Життя під радіацією

Катерина Чечка обідньої пори вийшла з хати до магазину по хліб. Надворі — осінь, почалися перші приморозки. По дорозі до лавки її гукнула старенька самотня бабуся Лисавета, попросила зайти до хати. Ця затримка стала для жінки фатальною. Отримавши від бабусі гроші та прохання відносно купівлі продуктів, тітка Катя почимчикувала до магазину навпрошки, понад яром.
Ледь не з’їла
«Того вечора я була одягнута в шкіряну куртку, чоботи, замотана у пухову хустку, на руках мала рукавиці. Йдучи по дорозі, попід рівчаком, я раптом відчула, що хтось мене сильно ляснув по спині. Озирнулася, подумала, що то хтось із хлопців жартує, нікого не побачила. Здивувалася, пішла далі. Через кілька секунд на мене ззаду стрибнув якийсь звір, якби не хустка чи рукавиці – він би мене розідрав. Я впала животом на сніг, але краєм ока побачила, що то щось схоже на собаку. Я почала кричати не своїм голосом. Це, певно, мене і врятувало. Бо вовчиця вже прокусила мені ногу вище коліна. Потім вона втекла, а я вся в крові допленталася до своєї сусідки. Дійшла і впала посеред двору. Сусідка довго мене відпоювала таблетками. Того ж вечора вовчиця загризла на смерть мою односельчанку Наташу. Коли вполювали звірину, вона виявилася скаженою. Якби це було влітку, вовчиця мене б з’їла».
Катерина Марківна живе з сином у с. Савичі Брагінського району Гомельської області Республіки Білорусь. Село знаходиться майже на межі тридцятикілометрової зони.
Унаслідок зараження радіацією село мало бути відселене, так сказало місцеве начальство, яке вирішило таким чином отримати грошову компенсацію за свої покинуті будинки, і люди повтікали звідти. Потім вони почали повертатися назад по одному, по двоє. Зараз живе їх майже 70. Ідеш по головній дорозі — і страшно на душі: хати розвалені, деінде між ними — двір, де ще живуть люди. Які, у свою чергу, валять на дрова хати, що ще збереглися.
«Ми б і ради звідси виїхати, але ніхто вже не дасть компенсації, – розказує Катерина Чечка. — Хоча держава нам допомагає. Із райцентру, якщо потрібно, «швидка» приїздить хвилин за 20».
Син її нещодавно повернувся з Гомеля з лікарні, сидить без роботи. Бо «у заповідник беруть тільки за блатом, а трактористом працювати здоров’я немає».
Завітали ми у с.Савичі разом з колегами з Білоруської асоціації журналістів під час прес-туру землями, зараженими радіацією під час аварії на ЧАЕС у 1986 р. Річ у тому, що у Гродненській області білоруська влада збирається будувати АЕС. Тож журналісти й вирішили розібратися у всіх плюсах та мінусах, із цією метою вирушили у прес-тур.
Продовження читайте у свіжому номері газеті

Олександр ЯСЕНЧУК

Фотографії Олександра ВОЛОЩУКА