У Чернігові згадали про його визволення разом із столицею 103 роки тому
26 лютого у Чернігівському обласному молодіжному центрі проведено просвітницький захід — гутірку в прямому ефірі до славетної дати 1 березня 1918 року — визволення Києва й Чернігова від російського червоного агресора.
Проте, Павло СЛАВИНСЬКИЙ, учасник бойових дій в російсько-українській війні, психолог і модератор гутірки, в спілкуванні з учасниками – студентами та учнями чернігівських навчальних закладів – з’ясував, що вони або не знають про першу російсько-українську війну в 20-му столітті, або вважають, що Україна її програла. І що значна частина молодих учасників просто не була готова до публічного обговорення цієї теми.
«Перша російсько-українська війна, тобто агресія радянської Росії проти Української Народної Республіки, була з грудня 1917 року до травня 1918 року. До речі, це єдина загарбницька війна Росії в 20-21 століттях, коли держава-агресор її (хоч і в доволі своєрідній формі) офіційно оголосила Україні. Війна складається з двох частин-етапів: 1) Грудень 1917 року — лютий 1918 року — оборона УНР від російської червоної агресії. Ви знаєте, що серед інших були героїчні оборона Бахмача та бій під Крутами. Українська армія дала можливість своїй державі 9 лютого 1918 року підписати Брестський мирний договір з країнами Четверного союзу, який, зокрема, передбачав військову допомогу у відбитті російської агресії. 2) Кінець лютого — травень 1918 року – наступ української армії разом із союзними німецькими й австро-угорськими військами та звільнення всієї окупованої території УНР від загарбників. Саме тоді 1 березня відбулося визволення Києва й Чернігова.
Отже, УНР виграла цю війну у радянської Росії! Це факт, який старанно замовчує Росія незалежно від того, хто там при владі. Водночас його недооцінюють або не розуміють чимало людей в українському суспільстві та політичній еліті», — наголосив Сергій БУТКО, представник Українського інституту національної пам'яті.
«Весна 1918-го – період швидкого відродження і тріумфальних успіхів української армії. Бої під Бахмачем і Крутами зламали хребет більшовицькому бліцкригу. Відступивши від Києва, українці всього за один день кардинально переформатували збройні сили, створивши відбірний Запорізький загін, стали просуватися вперед, незабаром здобули перші перемоги, першими увійшли в визволену столицю, а потім безстрашно гнали переважаючого ворога, здобуваючи одна за одною блискучі перемоги.
Здолавши опір росіян на підступах до Києва, вранці 1 березня 1918 року запорожці, з великим синьо-жовтим прапором, з палаючими очима і з високо піднятими головами, входили стрункими лавами в золотоверхий Київ. Саме українська армія зіграла вирішальну роль у визволенні столиці, а вже за нею 2 березня в місто увійшли німецькі частини.
На Чернігівщині загони самооборони або «Вільного козацтва» часто організовувалися для відсічі окупантам і захисту власних осель – у Козельці, Добрянці, Ніжині, Городні. А коли 1 березня більшовики почали відступ із Чернігова з великим обозом награбованого майна, миттєво організований невеликий відділ чернігівського вільного козацтва тривалий час переслідував і обстрілював ворога, відбивши обоз.
В умовах вакууму влади, порядок у Чернігові підтримувався завдяки самоорганізації місцевого населення. Лише за кілька днів із Києва приїхав німецький патруль – офіцер у супроводі п’ятьох солдат, а бойові німецькі підрозділи з’являться лише за три тижні. Таким чином, Чернігів і Чернігівщина визволилися навіть без втручання регулярної армії УНР!», — розповів подробиці цих блискучих перемог Сергій ГОРОБЕЦЬ, кандидат історичних наук, представник Українського інституту національної пам'яті.
«Якби не було перемоги в першій російсько-українській війні, якби не було перемог в Українській Революції 1917-1921 років, не було б Української незалежності 24 серпня 1991 року», — підсумували свої розповіді та відповіді на питання співробітники Інституту національної пам'яті Сергій БУТКО та Сергій ГОРОБЕЦЬ.
«Отже, історію треба вивчати не тільки через призму трагедій та невдач, а обов’язково знати всі наші перемоги, успіхи, наших героїв. І пишатися ними. Російському агресору, ворогам України важливо, щоб ми, український народ, відчували себе невдахами, які постійно програють. Їхня мета – формування суспільного відчуття меншовартості. Насправді ж ми — переможці, ми вистояли, ми витримали і витримаємо всі випробування та успішно побудуємо щасливе майбутнє в своїй вільній, соборній та захищеній країні», — таким висновком завершив гутірку Павло СЛАВИНСЬКИЙ, який разом із побратимами зі зброєю в руках захищав свій народ і перемагав в найбільш критичні моменти російсько-української війни.
ОРГАНІЗАТОРИ заходу: Український інститут національної пам’яті, Чернігівський обласний молодіжний центр за сприяння Чернігівської облдержадміністрації.
