Стратегічний перелом у війні поглиблюється

По пунктах, щоб навіть у Кремлі не загубилися.

По перше, наступ, який мав бути страшним і невідворотним, як зима в серіалі, вийшов десь рівня осіннього дощу, наче й іде, але ніхто вже не звертає уваги. Кожен кілометр дається їм такою ціною, що бухгалтерія, мабуть, уже плаче в кутку і просить пощади.

Безпілотники роблять свою роботу настільки переконливо, що навіть бажання підписувати контракт у росіян кудись зникло.

І от тут починається найцікавіше, бо коли добровольці закінчуються, на сцену виходить мобілізація, яку так довго намагалися не помічати, як проблему в кімнаті.

По друге, українські удари вглиб і не дуже вглиб раптом перетворилися з чогось другорядного на те, що псує життя системно. Це вже не просто про економіку, це про дуже неприємне відчуття, коли війна, яку обіцяли десь там далеко, раптом чемно стукає у вікно. І якось одразу менше хочеться вірити телевізору.

По третє, Іран, який мав бути надійним партнером, раптом став нагадуванням, що геополітика це не дружба назавжди, а тимчасові вигоди. Трошки пораділи цінам на нафту, видихнули, а потім виявилося, що втратили більше, ніж отримали. Протоку розблокують, ціни опустяться, а осад, як кажуть, залишиться. Разом із черговим мінусом до іміджу великої і страшної супердержави, яка існує більше в телевізорі, ніж у реальності.

По четверте, історія з Угорщиною виглядає як дуже сумний жарт для Москви. Останній голос, який міг гальмувати рішення в ЄС, тихо сходить зі сцени. І раптом виявляється, що блокувати допомогу Україні вже не так просто, як хотілося. Несподівано, правда.

По п’яте, Болгарія ще тримає інтригу, як серіал на другому сезоні, де сценаристи самі не знають, чим усе закінчиться. Є ризики, є можливості, але поки що вікно відкрите. І так, у Європі свої вибори ще попереду, і там вистачає тих, хто дуже любить повторювати російські тези, але це історія не сьогоднішнього дня і не гарантована.

І нарешті, вишенька на цьому стратегічному торті. Коли речник Кремля раптом починає говорити про готовність закінчити війну за умови, що ми самі звідкись підемо, і при цьому скромно забуває про всі ті великі цілі, про які ще вчора розповідали з серйозним обличчям, це виглядає не як сила, а як дуже обережна спроба знайти вихід із ситуації, яка пішла не за планом.

Отже, якщо коротко, карти на столі змінюються. І якось так виходить, що гучних заяв меншає, а реальність стає все більш незручною для тих, хто звик жити в альтернативній версії світу. І це, як не дивно, хороша новина.

Карл ВОЛОХ