Тринадцятий ранок Широкої війни

Він приходить скрадливо, у білій габі нічного снігу - так ступає обережно, як наші ранкові дзвінки рідним і близьким, дзвінки перевірки чи живі:"Доброго ранку!". І приховуєш віддих полегшення, коли чуєш слово у відповідь. А банальне досі побажання "Доброї ночі!" стало майже магічним заклинанням...
Нічне бомбосховище обплітає теплими, бува до нудоти, міазмами липкого страху, звуками кашлю, сопіння, храпу, дитячого плачу і в павутинній тиші повільно, наче здалеку, наче з іншого життя, розтікається питання:" Господи, невже ж буде такий час, коли ми зможемо просто ходити по вулицях , не боячись звуків літака і не приглядаючись під ноги?". І всі умовкають, навіть кашлюки, захоплені зненацьким простим питанням.
Так, ми всі тепер житимемо з посттравматичним синдромом. А це значить, що навіть коли відплачемо за своїми вбитими, коли підлікуємо поранених, коли відбудуємо зруйновані житла, підірвані мости і розбомблені школи, нас ще довго наздоганятимуть безпричинні, здавалось би, істерики, скандали, нервові зриви, посіяні підлим насінням підлої війни. Дуже хочу вірити, що хоча би діти, народжені після війни, хоч і зачаті травмованими нею батьками, вродяться без цього посттравматичного синдрому...
Можливо, ми навіть зрозуміємо, хоч і не всі, і свою власну вину у цій війні. Бо коли притомні і навіть україномовні люди голосували за московських агентів з ОПЗЖ, всіх цих рабіновичів і медведчуків, - наближали війну. Коли вибирали владу, яка, для прикладу, кинула за гради генерала Марченка, - наближали війну. Його звинуватили в закупівлі бракованих броніків. Відтак арештовані нашим продажнослухняним судом броніки згнили на складі, а нові міноборони боялося закупати. Генерал же тепер звернувся з проханням направити його на фронт і дали йому миколаївський напрямок, де він організував ефективну оборону.
До речі, ми наближали війну і коли сміялися над лозунгом "Армія, мова, віра". Тепер не смішно.
Наближали війну і коли купа держчиновників, відповідальних за інформбезпеку, тупо дивилася на загиджування українських телеканалів російською попсою і палець об палець не вдарила, щоб поставити належні вишки для мовлення на Крим і Донбас, і Придністров'я, і Стародубщину, і Кубань... Зате лишалися непокараними "вишки Бойка", а ми раділи побитій мармизі Шуфрича, хоча треба було радіти конфіскованим у нього газовим свердловинам...
Ранок приходить і добрими звістками: українці знищили сучасний корвет росіян "Василий Белов", генерала Гєрасімова, начштабу 41 армії, що воював з чеченцями і сирійцями. Впав гвинтокрил біля Вишгорода і на аеродромі під Херсоном догорають рештки ще трьох їх десятків. Іноземний легіон почав виконання бойових завдань. Широким потоком йде допомога від країн Заходу, попри ниття наших вибраних. Ми пам'ятливо не забудемо і тих, хто тої помочі не дає, правда, мадяри? І тих, хто відводить очі, правда, сябри?
Наостанок - гумор війни. Березна на Чернігівщині - це як Габрово. Недарма березинський стакан знають далеко від неї.Він на вигляд широкий і місткий, але об'єм його менший... Так ось селищний голова повісив оголошення - мовляв, я знаю хто що вкрав у москалів, тому половину віддайте на потреби громади. Виявляється, березинці віджали у москалів два бензовози і невідомо де сховали... А бензин же дійсно потрібен громаді.
... І був ранок, і був тринадцятий день Широкої війни. І побачив Бог, що українці не тільки воюють і гинуть, але при цьому ще й жартують. А оскільки й сам має почуття гумору, то сказав апостолу Петру:"Не той народ назвали боговибраним, ой, не той...". І посміхнувся в широку старосвітську бороду, як на іконі в українській хаті.

Василь Чепурний
На фото: "Іноземний легіон" в Україні