Українське кіно — в катакомбах
Українських фільмів майже не демонструють по телебаченню і в кінотеатрах, а законодавство повністю зорієнтовано на просування іноземних кінострічок.
Такі знайомі для тих, хто не байдужий до кіномистецтва, проблеми обговорювали в Чернігові відомі майстри кіно: режисер, президент кінофестивалю «Відкрита ніч» Михайло Іллєнко; продюсер фестивалю «Відкрита ніч» Пилип Іллєнко; режисер, переможець Каннського кінофестивалю 2011 р. у номінації «короткометражний фільм» Марина Врода; молоді режисери Юлія Гоголь і Дмитро Сухомлиткий-Собчук.
На прес-конференції в заповіднику «Чернігів стародавній» режисери намагалися пояснити, чому так відбувається, що українське кіно існує в андеграунді: його побачити можна хіба що з Інтернету або у вузькому колі в кіноклубі. Журналістка обласного телебачення навіть порівняла любителів вітчизняного кіно із сектантами, котрі змушені збиратися у підвалах, у якихось невеличких приміщеннях для того, щоб подивитися фільм. Режисер Михайло Іллєнко продовжив цю тему навіть категоричніше: «Найдешевший фільм може перевернути всю картину, змінити пріоритети. Тому є такий закон Ірода. Коли йому донесли, що буде новий цар, він не почав шукати його, а наказав вирізати всіх, хто народиться в цей час. А раптом якийсь фільм спрацює, як детонатор… Тому у нас вирізають усіх».
Пилип Іллєнко пояснює так: «Українське кіно побутує в оточенні міфів: міф про те, що його нібито немає. Але хоча б на прикладі фестивалю «Відкрита ніч» ми бачимо, що воно є, орієнтується на різного глядача і може бути конкурентним, про що говорять постійні перемоги наших режисерів на міжнародних фестивалях. Інший міф, що немає глядача, який міг би дивитися це кіно. Для того, щоб отримати доступ до американського кіно, достатньо піти до кінотеатру, реклама цих фільмів скрізь. Незважаючи на те, що покази українських фільмів відбуваються зі значно меншим інформаційним супроводом, багато людей приходить і дивиться».
Вікторія ГАВРИК
Скорочений варіант. Повністю читайте в газеті "Сіверщина" за 15 вересня
Такі знайомі для тих, хто не байдужий до кіномистецтва, проблеми обговорювали в Чернігові відомі майстри кіно: режисер, президент кінофестивалю «Відкрита ніч» Михайло Іллєнко; продюсер фестивалю «Відкрита ніч» Пилип Іллєнко; режисер, переможець Каннського кінофестивалю 2011 р. у номінації «короткометражний фільм» Марина Врода; молоді режисери Юлія Гоголь і Дмитро Сухомлиткий-Собчук.
На прес-конференції в заповіднику «Чернігів стародавній» режисери намагалися пояснити, чому так відбувається, що українське кіно існує в андеграунді: його побачити можна хіба що з Інтернету або у вузькому колі в кіноклубі. Журналістка обласного телебачення навіть порівняла любителів вітчизняного кіно із сектантами, котрі змушені збиратися у підвалах, у якихось невеличких приміщеннях для того, щоб подивитися фільм. Режисер Михайло Іллєнко продовжив цю тему навіть категоричніше: «Найдешевший фільм може перевернути всю картину, змінити пріоритети. Тому є такий закон Ірода. Коли йому донесли, що буде новий цар, він не почав шукати його, а наказав вирізати всіх, хто народиться в цей час. А раптом якийсь фільм спрацює, як детонатор… Тому у нас вирізають усіх».
Пилип Іллєнко пояснює так: «Українське кіно побутує в оточенні міфів: міф про те, що його нібито немає. Але хоча б на прикладі фестивалю «Відкрита ніч» ми бачимо, що воно є, орієнтується на різного глядача і може бути конкурентним, про що говорять постійні перемоги наших режисерів на міжнародних фестивалях. Інший міф, що немає глядача, який міг би дивитися це кіно. Для того, щоб отримати доступ до американського кіно, достатньо піти до кінотеатру, реклама цих фільмів скрізь. Незважаючи на те, що покази українських фільмів відбуваються зі значно меншим інформаційним супроводом, багато людей приходить і дивиться».
Вікторія ГАВРИК
Скорочений варіант. Повністю читайте в газеті "Сіверщина" за 15 вересня
Читайте також |
Коментарі (0) |