Світлість спогаду

Тепер, коли діти розуміються на всіх типах генераторів, акумуляторів та інверторів, а онуки спрагло ловлять гаджетами кожен пульс струму, я згадую наші з бабою Мартою вечори. Після її довгих денних трудів ми всідалися навпроти печі на рипучу смерекову канапу. З черіні блимав вогонь і веселі червоні блискітки загадково миготіли на стінах, на креденсі і на наших обличчях.

«Ми не запалимо лампу?» – питав я.
«Нащо? – лагідно відповідала баба. – Сього світла доста».

«Доста для чого?» – уточнював я.
«Для того, щоб дихати теплом, щоби видіти одне одного і щоб розказувати казки».

«А коли казки закінчаться?» – обережно цікавився я.
«Тоді ми вляжемося спати і будемо додивлятися казки у снах. А потім зійде сонце…»

І нам було добре проводжати нинішній день і очікувати завтрашній. І вистачало світла для очей і для душі.
"Чарунки днів".

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