"Він в геніальності загруз..."

Певно, в Україні, крім Павла Вольвача, не лишилося тих, хто сказав би, що любить Миколу Холодного - він мав унікальну здатність обгиджувати тих, хто навіть допомагав йому. Недарма і на цвинтар відвіз його той, кого він публічно зневажав і обзивав... Можливо, ця параноїдальна здатність від того обезображення обличчя, що з ним сталося у його післявоєнному дитинстві?

Сьогодні було б 85 років поету Миколі Холодному. Видатному поету. Видатному перш за все стилем. Але, коли вдуматися, то єдине достоїнство поезії Миколи Холодного - парадоксальність, епатажність. Вийняти їх - взагалі не буде нічого. Поезія ж, проте, має шарм, настрій, важковловну елегію, якою геніально володіли, скажімо, Вінграновський, Талалай, Рильський... У Холодного натомість - протиставлення, опозиційність, постійні спроби шокувати читача, епатаж.

Як у знаменитому вірші : "Сьогодні у церкві коні
ночують і воду п'ють.
Сьогодні новим іконам
прочани поклони б'ють".

Пригадую, як цю поезію несподівано зачитав з пам'яті В'ячеслав Чорновіл у Чернігові, за вечерею, після його зустрічей з містянами. Вірша цього знали українці по зонах і таборах.

Або:
"На стрімкім териконі
віддалась ти мені
серед білого дня в суботу.
І дивився на нас
весь Донбас,
весь Донбас,
припинивши роботу.
Донецьк, 1964 р. , відрядження ЦК ЛКСМУ".

Епатаж навіть у підписі.

Професор Василь Яременко розповідав мені, що якось по-молодечій суперечці виграв у Холодного його щоденник і там його шокувало звинувачення Холодним його матері - Яременко навіть відмовився оприлюднювати той щоденник....

Микола Холодний народився у Краснопіллі на Коропщині, вчився на філфаці Київського університету, звідки був виключений. Поновив навчання в Одеському університеті. 1969 року за кордоном вийшла його збірка "Крик з могили", а під час "великого покосу" 1972 року був заарештований. Написав покаянного листа, що був опублікований у "Літературній Україні", і його звільнили. Але він не просто покаявся сам по собі, але назвав ряд відомих дисидентів, які його збили з праведної путі. Звісно, був під контролем КГБ, але його так переслідували, що в Острі дали квартиру, де й жив він решту життя.

Коли в Острі виник осередок Народного Руху більше проблем було не від комуністів, а від Миколи Холодного. Тому зараз зображувати його непримиренним борцем з режимом не випадає - швидше, він боровся сам із собою і з усім світом, ненавидячи його. Скажімо, Павлу Тичині, який передплатив йому "ЛітУкраїну", він надзвонював періодично і цікавився чи той ще не помер...

Все ж неправильно, що в остерському музеї Холодному присвячено четверть стенда з однією, якщо не помиляюсь, книжечкою. Який би не був він за характером, все ж - яскравим...

Зрештою, для повноти картини треба пам'ятати і вірш Василя Стуса:
"Коли Холодний свині пас
і пах від смороду і поту,
цей поетичний ловелас
вкраїнську оббрехав Голготу.
Сміявся з мук (прокрустів глузд?).
Хто глузував з святого німбу,
коли провадили на дибу,
на смертний німб позводив кпини.
Він в геніальності загруз,
топився в крові України,
а світ не той і ти не той,
блукає українська муза,
зубило взявши й долото,
політкатівнями Союзу.
її покажуть з-під поли,
а заховають аж за ґрати.
Вона вже звична до хули,
прокльони в узголів’я брати".

Стусу я якось вірю більше.

Василь ЧЕПУРНИЙ