Ви готові зустрітися з інязором?
Що Україна може протиставити втручанню Москви у нашу внутрішню політику?
Ми звикли до того, що Росія постійно лізе у наші внутрішні справи. Москва сміливо висловлює свою позицію щодо виборів, декомунізації, співпраці із НАТО, виносить на розгляд ООН наш закон про мову тощо. Головне - така політика має своїх адресатів в Україні. Навіть після окупації Криму та частини Луганської і Донецької областей - залишається чимало громадян України орієнтовних на Москву. Чи були б такі громадяни, якби Росія виявляла безпорадність і не демонструвала б жодної ініціативності? Якщо простіше: скільки прихильників капітуляції було б в Україні, якби Москва була б такою ж нерішучою як і Київ?
Від нашого спротиву Російській Федерації залежить майбутнє України та всіх українців. Що ми можемо протиставити Росії у невійськовій сфері? Не зважаючи на те, що в РФ проживає найчисельніша українська діаспора - вона не може бути сильним союзником України. Чому так сталось - тема окремого дослідження.
Натомість ми можемо заручитися підтримкою окремих національних рухів в самій Росії. Для цього Україна повинна проводити послідовну політику з підтримки цих націй, стати голосом непредставлених народів РФ.
Чи існують для цього потрібні передумови? Так, однак Україна їх не бачить і не бажає ними користуватися. Приклад?
13 липня в Республіці Мордовія, майже половина населення якої складають народи ерзя та мокша, відбулось моління, на яке з'їхалось кілька тисяч ерзян. Таке моління, що ерзянською мовою називається Раськень Озкс, скликається раз на 3 роки. Напередодні моління засідає Рада старійшин (ерз. Атянь Езєм), що обирає верховного старійшину - Інязора із терміном повноважень 3 роки.
Так ось, цьогоріч новим Інязором ерзянського народу обрали представника ерзянської діаспори в Україні - Сиреся Боляєнь. Такий небажаний для Москви розвиток подій став можливим завдяки процедурі таємного голосування, а також завдяки сміливій позиції переднього Інязора Піргужа Кшуманьцяня, який публічно заявив: "Мого голосу в Росії не чути, можливо з-за кордону почують, що принижуються народи Росії".
Спробую пояснити. Інязор - це аналог голови Меджлісу кримськотатарського народу. Тобто це виборча посада у національному представницькому органі. Так ось, голова представницького органу ерзян прямим текстом заявляє, що Росія принижує корінні народи і для їхнього захисту потрібно обрати Інязора, який перебуватиме за межами досяжності російської влади. В результаті представницький мандат одержує один із найбільш яскравих представників ерзянського руху - громадянин України, відставний полковник ЗСУ та ветеран російсько-української війни Сиресь Боляєнь, відомий своїми самостійницькими поглядами.
На території України знаходиться голова національного представницького органу півмільйонного ерзянського народу. Ця людина має паспорт громадянина України, і воювала проти ЗС РФ. Здоровий глузд та національні інтереси підказують, що ми мали б створити всі умови для роботи Сиреся Боляєнь в Україні: надати охорону, широкий доступ до ЗМІ, дати можливість виступати на міжнародних майданчиках з доповідями про реальне становище ерзянського народу і порушення його національних, релігійних, громадянських прав владою РФ.
Так би вчинила Росія. Так би вчинила Польща. Так би вчинила Угорщина.
Просто для роздумів. Російська влада вже відреагувала на обрання Сиреся Боляєнь викликами старійшин "на розмову". Про цей тиск пише "Idel.Реалії" - регіональний проект Radio liberty. На жаль, але те, що в нас під носом відбуваються події, що болісно відбиваються на Росії бачать в самій Росії, бачать на Заході, але не бачимо ми.
Сподіваюсь, що з часом український виборець подорослішає, а партійна система в Україні оздоровиться. Політичні партії братимуть на озброєння не "нові обличчя" (співаків, клоунів, шоуменів), а програми, розроблені мозковими центрами. У цих програмах буде блок про національну безпеку і наше позиціонування щодо РФ і окремих її територій. Однак до цього ще далеко.
