Великопісні нотатки -1

Покаянний канон Андрея Критського, що читається перші чотири вечори Великого посту - поетичний твір розкаяної душі. А ще - тиха елегія постових молитов при запалених свічках у руках молільників, при темному облаченні свячщеників, при знятих з ікон українських рушниках, бо вони оптимістичні для посту...

А ще - час тиші. Ми живемо в час дефіциту тиші - навіть виїхавши на дачу, не зможеш зосередитися, почути себе, бо хтось із сусідів обов'язково ввімкне голосну якусь попсу, та ще й московитську. Людина розучилася, ба, навіть боїться тиші. Бо тоді приходять думки. Бо тоді оживає совість....

А Бог же говорить до людини тільки в тиші. Тому то сільські люди й ближчі до Бога за міщуків. Якби ще їм церкву із зрозумілою мовою, а не церковнослов'янською тарабарщиною! Та із розумним священиком, який хоч розуміє, що читає і має милосердя та розважливість в серці...

Ось чому РПЦ - чужа українцям, бо в ній нема ні зрозумілої мови, а священики в основному нічим, крім ряси, не відрізняються від хапливих на копійку селян... .

"Авелевої праведності не перейняв я, Ісусе: ніколи я не приніс Тобі ані дарів приємних, ані діл Богоугодних, ані жертви чистої, ані життя бездоганного". (Зі Служби на поклони з каноном святого Андрія Критського, виданої 2001 року у Ніжині з благословіння єпископа Никона ).

Василь ЧЕПУРНИЙ