Жартики - в сторону!

А пам'ятаєте ходив такий жарт: "Я українець, я не хочу нічого робити, я хочу пишатися"?
Так от. Нам точно потрібна тверезість розуму і у нас точно попереду скажена купа роботи та, імовірно, дуже складна зима.

Але.
Починаючи з прикордонників на Зміїному та "привдів Києва" у нашому небі. Продовжуючи обороною, а згодом звільненням Києва, Київщини та Чернігівщини. Споглядаючи чудеса героїзму наших вояків на всіх напрямках. Споглядаючи контрнаступ на Харківщині. Відчуваючи за спиною потугу поколінь від Святослава, Костянтина Острозького і далі, далі, аж досьогодні. Вживаючи зараз прізвище Валерій Залужний і з особистою повагою розміром до неба і назад, і як збірний образ того колективу воїнів та стратегів, яких він очолює. Бачачи те абсолютно котляревське завзяття і шевченківьску лють, нечуй-левицьке замилування і горліс-горське вирування жадоби справедливості з яким наші воїни йдуть вперед.

Я пишаюся. Я працюю (в оригіналі інше слово, замінене редакцією, як не вживане автором у ефірі - ред.) як ненормальний там, де можу бути корисним - і пишаюся. Я кохаюся - і пишаюся. Я живий - і пишаюся тим, бо я живий разом з Україною і українцями. І несу пам'ять про тих, завдяки кому живий, і кому довелося за це покласти своє життя.

А хто буде при мені закидати меншовартісні жартики про українців на кшталт того, що я навів на початку, хай не дивується, якщо на звук прилетить дошкою сороковкою в пику.

Шкода буде дошку забруднити. Але нічого. Наріжемо ще.

Роман КОЛЯДА
Авторка фото Надія ТАРАВСЬКА