Павло ПОДОБЄД
Ми звикли до того, що Росія постійно лізе у наші внутрішні справи. Москва сміливо висловлює свою позицію щодо виборів, декомунізації, співпраці із НАТО, виносить на розгляд ООН наш закон про мову тощо. Головне - така політика має своїх адресатів в Україні. Навіть після окупації Криму та частини Луганської і Донецької областей - залишається чимало громадян України орієнтовних на Москву. Чи були б такі громадяни, якби Росія виявляла безпорадність і не демонструвала б жодної ініціативності? Якщо простіше: скільки прихильників капітуляції було б в Україні, якби Москва була б такою ж нерішучою як і Київ?
Від нашого спротиву Російській Федерації залежить майбутнє України та всіх українців. Що ми можемо протиставити Росії у невійськовій сфері? Не зважаючи на те, що в РФ проживає найчисельніша українська діаспора - вона не може бути сильним союзником України. Чому так сталось - тема окремого дослідження.
Натомість ми можемо заручитися підтримкою окремих національних рухів в самій Росії. Для цього Україна повинна проводити послідовну політику з підтримки цих націй, стати голосом непредставлених народів РФ.
Чи існують для цього потрібні передумови? Так, однак Україна їх не бачить і не бажає ними користуватися. Приклад?
13 липня в Республіці Мордовія, майже половина населення якої складають народи ерзя та мокша, відбулось моління, на яке з'їхалось кілька тисяч ерзян. Таке моління, що ерзянською мовою називається Раськень Озкс, скликається раз на 3 роки. Напередодні моління засідає Рада старійшин (ерз. Атянь Езєм), що обирає верховного старійшину - Інязора із терміном повноважень 3 роки.
Так ось, цьогоріч новим Інязором ерзянського народу обрали представника ерзянської діаспори в Україні - Сиреся Боляєнь. Такий небажаний для Москви розвиток подій став можливим завдяки процедурі таємного голосування, а також завдяки сміливій позиції переднього Інязора Піргужа Кшуманьцяня, який публічно заявив: "Мого голосу в Росії не чути, можливо з-за кордону почують, що принижуються народи Росії".
Спробую пояснити. Інязор - це аналог голови Меджлісу кримськотатарського народу. Тобто це виборча посада у національному представницькому органі. Так ось, голова представницького органу ерзян прямим текстом заявляє, що Росія принижує корінні народи і для їхнього захисту потрібно обрати Інязора, який перебуватиме за межами досяжності російської влади. В результаті представницький мандат одержує один із найбільш яскравих представників ерзянського руху - громадянин України, відставний полковник ЗСУ та ветеран російсько-української війни Сиресь Боляєнь, відомий своїми самостійницькими поглядами.
На території України знаходиться голова національного представницького органу півмільйонного ерзянського народу. Ця людина має паспорт громадянина України, і воювала проти ЗС РФ. Здоровий глузд та національні інтереси підказують, що ми мали б створити всі умови для роботи Сиреся Боляєнь в Україні: надати охорону, широкий доступ до ЗМІ, дати можливість виступати на міжнародних майданчиках з доповідями про реальне становище ерзянського народу і порушення його національних, релігійних, громадянських прав владою РФ.
Так би вчинила Росія. Так би вчинила Польща. Так би вчинила Угорщина.
Просто для роздумів. Російська влада вже відреагувала на обрання Сиреся Боляєнь викликами старійшин "на розмову". Про цей тиск пише "Idel.Реалії" - регіональний проект Radio liberty. На жаль, але те, що в нас під носом відбуваються події, що болісно відбиваються на Росії бачать в самій Росії, бачать на Заході, але не бачимо ми.
Сподіваюсь, що з часом український виборець подорослішає, а партійна система в Україні оздоровиться. Політичні партії братимуть на озброєння не "нові обличчя" (співаків, клоунів, шоуменів), а програми, розроблені мозковими центрами. У цих програмах буде блок про національну безпеку і наше позиціонування щодо РФ і окремих її територій. Однак до цього ще далеко.
Павло ПОДОБЄД
| Читайте також |
| Коментарі (0) |