"Сто років як сконала Січ..."

Мордовські табори, колима, каторжні роботи в шахті, радянські слідчі ізолятори, карцери, камери-одиночки... Усього 13 років страшних екзекуцій. За Україну. За правду. А прожив, як і Шевченко - 47.

Сьогодні - день народження поета-шістдесятника, дисидента, борця за незалежність, знакової постаті для України - Василя Стуса (1938 , Рахнівка на Вінниччині). Це він разом з іншими "шістдесятниками" у вересні 1965 року в Києві під час прем'єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» взяв участь в акції протесту проти арештів совєтами української інтелігенції.

У серпні 1985-го в карцері Стус протестно оголосив голодування, і за тиждень, у ніч з 3 на 4 вересня, помер.
Усе життя "велет духу" виступав за збереження і розвиток української культури. А його поезія - то згусток українського болю, нашої історії боротьби, яка продовжується.

Валентина КОВАЛЕНКО


Василь СТУС

***
Сто років як сконала Січ.
Сибір. І соловецькі келії.
І глупа облягає ніч
Пекельний край і крик пекельний.
Сто років мучених надій,
І сподівань, і вір, і крові
Синів, що за любов тавровані,
Сто серць, як сто палахкотіть.
Та виростають з личаків,
Із шаровар, з курної хати
Раби зростають до синів
Своєї України-матері.
Ти вже не згинеш, ти двожилава,
Земля, рабована віками,
І не скарать тебе душителям
Сибірами і соловками.
Ти ще виболюєшся болем,
Ти ще роздерта на шматки,
Та вже, крута і непокірна,
Ти випросталася для волі,
Ти гнівом виросла. Тепер
Не матимеш од нього спокою,
Йому ж рости й рости, допоки
Не упадуть тюремні двері.
І радісним буремним громом
Спадають з неба блискавиці,
Тарасові провісні птиці –
Слова шугають над Дніпром.