реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОГЛЯД
Сваричівські великомученики
31-Жов-20 344 0.0 0
Мандруючи, як кандидат у депутати по селах, скористався нагодою подивитися на Свято-Успенський храм у Сваричівці. Востаннє його бачив років 40 назад, коли їздив хлопцем до баби у Шиловичі. Маршрут був таким: автобус до Сваричівки, а звідти кілометрів 5 лугом вздовж Удаю. Весною ріка розливалась і місцями дорога ховалась під водою.

І ось прожито півжиття, а храм вже три сотні літ стоїть. Роздивляючись споруду, випадково звертаю увагу на ледь помітний під деревом потрійний хрест. На церковних подвір’ях ховали меценатів та священників, а тут видно, що прості люди. Дата: 1918 рік.

Рідкий випадок, але час, завдяки небайдужим людям, не поховав у забутті цю печальну історію. Ольга Штепа розповіла, що ця подія описана в книзі «Нещасний щасливець», її батька, нині покійного сваричівського старожила, знаменитого майстра і митця, Антона Штепи.

У Вакули було три сини і дочка. По смерті батька Василь одружився і відділився. Лука, Трохим і Лександра вирішили жити одні… Трудились, аж сорочки від поту розлазились. У Казьонному лісі кічки (пеньки) били (корчували), просо сіяли, свою землю пахали, мали волів, корів, телят. Ще мали маленького млинка для власних потреб.

Вночі влізли до них злодії поживитись грошима. Взяли чи не взяли, але усіх не тільки мучили, але й зарізали. А коли душогуби від хати зі скривавленими руками йшли, то трапилась їм назустріч Катерина, вже не молода жінка. Її теж хотіли вбити, бо впізнала. Усі бандити односельцями виявились, совєтської влади активісти.
Повзала на колінах, лизала кров із чобіт, плакала та молила: «довіку нікому не скажу, пожалійте діток». Ось так, благаючи в сльозах, зробила ледь не фатальну помилку, назвавши одного із вбивць по імені: «Микито, синочку, пожалій!» Милай наполягав: «Убить, тільки убить». Але таки відпустили, сказавши: «Тільки почуєм одне слово – виріжем усю сім’ю до ноги!».

Ця сім’я так і не змогла жити у Сваричівці. Спродались та й виїхали на Херсонщину.
Сумні й тяжкі були похорони. Олександру люди на руках несли. А хлопців волами везли. Ті, осиротілі, ще більше за людей ридали, тільки мовчки. Сльози ріками з очей текли. Боляче було, що чесних невинних тружеників ні за що вбито.

Що прийняли вони мученицьку смерть, село вирішило поховати страждальців на церковному подвір’ї, як святих. Стояло там довго три дерев’яні хрести. А коли впали, поставили залізного потрійного. Могил вже майже не видно, але збереглась в історії села давня історія.

Василь ПАБАТ


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:комуністи, Сваричівка, Микола Череп


Читайте також



Коментарі (0)
avatar