Запотиличник Дагестану
Призначення Федора Щукіна очільником Дагестану виглядає не просто черговим кадровим рішенням Москви щодо своїх колоній. Це демонстративна цинічна зневага імперського центру до історії та гідності народів Дагестану, публічне приниження, просякнуте абсолютною недовірою.
Федір Щукін народився в Нижегородській області, побудував кар’єру в російській судовій системі, а у 2024 році Москва доручила йому очолити Верховний суд Дагестану.
Тепер, через два роки, він опинився на чолі республіки, у культурних тонкощах, традиціях та історії народів якої навряд чи встиг розібратися, а тим більше, стати для них своєю людиною.
Проте Дагестан, навіть в умовах жорстокого й безжального придушення з боку Москви, це не безгосподарна територія, куди можна відрядити чергового чиновника з росії. Це батьківщина аварців, даргинців, кумиків, лезгинів, лакців, ногайців та інших народів із власною багатовіковою історією, мовами й самобутніми звичаями. Безумовно, серед них є чимало гідних постатей, які навіть в умовах політичного й економічного безправ’я могли б у межах накинутих Москвою правил гри дбати про Дагестан та його народи.
Очевидно, що в цьому рішенні виразно прочитується відверто принизливий сигнал - Москва й далі не дозволятиме народам Дагестану обрати людину, якій вони могли б довірити управління на власній землі. Кремль чітко дав зрозуміти, що історія, глибокі знання, суспільний авторитет і політичний досвід є нічим порівняно з найголовнішим критерієм - відданістю Москві.
Призначення Щукіна свідчить про те, що для Кремля значно зручніший той, чиє становлення відбулося поза дагестанським культурним і духовним середовищем. Пояснення цьому просте: за потреби привозний чиновник іншої культури бе вагань виконає будь-які накази й завдання центру, на відміну від місцевого політика, який має власну опору в суспільстві.
Втім, тут вимальовується й інша проблема. Десятиліттями Москва вимагала лояльності, покори й стабільності, вибудовувала систему керованих еліт, а тепер, схоже, воліє не довіряти навіть власним ставленикам із числа місцевих керівників.
Отже, запотиличник Дагестану - очевидний. Але водночас це й ляпас самому Кремлю: що за десятиліття колоніального управління Дагестаном Москва так і не наважилася довірити управління республікою виплеканим нею місцевим холуям.
Проте це безсилля Москви є водночас і шансом для народів Дагестану вибороти свою свободу…
Рефат ЧУБАРОВ
Федір Щукін народився в Нижегородській області, побудував кар’єру в російській судовій системі, а у 2024 році Москва доручила йому очолити Верховний суд Дагестану.
Тепер, через два роки, він опинився на чолі республіки, у культурних тонкощах, традиціях та історії народів якої навряд чи встиг розібратися, а тим більше, стати для них своєю людиною.
Проте Дагестан, навіть в умовах жорстокого й безжального придушення з боку Москви, це не безгосподарна територія, куди можна відрядити чергового чиновника з росії. Це батьківщина аварців, даргинців, кумиків, лезгинів, лакців, ногайців та інших народів із власною багатовіковою історією, мовами й самобутніми звичаями. Безумовно, серед них є чимало гідних постатей, які навіть в умовах політичного й економічного безправ’я могли б у межах накинутих Москвою правил гри дбати про Дагестан та його народи.
Очевидно, що в цьому рішенні виразно прочитується відверто принизливий сигнал - Москва й далі не дозволятиме народам Дагестану обрати людину, якій вони могли б довірити управління на власній землі. Кремль чітко дав зрозуміти, що історія, глибокі знання, суспільний авторитет і політичний досвід є нічим порівняно з найголовнішим критерієм - відданістю Москві.
Призначення Щукіна свідчить про те, що для Кремля значно зручніший той, чиє становлення відбулося поза дагестанським культурним і духовним середовищем. Пояснення цьому просте: за потреби привозний чиновник іншої культури бе вагань виконає будь-які накази й завдання центру, на відміну від місцевого політика, який має власну опору в суспільстві.
Втім, тут вимальовується й інша проблема. Десятиліттями Москва вимагала лояльності, покори й стабільності, вибудовувала систему керованих еліт, а тепер, схоже, воліє не довіряти навіть власним ставленикам із числа місцевих керівників.
Отже, запотиличник Дагестану - очевидний. Але водночас це й ляпас самому Кремлю: що за десятиліття колоніального управління Дагестаном Москва так і не наважилася довірити управління республікою виплеканим нею місцевим холуям.
Проте це безсилля Москви є водночас і шансом для народів Дагестану вибороти свою свободу…
Рефат ЧУБАРОВ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |