Втрати земляків досі не пораховані...

22 червня разом з головою ветеранської організації району А.М. Скуратовичем у Мньовській громаді презентували матеріали про воїнів-земляків, які загинули на фронтах Другої світової війни, про бойові нагороди ветеранів та Літопис територіальної громади.

ХРОНІКА втрат земляків
на фронтах Другої світової війни 1940–1945 рр.

Можна багато разів повторювати відомі гасла про пам’ять, але поки громада не візьметься за конкретні справи по вшануванню своїх земляків, то й бажання пам’ятати перед молодим поколінням буде виглядати дешевим популізмом, звичайнісінькою байдужістю.

Нарешті 2013 р. у центрі села Мньов з’явився пам’ятний знак загиблим односельцям у роки Другої світової війни. У протоколах Мньовської сільської ради за 27 лютого 1975 р. знайшов рішення сесії про те, що в селі необхідно побудувати обеліск, а в 1977 р. цю пропозицію знову знаходимо в протоколах сільської ради. Через 36 років паперові бажання минулих років за ініціативою сільського голови О.М. Лутченко та при підтримці В.А. Атрошенка перетворилися в реальність.

На жаль, із кількістю загиблих земляків на фронтах Другої світової війни теж на сьогодні не все з’ясовано. У згаданому протоколі сесії сільської ради 1975 року у виступі голови виконкому Г.Т. Лімаз знаходимо ось такі цифри: “З нашої сільської ради захищали рідну землю більше 453 чоловік, з яких 217 чоловік полягли смертю хоробрих. Повернулись з війни 236 чоловік, це інваліди, яких по сільській раді нараховується більше 36. Мається по сільській раді більше 60 сімей загиблих воїнів…”. У районній Книзі Пам’яті (1976) знаходимо список загиблих на 172 мешканців Мньова з хуторами, а в 9-му томі Книги Пам’яті Чернігівської області (2002) подається інформація про 248 чоловік.

У 2016 році, поєднуючи бази даних раніше складених списків, провів уточнення прізвища земляків з матеріалами Інтернет-сайтів “ОБД-Мемориал” та “Подвиг народа”, де розміщені цифровані документи з військового архіву м. Подольск (РФ). Знайдено 4 нових прізвища та з друкованого видання додано ще 6 прізвищ загиблих під час радянсько-фінській війни. Таким чином маємо дані на 258 загиблих воїнів-односельців.

Сьогодні можемо розкрито зміст цифри 258: зниклі безвісті – 102 чоловіки, загинули у боях – 90, загинули в німецькому полоні – 19, померли від поранень в госпіталях – 21, ВТ – 2, короткі відомості – 33. Найбільші втрати припадають на серпень 1941 р. – 54 зниклі безвісті та один загинув у бою.

Перші втрати припадають на радянсько-фінську війну – березень 1940 р. Вже наступні починаються з початком радянсько-німецької війни 22 червня 1941 р.
Призов до армії здійснював Михайло-Коцюбинський районний військкомат. З початком війни в окремих документах наших земляків знаходимо записи про назви інших військкоматів: Абаканський ГВК (Хакасія), Ворошиловський ГВК (Приморський край), Гудермеський РВК (Чечено-Інгушська АРСР), Волзький РВК (Марійська АРСР) та інші. Це пов’язано з тим, що напередодні війни земляки або виїхали на нові місця проживання чи роботи, або служили у військових частинах, які розміщувались у різних куточках СРСР.
Призови до лав Радянської армії здійснювались у різні часи до червня 1941 р. А вже з 22 червня 1941 р. вони відбувались частіше – 23, 24, 26 червня, 7 та 12 липня. Після визволення сіл від німецької окупації призови до відбувались у вересні, жовтні 1943 р. та в наступні місяці.
Одним з найстаріших воїнів був рядовий Олександр Тимофійович Сірий, 1893 р.н., який зник безвісті в серпні 1941 р., одним з наймолодших – рядовий Михайло Іванович Голенок, 1925 р.н., зник безвісті в березні 1943 р.

На війні наші земляки були рядовими, двоє були єфрейторами, старшиною, 14 сержантів, а 10 офіцерів мали лейтенантські звання. Григорій Олексійович Лутченко, який загинув у липні 1943 р., був капітаном.

Більшість воїнів-земляків були стрілками, а також прикордонниками, командирами танків та гармат, розвідниками, підводниками, льотчиками, мінометниками, кулеметниками, зв’язківцями, навідниками ПТР, санітарами, теслярами. Були серед мешканців окупованих сіл Мньовської сільської ради і партизани.

