У рідній школі увічнили пам’ять загиблих героїв

Із чорного граніту на шкільне подвір’я, де пройшли безтурботні роки учнівства, глянули із вічності очі двох солдат-героїв: танкіста Максима і артилериста Сергія. Зовсім недавно був останній дзвоник, посмішки однокласниць, випускний бал. А потім – війна.

Остання варта

Навіть загинувши, вони не залишили бойовий пост: тепер, викарбувані у граніті, захищатимуть рідну школу від чорних сил, біди і підлості.

Максим Андрейченко і Сергій Титаренко закінчили Менську школу ім. Т.Г. Шевченка, перший – у 2010 році, другий – у 2009-му. Звідси пішли у дорослий світ. Загинули у серпні в Луганській області, захищаючи Україну і наше право вільно жити на своїй землі.

Морозного ранку 5 грудня було відкрито меморіальні дошки пам’яті воїнів-земляків.

Як до болю зрозуміло звучать слова Гімну: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу…» Тепер це не просто слова, це гірка правда-молитва українців. Вистраждана, страшна і прекрасна.

Право відкрити меморіальні дош­ки надали солдатам 13-го окремого мотострілкового батальйону, які приїхали вшанувати пам’ять героїв.

Низький уклін

– Страшно і тяжко бачити молоді обличчя, викарбувані на холодному граніті, – запам’яталися слова комбата 13-го батальйону Сергія Мурованого. – Але жодна краплинка їхньої крові не пропала марно. Низько вклоняюся батькам, які виростили справжніх патріотів. Ми захистимо рідну землю, ракова пухлина на Донбасі буде знищена. А наші діти стануть кращими і мудрішими за нас, вони збудують державу, якою можна буде пишатися перед усім світом.

Зі сльозами на очах згадували загиблих воїнів їхні колишні класні керівники Ніна Петрунько і Юлія Щипун. Особливі слова вдячності пролунали на адресу громадської організації «Менська сотня», яка стала ініціатором відкриття меморіальних дошок.

Троянди і червоні гвоздики на білому тлі першого несміливого снігу, немов краплини крові загиб­лих героїв…

Щоранку зустрічатимуть хлопці гамірливі зграйки школярів. Мінятимуться покоління, а двоє солдат так і залишаться вічно молодими. Пам’ятайте їх, люди!наше слово
Анатолій ФУРМАН