Відповідь священнику РПЦ/ФСБ
Відповідь Олексію Дівєєву-Церковному, колишньому телеведучому, а зараз клірику храму УПЦ під омофором Московського патріархату в Берліні, Німеччина.
Сьогодні написав ознайомчий допис про Героя -- Михайла Білозерського, уродженця с. Локнисте козака петлюрівської армії, члена ОУН, вояка Карпатської Січі і Української Повстанської Армії.
І ось Дівеєв-Церкрвний запитує: "що цей "герой" зробив корисного? яке місце визволив? чи тільки вставляв палки в колеса та у спину стриляв українцям-червоноармійцям, які визволяли батьківщину від німців?"...
Відповідаю, причому не буду наводити якісь мегааргументи, позаяк історії села Локнисте цілком достатньо.
Михайло Білозерський воював в армії УНР проти військ червоної та білої москви.
Брав участь в боях в Києві та обороняв Бахмач. Коли червоні захопили Київ, то влаштували різанину, під час якої загинуло від 5000 до 10 000 киян.
Далі він брав участь в боях під Жмеринкою, Житомиром, Старокостянтиновом, у «трикутнику смерті», Замості.
Під Замостєм спільні війська поляків, українців та білорусів зупинили наступ московської армії т.зв. Кінної армії Будьонного, що рвалася на допомогу бунтівникам у Німеччині, всяким Лібкнехтам і Люксембургам. І якби Білозерський не захистив Європу, спинивши цю червону московську орду під Замостєм, Олексій не зміг би зараз сидіти у багатому Берліні і молитися за "здравіє отца нашого Кіріла".
В ті часи чекісти розстрілювали священиків десятками тисяч, закривали церкви, вилучали майно.
Наприклад у Локнистому, на початку 20-х років ХХ ст. московити забрали на переплавку церковний дзвін вагою 500 кг. Отримані кошти були направлені на підготовку до мілітаризації, а не на допомогу жертвам голоду 1921 р., що в цей час лютував в Україні.
Далі в Локнистому починається колективізація, і декілька десятків родин висилають до Сибіру -- їх майно забирають на користь колгоспу та комуністів, що чинили реквізиції.
Під час Голодомору 1932-1933 р. від помирає щонайменше 28 селян.
8 та 15 квітня 1938 року в Локнистому червоними катами, до дня народження Леніна було розстріляно декілька десятків селян.
Спершу 20.
Ось їх імена з указанням року народження і посади:
1. Кручко Іван Павлович, 1900, рахівник.
2. Москаленко Михайло Семенович, 1888, полевод.
3. Кручко Григорій Павлович, 1893, колгоспник.
4. Третяк (Трейтяк) Петро Климович, 1889, колгоспник.
5. Коваль Терентій Данилович, 1900, бухгалтер сільпо.
6. Луцик Федір Аксентійович, 1905, колгоспник.
7. Шелег Федір Романович, 1888, колгоспник.
8. Галух Петро Миколайович, 1897, колгоспник.
9. Кручко Петро Павлович, 1892, колгоспник.
10. Рибалочко Аврам Семенович, 1896.
11. Любенко Терентій Васильович, 1887.
12. Полуботько Іван Данилович, 1889.
13. Власенко Дмитро Павлович, 1892, колгоспник.
14. Москаленко Григорій Романович, 1904, продавець з с. Березного.
15. Полуботько Степан Макарович, 1892.
16. Надточій Федір Васильович, 1906, ветсанітар.
17. Власенко Федір Павлович, 1894.
18. Третяк Іван Іванович, 1893.
19. Пивовар Олександр Григорович, 1887, з Березного.
20. Поляк Іван Іванович, 1897.
Ще декілька десятків було запроторено до в'язниці.
Потім було винесено смертний вирок ще ще 13 землякам розстрілюваних. Були засуджені до страти Кислий, Носачевський, Дяченко, Мороз, Белашки Віктор і Омелян, Дупло, Самоненко, Полатай, Холявки Йосип і Дмитро, Поляк, Мороз (селяни з Локнистого, Боромик, Ленінівки, Березного).
Перед цим, 15 квітня, були засуджені до розстрілу селяни Тишковський, Губка, Прядко, Третяк, Сіренко, Семироз К., Шелег, Носир, Бедзик А., Надточій, Самоненко.
Ось від якого звіра врятував Європу Михайло Білозерський.
В 1939 р. він в рядах Карпатської Січі протистояв угорським нацистам, що воювали щойно проголошену незвлежну Карпатську Україну.
В цей час Сталін та Гітлер підписали пакт про взаємопідтримку та поділили між собою Європу.
Тож цілком зрозуміло, що Білозерський воює в лавах УПА на Волині, Холмщині і Підляшші за незалежну Україну, як з брунатним, так і з червоним окупантом.
В цей час у його рідному селі з 624 мобілізованих гине 409, бо Жуков під час наступу в 1943 р. мобілізує всіх і кидає щойномобілізованих селян у свитках на штурм німецьких укріплень на Дніпрі, від пролитої крові ріка червоніє!
Ось із яким звіром воював все життя Білозерський.
І його подвиг не був марний. Завдяки цьому ми відновили в 1991 р. незалежність, бо мали на це право, здобуте такими, як Білозерський.