ВІДЕОЗАПИС цієї гутірки можна подивитися за посиланням.
Олександр МАЙШЕВ,
член Національної спілки журналістів України
Проте, Павло СЛАВИНСЬКИЙ, учасник бойових дій в російсько-українській війні, психолог і модератор гутірки, в спілкуванні з учасниками – студентами та учнями чернігівських навчальних закладів – з’ясував, що вони або не знають про першу російсько-українську війну в 20-му столітті, або вважають, що Україна її програла. І що значна частина молодих учасників просто не була готова до публічного обговорення цієї теми.
«Перша російсько-українська війна, тобто агресія радянської Росії проти Української Народної Республіки, була з грудня 1917 року до травня 1918 року. До речі, це єдина загарбницька війна Росії в 20-21 століттях, коли держава-агресор її (хоч і в доволі своєрідній формі) офіційно оголосила Україні. Війна складається з двох частин-етапів: 1) Грудень 1917 року — лютий 1918 року — оборона УНР від російської червоної агресії. Ви знаєте, що серед інших були героїчні оборона Бахмача та бій під Крутами. Українська армія дала можливість своїй державі 9 лютого 1918 року підписати Брестський мирний договір з країнами Четверного союзу, який, зокрема, передбачав військову допомогу у відбитті російської агресії. 2) Кінець лютого — травень 1918 року – наступ української армії разом із союзними німецькими й австро-угорськими військами та звільнення всієї окупованої території УНР від загарбників. Саме тоді 1 березня відбулося визволення Києва й Чернігова.
Отже, УНР виграла цю війну у радянської Росії! Це факт, який старанно замовчує Росія незалежно від того, хто там при владі. Водночас його недооцінюють або не розуміють чимало людей в українському суспільстві та політичній еліті», — наголосив Сергій БУТКО, представник Українського інституту національної пам'яті.
«Весна 1918-го – період швидкого відродження і тріумфальних успіхів української армії. Бої під Бахмачем і Крутами зламали хребет більшовицькому бліцкригу. Відступивши від Києва, українці всього за один день кардинально переформатували збройні сили, створивши відбірний Запорізький загін, стали просуватися вперед, незабаром здобули перші перемоги, першими увійшли в визволену столицю, а потім безстрашно гнали переважаючого ворога, здобуваючи одна за одною блискучі перемоги.
Здолавши опір росіян на підступах до Києва, вранці 1 березня 1918 року запорожці, з великим синьо-жовтим прапором, з палаючими очима і з високо піднятими головами, входили стрункими лавами в золотоверхий Київ. Саме українська армія зіграла вирішальну роль у визволенні столиці, а вже за нею 2 березня в місто увійшли німецькі частини.
На Чернігівщині загони самооборони або «Вільного козацтва» часто організовувалися для відсічі окупантам і захисту власних осель – у Козельці, Добрянці, Ніжині, Городні. А коли 1 березня більшовики почали відступ із Чернігова з великим обозом награбованого майна, миттєво організований невеликий відділ чернігівського вільного козацтва тривалий час переслідував і обстрілював ворога, відбивши обоз.
В умовах вакууму влади, порядок у Чернігові підтримувався завдяки самоорганізації місцевого населення. Лише за кілька днів із Києва приїхав німецький патруль – офіцер у супроводі п’ятьох солдат, а бойові німецькі підрозділи з’являться лише за три тижні. Таким чином, Чернігів і Чернігівщина визволилися навіть без втручання регулярної армії УНР!», — розповів подробиці цих блискучих перемог Сергій ГОРОБЕЦЬ, кандидат історичних наук, представник Українського інституту національної пам'яті.
«Якби не було перемоги в першій російсько-українській війні, якби не було перемог в Українській Революції 1917-1921 років, не було б Української незалежності 24 серпня 1991 року», — підсумували свої розповіді та відповіді на питання співробітники Інституту національної пам'яті Сергій БУТКО та Сергій ГОРОБЕЦЬ.
«Отже, історію треба вивчати не тільки через призму трагедій та невдач, а обов’язково знати всі наші перемоги, успіхи, наших героїв. І пишатися ними. Російському агресору, ворогам України важливо, щоб ми, український народ, відчували себе невдахами, які постійно програють. Їхня мета – формування суспільного відчуття меншовартості. Насправді ж ми — переможці, ми вистояли, ми витримали і витримаємо всі випробування та успішно побудуємо щасливе майбутнє в своїй вільній, соборній та захищеній країні», — таким висновком завершив гутірку Павло СЛАВИНСЬКИЙ, який разом із побратимами зі зброєю в руках захищав свій народ і перемагав в найбільш критичні моменти російсько-української війни.
ОРГАНІЗАТОРИ заходу: Український інститут національної пам’яті, Чернігівський обласний молодіжний центр за сприяння Чернігівської облдержадміністрації.
ВІДЕОЗАПИС цієї гутірки можна подивитися за посиланням.
Олександр МАЙШЕВ,
член Національної спілки журналістів України
| Читайте також |
| Коментарі (0) |