Життя на плоту
У житті на березі вони — доволі успішні чоловіки. Підприємці, хоч і є із нахилом до журналістики та політики. Мають діло, сім’ї, машини, будинки і масу проблем виживання в жорстокому світі дикого капіталізму, від чого і тікають раз на рік. Будують розбірний пліт, грузяться зі скарбами чоловічого світу (так, горілка та пиво — в асортименті !) і пливуть за течією. Минулого року це була Десна — від Количівки до Остра. Цього року вибрали Сейм. Юрій Герман:
— Сейм — річка прудка. Береги круті. Та найбільше цьогорічне враження, коли серед ночі піднялася буря, і ми прокинулися від крику Володі Поліщука — він ледве утримував край нашого величезного намету, що був на плоту. Стояв, як Геракл…
Цікаво було, як у якомусь селі бабуся каже здалеку: «А можна до вас підійти?». Підійшла і каже: «Я і в Чернігові була, і в Щорсі, а такого не бачила! Дивлюся: по річці щось пливе велике…»
План походу не виконали — буквально за день перед нами дядьки збудували міст дерев’яний, щоб сіно возити. Довелося експедицію закінчувати раніше.
Олег Соловей:
— Запам’ятався спуск на воду нашого «корабля»: береги настільки круті, пляжів нема, що ми не могли знайти місце для спуску. Довелося збирати двома частинами пліт і майже горизонтально спускати на воду.
Як усе починалося, розповідає Володимир Поліщук:
— Залучив нас до цього Володимир Голован, учитель фізкультури. А потім ми з Юрою Лапком самі вирішили скласти розбірний пліт. І з 2004 року в нас уже він свій.
Пам’ятаю, пливли ми по Судості, це річка вище Новгорода-Сіверського, і вночі це було — у нас же є і нічні переходи. Черговий загаявся, бо ще й дощ був. Я чомусь прокинувся, дивлюся: а гілка, що низько повисла, зносить усе з плота. Закричав, у гілку вперся. Усі прокинулися, а частину речей так річка й забрала. Тому ми тепер завжди на початку подорожі першу чарку п’ємо за духів тих місць, де йдемо.
Запам’яталося з наших минулих подорожей, як купували цілих поросят і смажили, як у Мезині знаходили знаряддя праці первісних людей і бачили довбанку, вимиту зливою. Думаю, їй було років 700–800, як не більше.
Володимир Черніков, неформальний капітан походів:
— Ми ходимо кожного літа, тож один похід накладається на другий. Цьогорічний запам’ятався тим, що я ногу розрубав і два дні провалявся на надувному матраці, байдикуючи. А ще цього року завдяки своєму ростовському товаришеві (цього разу була міжнародна експедиція) я навчився ловити раків голими руками. Своєрідний психологічний бар’єр треба подолати: лізеш руками під корчі, не знаючи, що там тебе схопить за пальці…
У житті на березі вони тримаються «плотського» братства: коли один потрапляє в лікарню чи в іншу кризову ситуацію, за покликом свого неформального лідера з’їжджаються на допомогу всі. І з нетерпінням чекають нового сезону. Планують його за рік, вивчаючи маршрут та скрупульозно обговорюючи склад учасників. Чужих тут не буває.
Це якраз представники того середнього класу, який формується з-під асфальту державного тиску і зиску. А середній клас — це завжди патріот своєї країни. Бо любить свою справу, своє місто, свою річку і свій ліс.
І наостанок — я так шкодую, що цього літа хвороба не пустила мене на плесо прудкого Сейму…
Василь ЧЕПУРНИЙ
Більше фото -- в газеті "Сіверщина". Читайте і передплачуйте!
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
