«Спрощенців» закріпачило українське чиновництво

УНП закликає скасувати дозвільну систему та стандартизувати систему державних вимог
Владний законопроект про оподаткування «спрощенців» – це навіть не крок, а півкроку до цивілізованої системи підтримки малого бізнесу. Ще під час розгляду проекту Податкового кодексу УНП закликала уряд дотримуватися чотирьох базових принципів, які відкриють «шлюзи» малому підприємництву: система оподаткування має бути спрощеною, пільговою, постійно діючою, ліберальною.

Ми вимагали, щоб малий підприємець отримав право вільно обирати схему оподаткування, – пільгову або загальну. Парламентська більшість не підтримала наші пропозиції і як наслідок – сьогодні малий бізнес загнано в фіскальне гетто. Не було почуто нас і в частині права підприємств, що перебувають на загальній системі оподаткування, відносити на валові витрати вартість товарів та послуг, які закуплені у «спрощенців». Так, урядовий законопроект про «спрощенців», нарешті, руйнує цей ганебний «мур», але це його чи не єдиний позитив, бо всі інші положення законопроекту не гарантують надання реальної економічної свободи малому бізнесу, який фактично продовжує залишатися кріпаком пострадянської бюрократичної системи.
Як відомо, все українське законодавство побудоване таким чином, щоб поставити підприємця у цілковиту залежність від державних органів, завдяки безлічі абсурдних вимог, які переважно неможливо виконати. Приміром, тільки щоб відкрити (або закрити) свій бізнес, підприємець має отримати у чиновника десятки дозволів. В той же час, робота підприємства може бути в будь-який момент блокована за порушення формальних правил оформлення документів в Податковій адміністрації, порушення вимог пожежної, екологічної, санітарної безпеки тощо. Беззахисний підприємець змушений платити хабарі, підживлюючи могутню бюрократичну систему.
В Україні законодавець традиційно ігнорує базові закони ринкової економіки, яка передбачає надання максимальної свободи підприємництву. В перекладі на українські реалії: нам необхідно раз і назавжди скасувати дозвільну (радянську адміністративну) систему та запровадити повідомчу (реєстраційну) систему через пошту або інтернет, – тобто має бути дозволено робити все, що не заборонено законом. При цьому за державою має залишатися єдине право – лише вибірково перевірити, чи дотримується підприємець встановлених законом вимог, чи ні. Кількість державних перевірок, як і перелік уніфікованих вимог до підприємця щодо пожежної, санітарної, екологічної безпеки, має бути встановлено законом, який не буде змінюватися хоча б 10 років. Нині ці вимоги ледь не щомісяця переписують на свій розсуд центральні та місцеві органи влади.
Пліч-о-пліч зі скасуванням дозвільної системи має відбуватися і реформування пенсійної системи. Нині вкрай незрозумілим є збір внесків до Пенсійного фонду, що штовхає підприємця в "тінь". Як відомо, діюча система дає 80% пенсіонерів лише мінімальне пенсійне забезпечення. Високі пенсійні оклади здебільшого розподіляються серед держчиновників та пільговиків. Але при цьому, держава вимагає сплати пенсійних внесків з фонду заробітної плати, виходячи з суми в 6,5 зарплат, тоді як в країнах ЄС – від 2 до 4 зарплат. На моє переконання, внески до солідарної системи повинні забезпечувати пенсіонерам лише виплату мінімальних пенсій. Усі інші доплати мають здійснюватися через недержавні пенсійні фонди. Це тим більш доцільно зробити з урахуванням того,що більшість пенсіонерів в Україні отримують від держави саме мінімальну пенсію.
Надзвичайно важливим чинником ефективної державної політики щодо малого підприємниця-спрощенця має стати система стимулів та заохочень для виробництва власних товарів, робіт та послуг. Допоки український ринок не буде наповнений власним товаром, українці власним коштом будуть дотувати іноземного товаровиробника та наповнювати бюджети закордонних країн. Окрім цього, бюджетна політика має бути змінена з дотацій важким галузям виробництва – до підтримки малого та середнього бізнесу, який в розвинених країнах забезпечує більше половини робочих місць та доходів в бюджет.
Висновок щодо нових урядових новацій українському підприємництву традиційно сумний. Допоки підприємець не буде розкріпаченим, а державну економічну політику не буде переорієнтовано на підтримку національного виробника, українські уряди їздитимуть з простягнутою рукою по закордонах у пошуках фінансової допомоги, а українці вирішуватимуть продовольчу проблему свого забезпечення самотужки, – переважно з лопатою на городі, як і радив прем'єр Азаров.