Суха ковбаса з СРСР

Українці, ця коротка новела - про суху ковбасу.

Її в СССР називали "сервелат", хоча напевне суха сирокопчена ковбаса мала і тоді безліч назв. Отже, 1985 рік, Ніжин. Я йшов від бабусі, і вона поклала мені в авоську (була таке плетена з мотузки сітка) палку сухої ковбаси. Ковбаса визирала, і я відчував, як на мене час від часу озираються перехожі.

По дорозі я зайшов до тітки, бабуся просила щось їй передати. Але не суху ковбасу. Вдома був лише дядько. Йому була, здається, пофіг суха ковбаса. Та мене, поки йшов, замучила совість. І я щиро кажу: "Беріть ще шматочок ковбаси". - "Точно?" - перепитав дядько. - "Та будь-ласка!", - на підтвердження добрих намірів я витягнув ковбасу з авоськи. Гмикнувши, дядько відрізав ножем десь менше третини. Я пішов додому. Де мама зітхнула: я зіпсував ковбасу. Я не знав, що це було не нам, а як хабар. Точніше - суху ковбасу треба було дати як подяку за якусь послугу. Але надрізаною ковбасою не дякують. Тому нам довелося незаплановано їсти сервелат удома. А дядько каже: "Я не знав, а то не брав би".

Висновок: всякий, хто сумує за СССР - підарас. Країна, де були пам`ятники Леніну і не було чого читати, зате дякували сухою ковбасою, яку знаходили не знати, де - для підірасів.

Андрій КОКОТЮХА