За виявлені мужність та героїзм 23 чоловіка були нагороджені бойовими орденами та медалями: Кузьма Дмитрович Лутченко – медаль “За відвагу” та два ордени Слави ІІ та ІІІ ст., Сильвестр Якович Акуленко – три медалі “За відвагу” та орден Вітчизняної війни ІІ ст., Микола Іванович Лутченко – два ордени Червоної Зірки, Дем’ян Лазарович Лутченко – чотири медалі та орден Червоної Зірки.

Ми будемо пишатися своїми земляками, адже в нагородних документах зазначені конкретні факти виявленого в бойових умовах героїзму: танкіст Федір Тимофійович Хропатий “уничтожил 3 пулемета, 3 ДЗОТа и 15 солдат противника, этим помог наступающей пехоте в овладении населенным пунктом”; молодший сержант Іван Андрійович Артюх “Во время строительства Армейской ледяной переправы через р. Волгу (декабрь м-ц 1942 г.) тов. Артюх проявил себя одним из лучших красноармейцев своего подразделения…”; стрілок роти автоматників Сергій Якимович Рогаль “находясь на переднем крае с командиром полка, отбил из своего автомата группу солдат противника, стремившегося захватить командира полка”; стрілок Дмитро Васильович Музика “за то, что… под городом Севастополь… в числе первых ворвался в траншеи противника и завязал гранатный бой”; мінометник Сафон Назарович Хропатий “Своей самоотверженной работой под ураганным огнем противника дал возможность быстрейшему продвижению стрелковой роты не имея при этом больших потерь”, сержант Опанас Дмитрович Кулик “Находясь со своим отделением в головной походной заставе при встрече с боевым охранением противника первым развернул свое отделение и вступил в бой. В результате противник на поле боя оставил до 20 солдат убитыми и ранеными, захвачено 2 ручных пулемета и 10 винтовок. В этом бою т. Кулик пал смертью храбрых”, кулеметник Семен Тимофійович Акуленко “В трудный момент боя при невозможности прохождения территории от обстрела по-пластунски выполнял приказания командования не считаясь с опасностью для жизни”.

Інтернет-сайт “Подвиг народа” допоміг уточнити інформацію про людські долі на фронтах війни: рядовий Микола Іванович Василевський загинув під час бомбардування ворожою авіацією станції Сельцо; рядовий Василь Кузьмич Лутченко не повернувся з бою в районі м. Белий в жовтні 1941 р.; рядовий Петро Тимофійович Дрозд помер від поранення “ампутационная культя правой голени, слепое осколочное ранение мягких тканей правой голени”; рядовий Михайло Іванович Лутченко помер від хвороби – черевний тиф; старшина Дем’ян Лазарович Лутченко воював на Західному, Калінінському, Воронезькому та 1-му Українському фронтах; рядовий Юрій Терентійович Куц помер від поранень та був похований в м. Бахчисарай неподалік від ханського палацу-музею в Криму.

На сайті знайдено фото полонених наших земляків, які загинули в німецьких військових таборах – Прокопій Макарович Бубенко, Кузьма Костянтинович Куделя, Кузьма Пилипович Тереховець.

За наступаючими військовими частинами, які гнали ворога до Берліна, на землях, де відгриміли бої, залишились навічно у братських та поодиноких могилах наші воїни: Україна – Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Запорізька, Івано-Франківська, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Черкаська, Чернігівська, Хмельницька області, м. Львів, Крим (Севастополь, Керч, Балаклава, Бахчисарай, Аджимушкай); Білорусь – Вітебська, Гомельська області; РФ – Краснодарський та Приморський краї, Архангельська, Белгородська. Брянська, Калінінградська, Клужзька, Курська, Ленінградська, Московська, Новгородська, Орловська, Ростовська, Смоленська, Тверська, області, м. Санкт-Петербург, Карелія; Північна Осетія; Австрія; Латвія, Литва; Естонія; Німеччина; Польща; Словакія; Чехія; Угорщина – м. Будапешт; Франція – м. Страсбург.
Можливо ці матеріали допоможуть рідним загиблих дізнатися нові подробиці бойового життя їх дідів, а на пам’ятнику в центрі села з’являться призабуті імені воїнів-земляків.
Вважаю, що цифра загиблих воїнів може змінитися, якщо в наступні роки в архівах відкриють нові документи, або пошуковці знайдуть останки воїнів та їх документи, які з дня загибелі знаходяться в списках зниклих безвісті. Можливо, що хтось із рідних захоче провести пошукову роботу по встановленню бойової біографії давно загиблого діда чи-то прадіда-воїна.

Андрій КУРДАНОВ