Веселий смуток

Мій старовинний друг Федорцьо, як і кожен філософ, не цурався й теми смерті. І як у кожного істинного мудреця, його розмисли в цій площині не були похмурими. Я дивом дивувався, як можна говорити весело про сумне. Одне слово, чорний англійський гумор тут вихідний.

«Як ‘ся має ваша мати, Федорцю?»
«Ніяк».
«Чи вже їй ліпше?»
«І їй, і нам».
«Чи ще давить її в грудях?»
«Тепер більше давить на груди».
«Сподіваюся, з нею не сталося нічого поганого».
«Ні. Вона просто вмерла».

Іншим разом ішли ми з похорону втрьох – я, Федорцьо і його кум. Поховали сільського теслю. Кум, зітхаючи, каже:

«Добрий був майстер».
«Добрий, найпаче коли гроші брав», – згоджується Федорцьо.
«Чоловік із деревом говорив…»
«Надто, коли вип’є», – додає Федорцьо.
«Не боявся ніякої роботи…»
«Робота його боялася».
«Міг із дошки крокву зробити…» – продовжує кум.
«А з крокви – тріску…»

"Світло семи днів".

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