийняв «на груди»
Й поліз на піч – подалі від гріха.

Свої у баби клопоти й тривоги.
– Даремно грядки восени укрив.
Не діду каже, на покутті Богу.
Бо дід не чує, бо первак зморив.

– Ще проростуть часник, цибуля, морква,–
Сідає баба важко на ослін. –
Он у сусіда дача без мороки,
Та й сам сусід…Не добирає слів.

А дощ колючий горобців розгонить,
Ті цвірінчать і змахують крильми.
Здіймає баба очі на ікону:
– Пошли нам, Боже, хоч деньок зими!

Микола БУДЛЯНСЬКИЙ
16.01.2020р.