«Табачна» школа: без підручників

У той же час міністр освіти і науки Дмитро Табачник заявив, що в 10-их класах підручників не буде до листопада. Як навчатися? На думку міністра, всі школи в Україні — комп’ютеризовані, і скачувати параграфи підручників можна буде із сайту Міносвіти.

«Це – повна дурня», – вважає Олександр Мисюра, колишній начальник відділу освіти Чернігівської районної держадміністрації, нині — викладач Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Шевченка, кандидат історичних наук. — Чернігівський район комп’ютеризований, можливо, краще і за міські школи: 1-3 ступеня — стовідсотково, а 1-2 — майже на 90 відсотків. Але навчання з комп’ютерів замість підручників — це нісенітниця. Скажімо, в Олишівці на 200 учнів усього 10 комп’ютерів. То як із них посписують параграфи підручників? Якщо роздруковувати на принтері, то він зіпсується на якійсь 300-ій сторінці. А відділ освіти ніколи не купував ні картриджів, ні паперу — все це лягає на плечі батьків».

Свою власну думку на ці проблеми має Наталія Александрова, директор школи у с. Радянська Слобода Чернігівського району, історик за освітою, за часів президентства Віктора Ющенко отримала державну нагороду.
—У 10-му класі у нас 16 учнів, маємо 14 комп’ютерів, школа підключена до Інтернету. Тобто ніби проблеми і немає, щоб подивитися підручники на сайті Міністерства освіти. З іншого боку, діти, виходить, повинні весь час знаходитися в кабінеті інформатики, та й не всі вчителі можуть нормально працювати в мережі Інтернет. Зрозуміло, що в нашій школі є молоді спеціалісти, які нормально орієнтуються в пошукових можливостях Інтернету, проте більш старші, досвідченіші їхні колеги не мають таких навичок, тільки на рівні користувача. Також ніхто не підраховував, скільки буде коштувати роздруковування підручників — папір, фарба і т. д.

— Як Ви ставитеся до реформ Дмитра Табачника?

— Я йому співчуваю, він опинився у безвихідній ситуації. Довго не приймали бюджет, не могли вирішити, яка повинна бути школа — 11-річна чи 12-річна. До речі, мій багатолітній педагогічний досвід підказує, що найкращий варіант — 11-річна.

— Із підручників історії прибрали інформацію про Віктора Ющенка, Майдан, Романа Шухевича…

— Те, що відбулося нещодавно, все політика, а не історія, та й узагалі то була більше балаканина, а не конкретні справи. І взагалі, підручник з історії для п’ятого класу якийсь невдалий, не написаний доступною мовою, тож більше працює вчитель, а не підручник.

— Ще одна реформа стосується літератури, наприклад, заміна курсу світової літератури на зарубіжну, більше вивчатимуться російські письменники. Прокоментуйте, будь ласка.

— Повністю підтримую дану ініціативу. Адже як можна було викинути з курсу Лєрмонтова, Достоєвського?.. Пригадую, свого часу хотіли припинити викладання російської мови, але я не дозволила. У мене є двоє кваліфікованих спеціалістів з викладання російської мови, літератури. Їм що, переучуватися?
Я спробував зайти на сайт Міністерства освіти http://www.mon.gov.ua і знайти електронні версії підручників. Зробити це виявилося нескладно та й завантажити теж, бо вони у форматі pdf, тож зрозуміло, що для їх читання потрібно скачати і встановити програму Adobe (Acrobat) Reader — найбільш поширену безкоштовну програма для роботи з файлами формату PDF (Adobe Portable Document Format). Наприклад, на цьому ресурсі, викладена її україномовна версія http://biblprog.org.ua/ua/adobe_reader/

Звичайно, в першу чергу мене зацікавили підручники з «Історії України», «Зарубіжної літератури» та «Російської мови». Як не дивно, ніякого відхилення від «норми» у викладених підручниках я не виявив, про все розповідається — Петлюра, Джон Юз, Густав Флобер. Але от підручник із російської мови (авт. Баландіна Н.Ф., Дегтярьова К.В.) видавництва “Грамота” привернув мою увагу. У підручнику автори чітко показують відмінність української та російської мов, але доводять позитивний вплив двомовності.

Пригадую, свого часу, навчаючись у школі, нам півроку не видавали «Історії України», бо там було погано написано про прем’єрство Леоніда Кучми, це був 2001 рік. Врешті-решт вихід було знайдено, книгу нам видали, але крамольні сторінки були склеєні між собою.

Цього року чернігівські освітяни отримали в подарунок 4 автобуси, виготовлені на Павловському автомобільному заводі (Росія) в рамках реалізації програми «Шкільний автобус». Минулого року, як зафіксувала «Сіверщина», їх було на порядок більше — 10. Що тут казати — новий порядок…
Як пояснили водії, які тепер будуть підкоряти чернігівські дороги на нових «залізних конях», звичайно, інші автобуси набагато приємніші та комфортніші, проте «пазіки» ідеально підходять в умовах нашого бездоріжжя. Спробуй-но доїхати ним до якогось забутого Богом і людьми хутора. Чому не можуть налагодити виробництво подібних автобусів в Україні — невідомо. Чи то клепки не вистачає, чи то бажання. Так і витрачаємо державні кошти на розвиток російського автопрому.

Минулого року, було проведено тендер, на якому «богдани» упевнено перемогли «пазіки» але чомусь держава закупила автобуси виробництва Павлівського автобусного заводу.

Олександр ЯСЕНЧУК