У пошуках нового царя

Нещодавно зустрів знайому, яку знаю ще по Майдану, яка минулого року активно агітувала за Зеленського і за «повне перезавантаження системи». Вітаюсь, питаю як справи, що думає про політичну ситуацію. Риторика в знайомої помітно змінилась. Виявляється, що на Зеленського з самого початку не було великих сподівань, але однаково – «краще вже так, ніж Вальцман».

Запитую як сприймає останні новини від ДБР щодо скасування закону про амністію учасників Майдану; наступ росіян на ділянках розведення; ініціативи Бородянського боротися із дезінформацією у ЗМІ; про перевірку готовності населення відновити водопостачання в окупований Крим. Знайома помітно дратується. Визнавати помилок не бажає. Напевно вже б і не зізнавалася, що голосувала за Зеленського і «Слугу народу» – от тільки позиції своєї не приховувала і всюди публічно повторювала, що «гірше бути не може».

Дивовижно, але українці зовсім не хочуть дорослішати. Жодної відповідальності за свої вчинки. Здавалося б все просто – ти агітував, ти голосував, ти закликав і виступав – будь відповідальним за свої рішення. Ні, виявляється справа не в «мудрому українському народові», який проголосував за «українця Голобородька замість крадія Вальцмана»… вся справа, що Голобородько розчарував. Негідник. Одне добре - Вальцману помстилися. Ця думка зігріває. Принаймні Ігоря Валерійовича.

Павло ПОДОБЄД