Вони сміються, а мені страшно...

"Улибчівая" росіянка з Суджі відповідає нашому військовому: все добре, їсти-пити є, вони магазини "паграбілі".

Чоловік трошки обалдів, але відреагував: все правильно, це ж ваше, а не наше...

Я на повторі переглядала це надцять разів. Ви знаєте, усмішка у неї щира. Без переляку, примусу чи паніки. Вона дійсно радіє обставинам, сприймає це як удачу.

З таким самим виразом лиця я буває хвалюся своїм дівчатам - дивіться, яку класну покупку мама на знижках урвала. І вони пищать від захвату - клас, треба було брати дві!

Або от подруга не так давно мікрохвилівку по акції вхопила за смішні гроші. Лен, пам'ятаєш як ми її мало не облизували з усіх сторін, така ловка?

Тому емоція мені знайома. І тут, і там є відчуття, що ми "пограбували" магазин. Але є нюанс.
А тепер серйозно для тих, хто пише "а у нас в Україні теж були мародери". Ідіть у ліс з вашим "а у нас теж".

Я бачила жінок після звільнення Київщини. Дивилася їм очі в очі так, як ви ніколи не будете дивитися.
Ось так щиро, щасливо і безтурботно, як та росіянка на відео, вони не будуть сміятися можливо ніколи.
Поки що від їхнього сміху страшно.

Тамара ГОРІХА ЗЕРНЯ