Треба вшанувати вояків УНР!

Вже не дивує недолугість деяких "наших обранців"- чиновників! Чи не два роки вже ношуся, як дурень з писаною торбою, з ідеєю вшанувати вояків Директорії УНР, які загинули в Седневі 10 січня 1919 року, захищаючи Чернігівщину від навали щорсівців. Звертався до багатьох спеціалістів з цього історичного періоду з усною пропозицією вшанувати, встановити пам'ятний знак. Тиша...

Наважився - аж 19 жовтня ц.р. через обласну організацію Національної спілки краєзнавців звернулись з запитом на дозвіл ексгумації братської могили (процедура, потрібна для встановлення пам'ятника) до селищного голови (Ш.М.В). Попрохали розглянути питання на виконкомі селищної ради. І цей колишній фарбований лис реваншист-чечетовець "благополучно" лист ЗАГУБИВ! От так. Звернувся на електронну адресу сільради, надіслав копію запиту-- досі "нет ответа". Мабуть, нікому це не цікаво й не потрібно?! Седнівські пам'ятки руйнуються, бо на їхнє утримання в селищної ради немає грошей, а погодувати на "Седнівській осені", зігріти "на шару" обласне й районне начальсво, " підмазати воза" - гроші завжди є.

Отже, КОМУ ЦЕ ПОТРІБНО й ЦКАВО, доки нас не закрутило у вихорі передноворічних і новорічних свят, давайте 10 січня організуємо в Седневі хоча б невелике вшанування: з гімном України, салютною командою, вінком і покладанням квітів, національними прапорами, мітингом (хоча, який мітинг може бути під час "воєнного стану?"). Але так, щоб це не було блюзнірстом і черговим "міропріємством", без політичного піару й биття у груди " які ми всі патріоти", або "які ми бідні й слабкі". Треба організувати транспорт, салютну команду, звукову апаратуру, якщо є можливість - освітити події у пресі, запросити з Києва чи Львова когось з представників військово-історичних клубів.

Може у когось ще якісь ідеї з цього приводу? То які ми на підйом, чи нашим зчерствілим серцям вже все одно-"кожен рятує себе сам"?

Ярослав ВОЛЕРТ