Тональності і смисли

Вчора весь вечір топив піч - душу нашого дому і займався коло неї заготівлею виноградних черенків - з тим, щоб навесні проростити з них саджанці.

Черенки вибираються з обрізаної на зиму лози, розтопленим парафіном ізолюються зрізи на обох кінцях (щоб волога не виходила) і все це добро, загорнуте в целофан, відправляється в погріб на зберігання аж до кінця квітня. Займався і думав: як багато в нашому житті важить тональність сказаного, як це впливає на смисли буття.

Можна ж написати цей пост наступним чином: "Антинародна українська влада знущається над пенсіонерами, змушуючи їх трудитись зимовими вечорами з тим, аби навесні заробити хоч якусь копійку, щоб не вмерти з голоду. Мало того, що замість відпочинку на дивані, біля телевізора, топлю піч, бо газ дорогий, так ще й ці черенки..." Знайомо ж, правда? Принаймні мені час від часу доводиться чути щось подібне. Та сам я роблю це винятково для власного задоволення. І якщо дасть Бог щось на цьому заробити, подякую Йому. Бо це надзвичайне задоволення: завдяки тобі мертвий, здавалось би, шматочок лози раптом розпустить свої бруньки, потім викине біленькі корінці, пустить листочки і через два сезони вже даруватиме комусь свої сонячні ягоди.

Тут одній і тій же роботі надано дві протилежні тональності: невдоволення життям і передчуття дива, радість від співучасті в творенні нового життя. Здавалося б: ну чому наші люди такі нещасні? Хіба це так важко - знайти позитив у речах буденних? А виходить, що декому важко. Куди легше знайти винного - не себе, іншого; легше невдоволення перетворити на щоденну звичку; надавати всьому негативні смисли, навіть своєму життю в цілому. Банальна тональність з часом набуває вигляду абсолютного смислу.

Важко переробити себе. Бо найбільша перемога - над самим собою. Але треба: всім нам. У всьому. Інакше нічого в нас не вийде.

Володимир ВОРОНА