Вечеря

У новолітньому тумані дуже хочеться світла, свята і своєї присутності в ньому.Тієї пори, коли й світ, у якому ти живеш, стає вселенським святом.
Якось це відчуття озвалося вперше і запам'яталося назавжди - як потрясіння...

Святвечори мого п'ятиріччя-шестиріччя- семиріччя пам'ятаю й тепер,--живуть собі й не линяють, і не вицвітають..

В нашій хаті жили-поживали прабаба, дід з бабою, їхні неповнолітні діти : дядько-півпарубок Віктор і дядько-першокласник Петрусь.І я жила на особливих правах гості, внучки й племінниці,- від цього потерпав Петрусь, але то таке...

Першу Вечерю я запам'ятала разом із рипучим і глибоким снігом, що ледь не позбавив мене права вперше носити вечерю і вітати родичів із Святвечором.

Доки дід вирішував - пускати мене чи ні, я з відчаєм милувалася зібраним бабою вузликом, де в новій хустині тепліли пиріжки й пишався полумисок з кутею.
Нарешті прабаба провела мене до порогу і випустила в блакитні, пахучі від морозяного духу сутінки.Назустріч першій зірці.

Зірка зводила мене до Руденків, дядька Тоника, Адамовичів, як веліла прабаба.А потім, поважчавши від гостинців, зробила гак й завела до Москалів, Пирогів і баби Тетяни з Полею.

Сутінки давно стали фіолетовими, їх розбавляло світло зірок і місяця. Люди позакривали собак і ніхто не лякав мене, коли я брела вже втоптаною посеред шляху доріжкою додому.Мої валянки, куплене на виріст пальтечко і навіть хустка взялися бурульками, набагато меншими,ніж на солом'яних стріхах.Хати, по груди у снігах, підсвічували вікнами, як одна.

Я високо задерла голову до зірок і зрозуміла, що земля й небо справді безкраї, але мені не страшно бути між ними, тримаючись очима за голотівську хату.

Мене й вдома зустріли,як гостю. Вив'язали з хустки гостинці, врятували від зашпорів,посадили за стіл.Звісно ж, були кутя з узваром.І пиріжки з варениками, й налисники, й пампушки - ми ж із пшеничного краю, і піч на півхати, ще й баби мої вміли й любили варити-пекти.І квасоля, й калина, й дикі грушки правили за начинки, й навіть турецький горох...Був борщ з солоною рибою, й печені буряки з хроном, й капуста... Було, крім узвару, ще й "вино" для колядничків, яке моя прабаба варила із сушених вишень, - я бачила і запам'ятала, що
і як. І ЗАВЖДИ можу повторити.

Та не це головне в тих вечерях.А те, що з Різдвяною зіркою переступала я через поріг ,виходила з двору, заходила в хати, де мене зустрічали і проводжали так тепло, що, обійшовши півсела, не встигала замерзнути, хоча прабаба Настя й заганяла на піч спати.А вранці ми разом з нею розглядали гостинці - мальований пряник від Москалів, червону стрічку від Пирогів, ну, так,- ось і руб від Руденків...З'їлося, зносилося, потратилося.
А Небо, зорі, вкрита снігом і світлом земля - ні, завжди в мені.

Бо казали прабаба, дід з бабою, батько з матір'ю, щоб я легко несла, і щоб прийняли від мене люди вечерю в цьому великому світі.І приймали, й раділи, і все-все було таким рідним ,як Маленький небачений Бог, що врятує світ...

Любов ГОЛОТА