Бо прихід москви це завжди смерть, хоч це Локнисте, хоч Буча, хоч Ягідне
Олександр ЯСЕНЧУК
Сьогодні написав ознайомчий допис про Героя -- Михайла Білозерського, уродженця с. Локнисте козака петлюрівської армії, члена ОУН, вояка Карпатської Січі і Української Повстанської Армії.
І ось Дівеєв-Церкрвний запитує: "що цей "герой" зробив корисного? яке місце визволив? чи тільки вставляв палки в колеса та у спину стриляв українцям-червоноармійцям, які визволяли батьківщину від німців?"...
Відповідаю, причому не буду наводити якісь мегааргументи, позаяк історії села Локнисте цілком достатньо.
Михайло Білозерський воював в армії УНР проти військ червоної та білої москви.
Брав участь в боях в Києві та обороняв Бахмач. Коли червоні захопили Київ, то влаштували різанину, під час якої загинуло від 5000 до 10 000 киян.
Далі він брав участь в боях під Жмеринкою, Житомиром, Старокостянтиновом, у «трикутнику смерті», Замості.
Під Замостєм спільні війська поляків, українців та білорусів зупинили наступ московської армії т.зв. Кінної армії Будьонного, що рвалася на допомогу бунтівникам у Німеччині, всяким Лібкнехтам і Люксембургам. І якби Білозерський не захистив Європу, спинивши цю червону московську орду під Замостєм, Олексій не зміг би зараз сидіти у багатому Берліні і молитися за "здравіє отца нашого Кіріла".
В ті часи чекісти розстрілювали священиків десятками тисяч, закривали церкви, вилучали майно.
Наприклад у Локнистому, на початку 20-х років ХХ ст. московити забрали на переплавку церковний дзвін вагою 500 кг. Отримані кошти були направлені на підготовку до мілітаризації, а не на допомогу жертвам голоду 1921 р., що в цей час лютував в Україні.
Далі в Локнистому починається колективізація, і декілька десятків родин висилають до Сибіру -- їх майно забирають на користь колгоспу та комуністів, що чинили реквізиції.
Під час Голодомору 1932-1933 р. від помирає щонайменше 28 селян.
8 та 15 квітня 1938 року в Локнистому червоними катами, до дня народження Леніна було розстріляно декілька десятків селян.
Спершу 20.
Ось їх імена з указанням року народження і посади:
1. Кручко Іван Павлович, 1900, рахівник.
2. Москаленко Михайло Семенович, 1888, полевод.
3. Кручко Григорій Павлович, 1893, колгоспник.
4. Третяк (Трейтяк) Петро Климович, 1889, колгоспник.
5. Коваль Терентій Данилович, 1900, бухгалтер сільпо.
6. Луцик Федір Аксентійович, 1905, колгоспник.
7. Шелег Федір Романович, 1888, колгоспник.
8. Галух Петро Миколайович, 1897, колгоспник.
9. Кручко Петро Павлович, 1892, колгоспник.
10. Рибалочко Аврам Семенович, 1896.
11. Любенко Терентій Васильович, 1887.
12. Полуботько Іван Данилович, 1889.
13. Власенко Дмитро Павлович, 1892, колгоспник.
14. Москаленко Григорій Романович, 1904, продавець з с. Березного.
15. Полуботько Степан Макарович, 1892.
16. Надточій Федір Васильович, 1906, ветсанітар.
17. Власенко Федір Павлович, 1894.
18. Третяк Іван Іванович, 1893.
19. Пивовар Олександр Григорович, 1887, з Березного.
20. Поляк Іван Іванович, 1897.
Ще декілька десятків було запроторено до в'язниці.
Потім було винесено смертний вирок ще ще 13 землякам розстрілюваних. Були засуджені до страти Кислий, Носачевський, Дяченко, Мороз, Белашки Віктор і Омелян, Дупло, Самоненко, Полатай, Холявки Йосип і Дмитро, Поляк, Мороз (селяни з Локнистого, Боромик, Ленінівки, Березного).
Перед цим, 15 квітня, були засуджені до розстрілу селяни Тишковський, Губка, Прядко, Третяк, Сіренко, Семироз К., Шелег, Носир, Бедзик А., Надточій, Самоненко.
Ось від якого звіра врятував Європу Михайло Білозерський.
В 1939 р. він в рядах Карпатської Січі протистояв угорським нацистам, що воювали щойно проголошену незвлежну Карпатську Україну.
В цей час Сталін та Гітлер підписали пакт про взаємопідтримку та поділили між собою Європу.
Тож цілком зрозуміло, що Білозерський воює в лавах УПА на Волині, Холмщині і Підляшші за незалежну Україну, як з брунатним, так і з червоним окупантом.
В цей час у його рідному селі з 624 мобілізованих гине 409, бо Жуков під час наступу в 1943 р. мобілізує всіх і кидає щойномобілізованих селян у свитках на штурм німецьких укріплень на Дніпрі, від пролитої крові ріка червоніє!
Ось із яким звіром воював все життя Білозерський.
І його подвиг не був марний. Завдяки цьому ми відновили в 1991 р. незалежність, бо мали на це право, здобуте такими, як Білозерський.
Бо прихід москви це завжди смерть, хоч це Локнисте, хоч Буча, хоч Ягідне
Олександр ЯСЕНЧУК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |