Ватник Цой

Знаєте в чому наша біда? Ви спитаєте при чому тут Цой і весь російський фолк?

А при тому, що від протестного Кіно до лояльного режиму Газманова один крок.

І як казав В'ятрович, будь-який російський продукт маскульту є містком в русскій мір.

Але повертаємось до відповіді на головне питання: томущо ніхто з нас не зростав в умовах тотального українства.

Нас змалечку оточувала пропаганда російської псевдокультури. Аж із самої царської Росії, яку між іншим, породив Київський князь. Потім гулаг народів СеРиСеР.

Ми всі виросли із вірусом рускага міра.

Різниця населення України полягає лише у тому, що в одних було щеплення, наприклад, Кобзарем чи Історією України, а в інших ні.

Тому як не крути, але в усіх нас є частинка ватника, як у рядках тієї пісні (переробленій мною) корейця радянського походження Цоя. Мо тому він був такий протестний, що не був русскім?

Хоча уся його протестність зводилася до якихось абстрактних "пєрємєн", які більше стосувалися якихось побутових речей до "я обьявляю свой дом безьядєрнай зонай". Такий собі пацифіст: за всьо харошєє...

В каждом із нас спіт звєрь
В каждом із нас спіт волк
Я слишу єго диханьє
Когда танцую...

Моя версія його рядків:

В каждом із нас спіт ностальгатор
В каждом із нас спіт ватнік
Я слишу єго угар
Когда бухаю...

Десь так. Наш внутрішній ватничок нав'язаний нам силком через медійну пропаганду: радіо, телебачення, вічне ностальгуюче бурмотання дядечок і тіточок з нашого двору час від часу проривається із середини.

Але головне цю паразитуючу гниду в наших душах душити в зародку при перших же проявах.

Не страшно бути хворим. Страшно заперечувати свою хворобу.

І тільки сильні світу цього дивляться їй у вічі.

Олександр ПУГАЧ